Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

«Відпусти…». Майже за Вакарчуком

Originally posted by ihorhulyk at «Відпусти…». Майже за Вакарчуком
1
Ілюстрація: tolk.rup=590

Оце переглянув емоційні спічі Дмітрія Кісєльова, його варіації на тему «евтаназії України», і згадав, як кілька років тому цей персонаж російського медіа ландшафту заробляв на хліб на каналі одного із наших олігархів. Сутужно було тоді в Росії з роботою, а, може, просто у Кісєльова тих років ще залишилися бодай крихти журналістського гонору, аби опускатися до рівня «путінізовних» ЗМІ. Ті крихти, що почали безнадійно маліти після смерті гуру російської ліберальної журналістики Влада Лістьєва.
Минулого ж року, коментуючи 60-ліття «вождя», якого Кісєльов не втомлюється порівнювати зі Сталіним, він дійшов висновку, що «Росія при цьому вільна як ніколи в своїй історії».
Генеза Кісєльова – ще одне підтвердження відомого висновку Володимира Винниченка про те, що «російський демократ закінчується там, де починається українське питання». Але ця ґенеза свідчить й про інше, про те, що засадничі постулати т.зв. «російської демократії», - а саме, визнання прав особистості як «барская блажь», усвідомлення потреби свободи тільки в рамках «дозволеного», зверхнє потурання стихії натовпу, - відходять у минуле. Як і методи, яким послуговувалася російська еліта для досягнення своїх справжніх цілей, прикриваючи ці устремління солодкою риторикою та ліберальними гаслами свободи, рівності та братерства. Методи були «по-русскі» простими й невишуканими – обман, подвійна мораль, підкуп, шантаж і нарешті – брутальна сила. «Змушування до дружби» - від Єрмака до Чехословаччини – завершилося кривавою плямою російсько-грузинської війни. «Змушування до слов’янського братства» супроводжується істериками і митними війнами.
…Ну, врешті-решт, на чорта вам, російським лідерам, постійно «рятувати» Україну? Надавати знижки на газ, астрономічні кредити під сміхотворні відсотки, кидатися на амбразури пророкованого вами ж українського дефолту, годувати націю невдячних мазеп? Вони ж, ці «запроданці-хохли», зрадять вас за першої ж нагоди.
Тож відпустіть їх на всі чотири боки, тим паче ж, просяться самі. Хай скуштують свого хліба, хай випробують свою долю. Хай злізуть нарешті вам з карка, на якому, якщо вірити вашим нинішнім історикам, економістам, кісєльовим, всілися кілька століть тому і безтурботно бовтають ніжками. Вам полегшає, повірте, і мчатимете ви у своє світле митносоюзне майбутнє не стриноженими ногами, а у нанотехнологічних кирзаках… І ніхто вам не пхатиме ніж у спину.
Спробуйте відпустити, а рівно ж і відповісти на філософське запитання вождя індіанського племені Орія: «Я хочу знати, чи можеш ти бути наодинці зі собою, чи подобаєшся ти собі у відображенні порожнечі?”. Якщо вжахнетеся від цього відображення, значить не варто йти поміж люди…
Відпустіть! Це нелегко, але й не так вже й складно. Тим більше, хто зна, як повернеться доля? Може, там, у європах, нам не сподобається, нас ображатимуть чужі люди, і ми, впавши на колінця, приповземо аж на Твєрскую, під стіни Кремля, просити пощади. І тоді ви втілите заповітну мрію російського демократа – височайше дозволите нам постояти у сінях.
А поки що – відпустіть! Як у Вакарчука...

Ігор Гулик

«Отпусти...». Почти за Вакарчуком
Вот посмотрел эмоциональные спичи Дмитрия Киселева, его вариации на тему «эвтаназии Украины», и вспомнил, как несколько лет назад этот персонаж российского медиаландшафта зарабатывал на хлеб на канале одного из наших олигархов. Тяжело было тогда в России с работой, а, может, просто у Киселева тогдашнего еще остались хоть крохи журналистской гордости, чтобы не опускаться до уровня «путинизированых» СМИ. Те крохи, что начали безнадежно мельчать после смерти гуру российской либеральной журналистики Влада Листьева.
В прошлом же году, комментируя 60-летие современного «вождя», которого Киселев, не уставая, сравнивает со Сталиным, он пришел к выводу, что «Россия при этом свободна, как никогда в своей истории».
Генезис Киселева - еще одно подтверждение известного заключения Владимира Винниченко о том, что «русский демократ заканчивается там, где начинается украинский вопрос». Но этот генезис свидетельствует и о другом, о том, что основные постулаты т.н. «российской демократии», - а именно, признание прав личности как «барская блажь», осознание необходимости свободы только в рамках «дозволенного», пренебрежительное попустительство стихии толпы, - уходят в прошлое. Как и методы, которыми пользовалась российская элита для достижения своих истинных целей, прикрывая эти устремления сладкой риторикой и либеральными лозунгами свободы, равенства и братства. Методы были «по-русски » простыми и неизысканными - обман, двойная мораль, подкуп, шантаж и наконец - грубая сила. «Принуждение к дружбе» - от Ермака до Чехословакии - завершилось кровавым пятном российско-грузинской войны . «Принуждение к славянскому братству» сопровождается истериками и таможенными войнами.
...Ну, в конце концов, на черта вам, российским лидерам, постоянно «спасать» Украину? Предоставлять скидки на газ, астрономические кредиты под смехотворные проценты, бросаться на амбразуры предсказанного вами же украинского дефолта, кормить нацию неблагодарных мазеп? Они, эти «предатели-хохлы», бросят вас при первой же возможности.
Поэтому отпустите их на все четыре стороны, тем более просятся же сами! Пусть попробуют своего хлеба, пусть испытают свою судьбу. Пусть слезут наконец вам с шеи, на которой, если верить вашим нынешним историкам, экономистам, киселевым, уселись несколько веков назад и беззаботно болтают ножками. Вам станет легче, поверьте, и понесетесь вы в свое светлое таможенно-союзне будущее не стреноженными ногами, а в нанотехнологической кирзе... И никто вам не сунет нож в спину.
Попробуйте отпустить, а равно и ответить на философский вопрос вождя индейского племени Ория: «Я хочу знать, можешь ли ты быть наедине с собой, нравишься ли ты себе в отражении пустоты?». Если ужаснетесь от этого отражения, значит не стоит идти в люди...
Отпустите! Это нелегко, но и не так уж сложно. Тем более, кто знает, как повернется судьба? Может, там, в европах, нам не понравится, нас будут обижать чужие люди, и мы, упав на коленки, приползем на Тверскую, под стены Кремля, просить пощады. И тогда вы осуществите заветную мечту российского демократа - высочайше позволите нам постоять в сенях.
А пока – отпустите. Как у Вакарчука.
Игорь Гулык

Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments