Орест (forko) wrote in ua,
Орест
forko
ua

Поети п’ють каву, їдять конфітюр

Originally posted by friday_ptaha at Поети п’ють каву, їдять конфітюр
Найсумніше стає тоді, коли розумієш, що стаєш старшою за своїх улюблених поетів. І я не знаю, як почуватимусь у тридцять років, і я стану старшою за Василя Симоненка, який помер, коли йому не було й тридцяти. Або коли мені виповниться 34, то я буду на рік старша за Григорія Чубая, буду, либонь, називати його Грицьком і дарувати книжки старшокласникам, для яких він буде вусатим дядьком. А до 34-х не так вже й багато, всього якихось десяток років, навіть менше. Так дивно ставати старшою, а вони будуть залишатись завжди такими молодими.
У «П’ятикнижжі» опубліковано лист Чубая до Олега Лишеги, у ньому Грицьку 25, у нього дружина і малий Тарасик, який розкидає іграшки, новий період життя, як він пише, і спогади про події п’ятирічної давнини – газетний кульок з немитими черешнями і фільм про кохання дівчини до поета. Це ж тоді йому 20 років було!
Я боюсь, що коли мені буде 30, події юності будуть здаватися такими далекими, наче в тумані, і все видаватиметься несправжнім – і дорога, і ночівлі у випадкових містах, і фестивальні дні, ватри і глінтвейн, і вірші, і гітари… Я не знаю, чи буду п’яніти від поезії, як від вина, чи будемо сидіти у потягах, тримаючись за руки, і цілуватися, чи вбиратимусь у довгі яскраві спідниці із секонду, чи одягатиму намисто.
Знаю напевне, що мене так само вабитимуть далекі краї і безкрає небо. Може, я не буду танцювати під дощем, але ця осіння меланхолія нікуди не дінеться. І я, як і зараз, збиратиму блискучі каштани, жовте кленове листя і багряне листя черешні. Але де у Києві взятися черешням? Хай би засадили парки черешнями і вишнями, яблунями, грушами, сливами і горіхами. Тоді б ми щоосені, йдучи через парк, визбирували у траві яблука і груші, зривали сливи, трусили горіхи. У Києві поміж будинками ростуть абрикоси. І щовесни вони найпершими покриваються рожевим цвітом, а влітку стоять рясно вкриті плодами. Київ перетворюється на абрикосове місто – жовті абрикоси падають на асфальт і розбиваються. Але поки вони почнуть падати, їх обривають мешканці дворів і роблять з них повидло чи джем – конфітюр, як кажуть у вас, на Галичині.
Є кілька симпатичних слів, які творять певну атмосферу, їх вживають переважно галицькі інтелігенти. Цинамон, конфітюр, кав’яр, креденс, марципан, цитрина, помаранч. Одразу в повітрі пахне свіжою випічкою, поскрипує підлога, на круглих білих в’язаних скатертинах стоять воскові свічки із кавовими зернами, а із фотографій на стінах тобі посміхаються далекі родичі у старовинному вбранні. Навіть ікра, яка асоціюється із холодними совєцкими їдальнями, перетворюється на щось вишукане, якщо на неї казати кав’яр.
Мабуть, тому й існує ця незбагненна туга за Львовом у киян чи харків’ян. Бо Львів – це круглі австрійські столики із білими мереживними скатертинами, воскові свічі, переповнені храми із янгольським співом півчих, фіранки на високих вікнах, дівчата у сукнях, добродії, що неспішно читають газети, запах кави – і кава не у паперовому чи пластиковому стаканчику по дорозі до метро, а у порцеляновій філіжанці, з корицею і кардамоном, і можна нікуди не поспішати.
Вони тужать за старою Австро-Угорщиною, бо ніколи її не мали. Вони приїжджають насолодитись спокоєм, посиденьками і джазовими фестивалями, відчуттям родинності, а потім їдуть у свої русифіковані міста, забуваючи про цинамон і конфітюр.
А поети спиваються і хворіють на бронхіти, бо поза ночами розмов, вина і дівчат є несплачені рахунки, низька зарплатня, протерті шкарпетки, гастрити, вибори, сварки з начальником, одруження однокласників, розпродажі і роздовбаний лептоп. Поети тікають у туманні вулиці і шепочуть там свої ненаписані вірші. У них ростуть бороди і вицвітають очі.
Сумні прибиральники замітають листя, а його стає все більше і більше. Вони палять цигарки і повчають молоденьких дівчаток, які виходять із офісів на перекур.
Поети п’ють каву, їдять конфітюр і мріють про богемне життя у Львові. Сумні прибиральники розповідають дівчаткам із офісів про свою молодість, чорні шкірянки, плацкартні вагони зі спертим повітрям і старі платівки із рок-н-ролом.
Осінь меланхолійна, осінь дощова, осінь терпка, як нестиглі яблука. Саме час варити конфітюр, пити каву з цинамоном і читати улюблених поетів, які поки ще старші за тебе.
6156054010_e6276e9b03_z
Фото flickr
Tags: Авторская рубрика, Есе, Місто Лева, українські поети
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 11 comments