Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Не забути Сталіна

Originally posted by ihorhulyk at Не забути Сталіна
inosmi.ru
Фото: inosmi.ru

„Якщо є в Росії особливий шлях, роздуми про який так часто доводилося і доводиться чути, то шукати його варто десь у центрі Москви. Між проспектами Сахарова і Андропова. А там такі корки...”, – фраза відомого публіциста Владіміра Бабуріна дуже пасує до окреслення того, що відбувається зараз у нашій північній сусідці.
Як на мене, йдеться про дуже глибинніші процеси, – про стилістику влади, успадковану від Сталіна, і визнану за нинішнього режиму „ефективним менеджментом”, придатним для початку ХХІ століття.
Волання про „сильну руку” час од часу притаманні й іншим спільнотам, однак там вони викликають найменше алюзій із кривавими практиками сталінізму, з упослідженням цілих суспільних верств, з тоталітарною зверхністю до потреб особистості-гвинтика. Можемо говорити про „синдром де Голя”, зрештою, про генералів Франциско Франко чи Августо Піночета, але, погодьтеся, це цілком неспівмірні речі. Як і заходи американської адміністрації одразу ж після 9/11, зокрема, так званий закон про патріотизм, – витончені знавці та адепти демократичних практик поквапилися визнати його драконівським. Але направду є ситуації, вихід з яких лежить через „закручування гайок”.
Що ж до „повзучого сталінізму”, – а саме так характеризують стилістику нинішнього російського режиму тамтешні політологи, – мусимо визнати його закономірною корекцією курсу пізнього Єльцина, не здатного правити країною інакше, ніж через приціл танкової гармати. Російська влада прагне цивілізованих шат, але тільки для того, щоб приховати за ними справжнє обличчя „суверенної демократії”. Раз-у-раз її „прориває”, і тоді світ стає онімілим свідком чечеської бойні чи грузинської авантюри, убивств політиків і журналістів, нахабної „газової політики”. Відтак, прийшовши до тями, рафіновані демократи Заходу раптом згадують, що Росія (з її то минулим!) абсолютно не змінилася, що мільярди доларів, убухані в її окультурнення і просвітництво, – гроші на вітер, точніше, в оффшори тамтешніх олігархів.
А від Москви, гадаю, не варто вимагати чогось надприродного – усього-навсього сказати правду, визнати її такою як є, бо минуле не зміниш... Але якраз це і є каменем, об який вже не раз спіткнулася російська влада.
Ігор Гулик

Не забыть Сталина
"Если у России особый путь, размышления о котором так часто приходилось и приходится слышать, то искать его следует где-то в центре Москвы. Между проспектами Сахарова и Андропова. А там такие пробки... ", - фраза известного публициста Владимира Бабурина очень подходит к описанию того, что происходит сейчас у наших северных соседей.
Как по мне, то речь идет об очень глубинных процессах, - о стилистике власти, унаследованной от Сталина, и признанной нынешним режимом "эффективным менеджментом", пригодным для начала XXI века .
Вопли о "сильной руке" время от времени присущи и другим обществам, однако там они вызывают меньше аллюзий с кровавыми практиками сталинизма, с унижением целых общественных слоев, с тоталитарным превосходством над потребностями личности-винтика. Можем говорить о "синдроме де Голля", наконец, о генералах Франко или Аугусто Пиночете, но, согласитесь, это вполне несоизмеримые вещи. Как и меры американской администрации сразу после 9/11, в частности, так называемый закон о патриотизме, - изящные знатоки и адепты демократических практик поспешили признать его драконовским. Но действительно есть ситуации, выход из которых лежит через "затягивание гаек".
Что касается "ползучего сталинизма", - а именно так характеризуют стилистику нынешнего российского режима тамошние политологи, - то должен признать его вполне закономерной коррекцией курса позднего Ельцина, неспособного управлять страной иначе, чем через прицел танковой пушки. Российские власти стремятся к цивилизованным одеждам, но только для того, чтобы скрыть за ними истинное лицо "суверенной демократии". Раз за разом эти ризы "прорывает", и тогда мир становится свидетелем чеченской бойни или грузинской авантюры, убийств политиков и журналистов, наглой "газовой политики". Потом, придя в себя, рафинированные демократы Запада вдруг вспоминают, что Россия (с ее то прошлым!) совершенно не изменилась, что миллиарды долларов, вгроханных в ее окультуривание и просвещение, - деньги на ветер, точнее , в оффшоры местных олигархов.
А от Москвы, думаю, не стоит требовать чего-то сверхъестественного – ей всего-навсего надо сказать правду, признать ее такой, как есть, потому что прошлое не изменишь... Но как раз это и является камнем, о который уже не единожды споткнулись российские власти.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments