Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Дефіцит успішності

Originally posted by ihorhulyk at Дефіцит успішності
podrobnosti.ua
Фото: podrobnosti.ua

Почну здалеку. Днями на одному із львівських інтернет-ресурсів згадали Льва Троцького. І звісно, - хвиля негативних коментарів. Я не є прихильником «вождя революції», але уважаю тут доцільним навести одну цитату із пізнього Бронштейна: «Розіп’ята між чотирма державами, Україна нині посіла у долі Європи те становище, яке займала у минулому Польща... Ніде утиски, чистки і репресії і взагалі всі різновиди бюрократичного хуліганства не набували такого вбивчого розмаху, як в Україні, у боротьбі з сильними підспудними устремліннями українських мас до більшої свободи і самостійності… Сталінська бюрократія, щоправда, зводить пам‘ятники Шевченкові, але для того, щоб міцніше придушити цими пам’ятниками український народ і змусити його мовою Кобзаря славити кремлівську кліку ґвалтівників».
І висновок: «Українському питанню суджено у ближчий період грати величезну роль у житті Європи...».
Тепер – до теми. Спостерігачі зауважують дещо неадекватну поведінку Кремля у контексті неухильного і невідворотного наближення листопада із його Вільнюським самітом, на якому очікується підписання Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Дехто із яйцеголових взагалі спробував діагностувати московську хворобу і вийшло щось на кшталт «дефіциту успішності». Але чи насправді наша північна сусідка потерпає від цієї дивної недуги?
Думаю, все складніше. Судячи із темної-світлої, життєстверджуючої-некрофільської, героїчної-ницої (якої ще забагне читач?) довжелезної історії Російської імперії, я радше б говорив про невдале розуміння успіху. Усі чи майже всі російські вікторії відгонять чимось штучним, антиприродним, антилюдським, несправжнім. Це не тому, що на велетенському терені від Мурманська до Камчатки мешкають якісь особливі люди. Це тому, що задавнене, можливо, ще ординське розуміння успіху із часом трансформувалося у зловісну традицію московських еліт.
Успіх для Росії завжди був пов’язаний із лихом для когось, - сусідів, чиї землі і статки ставали мішенню експансіоністських посягань кремлівських стратегів, співвітчизники, які мали свою, особливу думку про устрій і перспективи вітчизни, чужевірці, гріхом яких було вже те, що вони обрали своїх, непідзвітних загорському патріархові богів…
Успіх Росії ледь не у всі часи кувався коштом інших, зокрема українців. Імперія «збирала землі», облаштовувала свої столиці, здобувала природні ресурси рабською працею інородців, здебільша українців. Зрештою, відчуваючи управлінську слабкість, користала чужим інтелектом, чужими креативами, чужими духовними скарбами, видаючи їх за свої.
Успіх Росії, зазвичай, базувався на її невичерпних багатствах (награбованих чи здобутих рабською працею окупованих, депортованих, виселених, засуджених тощо). За ці скарби, виявилося, можна купити не тільки авторитет чи повагу, але й віру, а відтак – лояльність чи відданість цілих країн, у всякому разі, охочих до дармівщини режимів.
Успіх Росії – це щось макабричне, витворене у «лабораторіях» тамтешньої влади – від Івана Грозного до Владіміра Путіна. Таке розуміння успіху намагалися ревізувати найкращі уми – від декабристів до Сахарова, цілого легіону дисидентів, аж до Ходорковского. Зрештою, подана вище цитата Троцкого свідчить, що й большецька еліта відчувала цю національну патологію.
Отже, якщо говорити про таке – фальшиве розуміння успіху – то направду маємо його дефіцит у сучасній Росії. Але це, однак, аж ніяк не означає, що актуальним для неї залишається повернення до традиції. Навпаки, - на часі формування нової, сучасної і загальнолюдської версії російської формули успіху.
Ігор Гулик

Дефицит успешности
Начну издалека. На днях на одном из львовских интернет-ресурсов вспомнили Льва Троцкого. И конечно, - волна негативных комментариев. Я не сторонник «вождя революции», но считаю целесообразным здесь привести одну цитату из позднего Бронштейна: «Распятая между четырьмя государствами, Украина сейчас заняла в судьбе Европы то положение, которое занимала в прошлом Польша... Нигде притеснения, чистки и репрессии и вообще все виды бюрократического хулиганства не получали такого убийственного размаха, как в Украине, в борьбе с сильными подспудными устремлениями украинских масс к большей свободе и самостоятельности... Сталинская бюрократия, правда, строит памятники Шевченко, но для того, чтобы сильнее задавить этими памятниками украинский народ и заставить его языком Кобзаря славить кремлевскую клику насильников».
И вывод: «Украинскому вопросу суждено в ближайший период играть огромную роль в жизни Европы...».
Теперь - к теме. Наблюдатели отмечают несколько неадекватное поведение Кремля в контексте неуклонного и неотвратимого приближения ноября и Вильнюсского саммита, на котором ожидается подписание Соглашения об ассоциации между ЕС и Украиной. Кое-кто из яйцеголовых вообще попытался диагностировать московскую болезнь и получилось что-то вроде «дефицита успешности». Но на самом ли деле наша северная соседка страдает от этой странной болезни?
Думаю, все сложнее. Судя по темной - светлой, жизнеутверждающей - некрофильской, героической - низменной (какой еще видит ее читатель?) длиннющей истории Российской империи, я скорее говорил бы о неудачном понимании успеха. Все или почти все российские виктории №авхнут» чем-то искусственным, антиприродным, античеловеческим, ненастоящим. Это не потому, что на огромной территории от Мурманска до Камчатки обитают некие особые люди. Это потому, что глубынное, возможно, еще ордынское понимание успеха со временем трансформировалось в зловещую традицию московских элит.
Успех России всегда был связан с бедствием для кого-то, - соседей, чьи земли и богатства становились мишенью экспансионистских посягательств кремлевских стратегов, соотечественников, которые имели свое, особое мнение об устройстве и перспективох родины, чужеверцев, грехом которых было уже то, что они выбрали своих, не подотчетных загорскому патриарху богов...
Успех России едва не во все времена ковался за счет других. Империя «собирала земли», обустраивала свои столицы, получала природные ресурсы рабским трудом инородцев, большей частью украинцев. Наконец, чувствуя управленческую слабость, пользовалась чужим интеллектом, чужими креативами, чужими духовными сокровищами, выдавая их за свои.
Успех России, как правило, базировался на ее неисчерпаемых богатствах (награбленных или приобретенных рабским трудом оккупированных, депортированных, ссыльных, осужденных и т.д. ). За эти сокровища, оказалось, можно купить не только авторитет или уважение, но и веру, а следовательно - лояльность или преданность целых стран, во всяком случае, желающих дармовщины режимов.
Успех России - это нечто несуразное, вытворенное в «лабораториях» тамошней власти - от Ивана Грозного до Владимира Путина. Такое понимание успеха пытались ревизовать лучшие умы - от декабристов до Сахарова, целого легиона диссидентов, до Ходорковского. Во всяком случае, представленная выше цитата Троцкого свидетельствует , что и большевистская элита чувствовала эту национальную патологию.
Итак, если говорить о таком - фальшивом понимание успеха - то действительно его дефицит ощущается в современной России . Но это, отнюдь не означает, что актуальным для нее остается возвращение к традиции. Наоборот – сейчас время формирования новой, современной и общечеловеческой версии российской формулы успеха.
Игорь Гулык

Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments