Орест (forko) wrote in ua,
Орест
forko
ua

Чому оппозиція веде Майдан до провалу!!!

Originally posted by kyrylosergheyev at Чому оппозиція веде Майдан до провалу!!!
Сучасна оппозиція у власних тронах із коронами на голові, перестали слухати суспільство і тягнуть революцію до провалу. Але це може мати жахливі наслідки, як для влади так і для суспільства.

      Відома фраза Сократа про неможливість двічі увійти в одну ріку, народне переконання про непотрапляння блискавки в одне й те саме місце двічі підряд та багато інших схожих виразів і фразеологізмів, мабуть, невідомі а не українській владі, а ні оппозиції. Варто відзначити нездатність останніх навіть використати досвід 2004 року.
      Та повернемось до подій сучасних. Спочатку я спробую пояснити, чому нинішня революція має провалитись.
Давайте згадаємо 2004 рік: близько опівдня 22 листопада 2004 року оголошують, що на виборах Президента переміг Янукович. Натовп, що зранку збирався на Майдані, організовано йде до Адміністрації Президента, яку блокує «Пора» шляхом виставлення живого кордону в декілька рядів, де люди, тримаючись за руки, розділяють територію вул. Банкова, роблять кордон між мітингувальниками та рядами міліції. Пізніше цих людей повернуть спиною до Беркуту. Однак, ці декілька десятків мітингувальників там не самі. Одразу за цим кордоном починається багатотисячна «група підтримки», для яких одразу підвозять їжу, та намети (піздніше більшість наметів з Банкової було придбано). В цей же час інша частина натовпу блокує Крещатик до вул. Богдана Хмельницького та починає встановлювати наметове містечко, куди спочатку заселять студентів, а піздніше – людей, що приїхали з інших міст. Так само беруться в облогу Кабмін, який перегороджується декількома рядами активістів з декількох входів, закривається вул. Грушевського, більша частина мітингувальників займають позиції по боках центрального входу, а також перед КМУ. Ставляться стаціонарні пункти обігріву та місця перебування протестувальників. Захоплюються приміщення КМДА, Будинку профспілок, а за декілька днів і Українського дому. Та все це відбувається ще у перший день, навіть у перші години революції. Наступного дня починається масовий приїзд на революцію людей з інших регіонів України.
     Здавалося, навіщо згадувати події 9-тирічної давнини? Та, насправді, всі ці дії мали набагато більше значення, ніж просто блокування урядових установ. Тому пропоную розкласти їх по елементах, щоб зрозуміти, що саме завдяки цим першим годинам Помаранчева революція взагалі стала можливою, і саме через нездійснення цих заходів сучасною опозицією, нинішню революцію було втрачено взагалі, так само, як і шанс змінити владу в Україні мирним шляхом.
Перше – блокування Адміністрації Президента. Воно поділялось на дві частини: створення живого кордону між мітингувальниками та міліцією; забезпечення великої кількості мітингувальників за межами кордону; забезпечення місць постійної дислокації для мітингувальників. Лише з першого погляду може здатися, що ції дії були випадковістю і не мали впливу на подальше збереження і розвиток Майдану, бо, насправді, кожна з подій мали величезне значення.
      Створення живого кордону не тільки забезпечувало захист від провокацій та несподіваних проявів агресії з боку радикально налаштованих протестувальників, але і створювало психологічне сприйняття безпеки для працівників міліції, що охороняли будівлю адміністрації, а також гарантії для влади, що це лише погроза, але ще не напад. Актуальність такої моделі ми могли спостерігати 1-го грудня цього року, коли опозиція, сподіваючись не блокувати Банкову, в надії, що зможе утримати натовп на Майдані, не змогла утримати напад агресивної молоді на ряди Беркуту. Однак, якби мені хтось сказав до цього, що блокування АП не буде і від організаторів ніхто не планує забезпечувати охорону АП, то я би ще тоді зміг би передбачити цей штурм. В кожному натовпі завжди є радикально налаштовані люди, а особливо у тому, який зібрався вже не заради Европейської інтеграції, а для помсти за побиття мирних мітингувальників. Відповідно живий кордон із мітингувальників мав з'явитись біля АП мінімум за годину до початку Віче, і саме слабкість і недалекозорість лідерів оппозиції призвела до цих подій, але аж ніяк не «погані провакатори», на яких оппозиція спробувала перекласти власні прорахунки.
        Важливим елементом революції було і значне скупчення натовпу за межами живого кордону. Саме ця дія 2004-го року забезпечила ненапад Беркуту на протестувальників. Це була певна форма стримання, де міліція бачила не тільки спини живого кордону, але і натовп за ними, і розуміла надзначні наслідки спроб розгону, які, до речі, могли би закінчитись і не на користь міліції, і, навіть захопленням самої будівлі Адміністрації. Натомість сучасна опозиція цього не розуміла і постійно намагалась відтиснити протестувальників із Банкової на Майдан. Відповідно, в певний момент протестувальників стало мало, і за відсутності сили утримання Беркут почав розгін протестувальників, після чого постраждало як багато журнталістів, так само і лікарів, письменників і звичайних студентів.
      Важливим є і третя частина блокування АП – створення місць постійної дислокації мітингувальників на Банковій. Це не просто місця проживання, в першу чергу така дія направлена на утримання значної кількості протестувальників біля конкретного об'єкту. Якщо людям не поставити конкретного завдання, вже за дуже малий період часу людина втратить мету свого перебування тут і поїде додому. Ну зрозумійте, навіщо мешканцю столиці, який має тут житло, їжу і т.і. перебувати біля АП всю ніч, навіть не маючи підтвердження, що ти дійсно тут потрібний. Тільки коли тобі кажуть – ось для тебе намет для ночівлі – сиди і охороняй блокаду – він при справі, з конкретним завданням і зробить його добре. Саме завдяки місцям постійної дислокації, сформуванню вертикально керованої системи, яка дозволяла спускати до мітингувальників чіткі вказівки, розумінню кожного окремого мітингувальника важливості свого завдання і повного переконання, що він тут не просто стоїть, а охороняє блокаду, людей вдалось втримати на Майдані на тривалий строк. Натомість, в сучасних умовах, незрозуміло з якого дива, оппозиція вирішила, що втримає людей на звичайному мітингу на Майдані, де вони будуть говорити, а півтора мільйона їх слухати і всю ніч сидіти … Ну, вибачте, це не те щоб наївно, а просто безглуздо. Люди залишаться тільки, якщо знатимуть свою роль, а коли завдання немає, то кожна людина об'єктивно усвідомлює, що і вона там не потрібна. Саме тому, не отримавши жодних завдань, і так до кінця не зрозумівши своєї ролі на Майдані, вже у четвертій годині люди почали розходитись.
      Тут, скажу чесно, організація сучасного Майдану була настільки бездарною, що навіть в організаційних питаннях облаштування нічних барикад більшість людей максимум могли зрозуміти – яку дровеняку куди нести, і брали її від того, хто передавав. Натомість, хто тут головний, де їм бути, і що робити, ніхто не знав. Періодично з'являлись такі собі псевдо-лідери – люди, що підбігали і давали якісь вказівки, і в більшості всі , думаючи, що це організатор, бігли, куди він сказав. Насправді же це були звичайні учасники Майдану, яким щось стукало в голову, наприклад: всі укріплювати КМДА, або біля КМДА – всі на Майдан.
      Та повернемось до аналогій з 2004 роком. Наступний пункт був створення наметового містечка.
      Більшість людей навіть не замислювалось над питанням: а навіщо воно було потрібно? Для проживання приїзджих? – Ні! Бо містечко створювалось киянами у перший день, а наявність у організаторів декількох сот наметів вказувало на їх підготовку до цієї події, що вказує на більш високе значення містечка, ніж просто проживання.
      На мій погляд, головною метою побудови містечка було забезпечення постійного перебування на Майдані великої кількості протестувальників. Організатори усвідомлювали, що найголовніше забезпечити протестний рух у цілодобовому режимі, саме у перші дні Майдану, бо саме в ці дні можливі спроби розгону, а також треба було отримати час на приїзд людей з регіонів.
Лише за середніми підрахунками завдяки наметовому містечку на Майдані цілодобово перебували біля 30-50 тисяч осіб. Бо окрім мешканців самих наметів, було задіяно додаткові сили у вигляді «нічної варти», які у три зміни всю ніч охороняли містечко створеним живим ланцюгом, а, враховуючи, що вночі метро не працює і додому повернутись складно, то поки одна зміна виконувала свій обов'язок (також були при справі і важливому завданні) другі зміни чекали ранку або заступу у зміну. Також була охорона сцени і т.д. і т.і. Звичайно, що штурм Майдану, де постійно перебуває така кількість людей, був надскладним, майже неможливим завданням. А, не маючи можливості його розігнати, такий Майдан здійснював справжній, а не уявний тиск на владу. Натомість, маючи досвід Майдану 2004-го року, сучасні опозиціонери, здається, не здійснили аналізу його елементів, бо все зробили навпаки. Нічого не підготувавши, не забезпечивши людей завданнями вже у перші години Віче, вони власними руками розігнали натовп по домівках. Було таке враження, що вони дійсно вважали, що півтора мільйони просидять всю ніч, лише тому що їм це скажуть лідери зі сцени. Лідери сказали: не розходьтесь! Люди розійшлись! Хто винні? В розумінні оппозиціонерів – винні Люди! Я про це чув вночі зі сцени. А те, що лідери все зробили неправильно, точніше – не зробили нічого. Ну так, вони ж лідери … в їх розумінні, здається, вони взагалі нічого робити не мають. Та, вибачте, це вже були емоції.
      І тут не варто звинувачувати автора у аналогії із виключно з Помаранчевою революцією. Головне посилання цієї статті, в тому, що будь-яка революція передбачає обов'язковий план та підготовку, натомість, сучасна опозиція його не мала. Особливо складно планувати мирні революції, бо головною метою революції є повалення влади, яка часто не хоче йти мирним шляхом. Відповідно, для мирного разгону політичних еліт, потрібний суспільний тиск, настільки сильний тиск, щоб спонукати їх до ухвалення необхідних рішень. Для створення такого тиску, необхідно не тільки масса людей на вулиці, які перебувають там цілодобово із наявністю значних ризиків спроби їхнього разгону. Але і блокування установ та можливосте, що забезпечують владі здатність використовувати її функції, ті самі дії, заради яких вони готові за владу боротись. Фактично, мирна революція ци лише добра назва іншого явища, яке можно охарактеризувати, як: мирне зібрання з реальною погрозою революції. Бо наслідком мирних революцій є не повалення влади, як таке, а створення настільки реальної погрози, що влада стає згодною йти на поступки заради уникнення більш негативних наслідків, для себе, а саме – справжньої революції із поваленням влади насильницьким шляхом.
      Повертаючись до аналізу прорахунків сучасної оппозиції за аналогією 2004 року, варто відзначити не забезпечення мітингувальників конкретними результатами, які ті могли і хотіли надати. Такими результатами могли бути те саме блокування КМУ та АП, яке потрібно було забезпечити ще у перші години мітингу, та опозиція цього не дала. Чому лідери не зорієнтувались у ситуації, буде розглянуто в цій же статті, а трохи далі. Та факт залишається фактом – результатів і завдань, Майдан не мав.
      А пам'ятаєте, ще 2004 року ми періодично чули новини: військові частини західної України стали на сторону Майдану; Рота ППС якогось там райвідділу міліції приєднались до Майдану. Я навіть пам'ятаю як урочисто міліціонери заходили на Майдан з помаранчевими стрічками на руках.
      Так ось, нічого такого відносно силовиків, цього року ми не чули. І це зовсім не тому що, вони не хотіли, а тому, що їх ніхто про це не просив. Ті події 2004 року, просто свідчили про активну роботу штабу революціонерів із офіцерським, а може і генеральським складом. Натомість, сучасна опозиція мабуть врішила, що тоді солдати і молоді офіцери самі приймали такі рішення. Якщо вони так думали, то вкрай помилялись, бо нічого само собоюне відбувається, а особливо у збройних силах.
Так що за революцію вони створили: півтора мільйоний мітинг розсосався за три години, можливості виконання владних функцій не змінились, силовики залишились на стороні влади, контроль над державою повний, хіба що ялинки не буде та на майдані звичайний політичний мітинг на дакілька тисяч осіб. Такий «тиск» враження не складе і боятись владу не заставить.
При цьому поки що ситуація на стороні опозиції. Та головне, що їм треба зробити – це забути про мітинги і зрозуміти, що вони мають діяти і тиснути, а не сподіватись на натовп. Натовп буде, якщо будуть результати. Необхідна система справжнього тиску, але, в першу чергу, грамотна система захисту Майдану. Також вкрай важливим є приклади переходу силовиків на бік оппозиції (військових частин, підрозділів міліції). Саме силовики створять ту систему тиску, яку не зробить жоден Майдан, але і від Майдану відмовлятись не можна.
      Варто зазначити, що, якщо оппозиція не навчиться оперативно реагувати на ситуації, розуміти людей і натовп, чути і прислухатись до них, то цей Майдан приречений на провал. І наслідками провалу буде не тільки недосягнення наміченого результату, але і зрада студентів та інших людей, які відкрито заявили про підтримку революції.

      Найбільш суттєвими наслідками такої бездіяльності оппозиції буде повна втрата до неї довіри, а це, в свою чергу, призведе до розвитку анархії та екстримізму, що в першу чергу погрожуватиме самі владі, оскільки спровокує набагато більш жорстоку і кроваву революцію, оскількільки оппозиція – це не тільки інструмент тиску, але і інструмент стримування. Та про наслідки провалу цього Майдану, які можуть призвести до більш маштабної революції, я напишу у наступній статті.
Tags: Майдан
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments