Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Профанація злиднів

Originally posted by ihorhulyk at Профанація злиднів
denismikola.com
Ілюстрація: denismikola.com

Жагуче бажання світової спільноти підтримати Україну в її борсаннях з внутрішніми проблемами іноді залишає обабіч суспільної уваги доволі суттєві небезпеки на нашому шляху. Ті, хто зацікавлений у власній промоції, користають із закордонних оцінок на свій штиб, особливо наголошуючи на імпортній природі аналізів та авторитетові їхніх авторів. Ті ж, кому не на руку веселкові цифри чи обнадійливі прогнози, не втомлюються говорити про тотальне застосування підкупу чи інших заохочень – звичну практику, яку вітчизняні владоможці намагаються культивувати і в міжнародних справах. Рація, частково, і у тих, і в інших, справа у тому, що кожна оцінка, як і кожне порівняння – клигають.
Мартін Рейзер, експерт поважної фінансової інституції, зокрема, якось твердив, що „зменшення рівня бідності в Україні виглядають значно більшими, ніж у будь-якій іншій східноєвропейській країні. І цьому посприяли два чинники. По-перше, це результат стійкого економічного зростання. А також наслідки урядової політики, яка сприяла значному перерозподілу коштів через бюджет, через пенсійну систему та через соціальні трансферти”. Урядники, яких похвалили з-за кордону, в один голос погоджуються з такими оцінками і кажуть, що зробили схожий прорив лише завдяки наполегливості у протистоянні з опозицією.
Ніхто не заперечує, що пересічний українець нині живе дещо ліпше, аніж десять років тому. Але чи бралися до уваги поважними експертами та аналітиками чинники часу і... пристосування загалу до нових умов: хай це звучить дещо по-дарвінівському, але скажемо відверто, що природній відбір у випадках перехідних суспільств умикає усі свої мотиваційні підтексти.
Якщо взяти до уваги кілька дуже поважних чинників, як от – зменшення чисельності населення (не тільки через жахаючу прірву між народжуваністю і смертністю, за цим показником Україна „випередила” усіх далеких і близьких європейських сусідів); перманентну міграцію наших співвітчизників, їхню дешеву працю на закордонного дядечка, а відтак цілком коштовні вливання у сферу національної господарки заробітчанських доларів та євро, – отже, коли зосередитися лише на цих двох показниках, то підстави говорити про зусилля урядів, парламентів чи інституцій соціального захисту значно дрібнішають.
Ментальні особливості українців також сприяють подоланню злиднів, однак і це випадає з царини державних ініціацій. Маю наголосити, що природне бажання пересічного громадянина бачити себе і свої статки, принаймні, такими, „як у людей”, вирізняли націю не тільки у нинішні конкурентні і відносно „вільні” для підприємливих часи, але й в епоху тотальної зрівнялівки. Бути „злиднем” на словах – так, але перспектива насправді упасти у прірву безгрошів‘я і безвиході вмикає у мізках наших з вами співвітчизників активні зони пошуку порятунку. Однак статистика є невблаганною : третина українців називає себе бідними, майже половина – небагатими, і лише менше 1% вважають себе заможними.
Є й інша складова, яка випала з поля зору аналітиків Світового банку. Кого в Україні вважати бідним, а кого навпаки – багатієм? Місто і село – це ще один поділ України, відчутніший, до речі, аніж віртуальний поділ на догоду політикам по Дніпру. Якщо у колишній колгоспній „дірі” бути багатим – це мати приблизно 100 – 150 у.о. щомісяця на особу, то киянину цієї суми вистачить на не надто розкішне животіння упродовж тижня. А матеріальні „дніпро” чи „збруч” між так званими олігархами і кволим „середнім класом” просто не надаються до виміру глибини. І ці діаметрально протилежні світи далебі не возз’єднати разовими, передвиборчими популітськими соціальними милостинями з боку держави.
Ігор Гулик

Профанация нищеты
Страстное желание мирового сообщества поддержать Украину в ее метаниях с внутренними проблемами иногда оставляет в стороне общественного внимания довольно существенные опасности на нашем пути. Те, кто заинтересован в собственной популяризации, пользуются иностранными оценками на свой лад, особенно подчеркивая импортную природу анализов и авторитет ихних авторов. Те же, кому не на руку радужные цифры или обнадеживающие прогнозы, не устают говорить о тотальном применении подкупа или других поощрений - привычную практику, которую отечественные правители пытаются культивировать и в международных делах. Рацио, частично, и в тех, и в других, но дело в том, что каждая оценка, как и всякое сравнение - хромают.
Мартин Рейзер, эксперт уважаемого института, в частности, как-то утверждал, что "уменьшение уровня бедности в Украине выглядят значительно больше, чем в любой другой восточноевропейской стране. И этому поспособствовали два фактора. Во-первых, это результат устойчивого экономического роста. А также последствия правительственной политики, которая способствовала значительному перераспределению средств через бюджет, через пенсионную систему и через социальные трансферты". Чиновники, которых похвалили из-за границы, в один голос соглашаются с оценками и говорят, что сделали такой прорыв лишь благодаря настойчивости в противостоянии с оппозицией.
Никто не отрицает, что рядовой украинец сейчас живет несколько лучше, чем десять лет назад. Но учитывали ли эксперты и аналитики факторы времени и... приспособления общества к новым условиям: пусть это звучит несколько по-дарвинистски, но скажем откровенно, что естественный отбор в случаях переходных обществ включает все свои мотивационные подтексты.
Если принять во внимание несколько очень важных факторов, как то - уменьшение численности населения (не только из-за ужасающей пропасти между рождаемостью и смертностью, по этому показателю Украина "опередила" всех дальних и близких европейских соседей), перманентную миграцию наших соотечественников, их дешевый труд на зарубежного дядю, а затем вполне ценные вливания в сферу национальной экономики заработанных долларов и евро, - словом, когда сосредоточиться только на двух показателях, то основания говорить об усилиях правительств, парламентов или институтов социальной защиты значительно мельчают.
Ментальные особенности украинцев также способствуют преодолению бедности, однако и это выпадает из области государственных инициаций. Отмечу, что естественное желание обывателя видеть себя и свое состояние, по крайней мере, такими, "как у людей", отличали нацию не только в нынешние конкурентные и относительно "свободные" для предприимчивых времена, но и в эпоху тотальной уравниловки. Быть "нищим" на словах - да, но перспектива действительно попасть в пропасть безденежья и безысходности включает в мозгах наших с вами соотечественников активные зоны поиска спасения. Однако статистика является неумолимой: треть украинцев называет себя бедными, почти половина - небогатыми, и лишь менее 1% считают себя богатыми.
Есть и другая составляющая, которая зачастую выпадает из поля зрения аналитиков. Кого в Украине считать бедным, а кого наоборот - богачом? Город и деревня - это еще одно деление Украины, ощутимее, кстати, чем виртуальное разделение в угоду политикам по Днепру. Если в бывшей колхозной "дыре" быть богатым - это иметь примерно 100 - 150 у.е. ежемесячно на человека, то киевлянину этой суммы хватит на прозябание в течение недели. А материальные "днепр" или "збруч" между так называемыми олигархами и слабым "средним классом" просто не имеют критериев измерения глубины. И эти диаметрально противоположные миры отнюдь не воссоединить разовымиподачками со стороны государства.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments