Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Патерналізм як засіб

Originally posted by ihorhulyk at Патерналізм як засіб
cartoonolokt.livejournal.com
Ілюстрація: cartoonolokt.livejournal.com

«Україна не є територією несвободи, українці не бояться. Але політичні лідери тримаються за залишки патерналізму», - заявив Володимир В'ятрович під час дискусії у Львові, у сумновідомій «Тюрмі на Лонцького».
Я б додав до цих слів історика ще й тезу про те, що лідери не тільки «тримаються», але й посилено культивують патерналізм. Свого часу П’єр Манан написав, що «Основним почуттям всіх людей є бажання влади, дедалі більшої влади, бажання, що вмирає лише разом з людиною… Аби об'єднатися, потрібно й достатньо, щоб вони звели над собою частину влади незрівнянно вищої, ніж влада кожного; точніше, потрібно й достатньо, аби вони звели над собою найбільшу з влад, які тільки можна собі уявити, або таку владу, над якою неможливо уявити ніякої більшої влади» («Інтелектуальна історія лібералізму»). І власне оцій «найбільшій з влад» люди відтак здатні віддати усі повноваження, аж до повноважень керувати своїм побутом і влаштовувати навіть... інтимне життя.
Це – парадоксально, але це факт. Скільки чорнила витрачено на те, аби пояснити і засудити патерналізм «совка», але він живучий, як, зрештою, досі незнищими залишаються причини цього соціального феномену. Чинна влада, як і її попередники, не уміють керувати по-іншому. Чого було вимагати, до прикладу, від двох перших президентів України – секретаря ЦК КПУ і «червоно директора»? Хіба для них існувала інша система мотивацій загалу, окрім випробуваного гасла «світлого майбутнього» і ковбаси по 2.20? Чи можна було очікувати від Ющенка – проєвропейського, здавалося б, політика, - якоїсь більш-менш вирозумілої соціальної політики, збудованої не на тих же обіцянках? Чи знає Янукович про систему соціальних ліфтів, якщо його «ліфтом» нагору були дуже вже сумнівні «університети» і протекція космонавта Берегового?
Мало сказати про інфантильність громади, - попри свою нелюбов до будь-якої влади, кожен її осібний член в глибині душі сподівається, що вона, ця влада (окремий чиновник, окрема установа), буде прихильною саме для нього, зважатиме саме на його потреби, уводить його бажання, врахує його «особливий» статус. Знаючи це напевно, урядники та їхні радники відповідно й вибудовують стосунки зі спільнотою, обіцяючи казна-що. Ба більше, їм відома таємниця короткої суспільної пам’яті, і що-що, а саме цей «склероз» вони юзають по повній.
До того ж, у комірках людського досвіду, десь на рівні глибокої підсвідомості, таки причаївся страх (як би цього не хотілося зауважити шановному В’ятровичу). І власне він теж є інструментом патерналістської політики влади. «Ми захистимо вас від кризи», - вигукують її речники, відтак зауважуючи, що для цього, на жаль, слід дещо затягнути паски. «Але ми дамо пільги незаможним», - вторить той чи інший чиновник від соцполітики, - і сподівання на порятунок затуманюють у мізках обивателя сумний досвід пільг усіх попередніх часів…
Утім, зауважує Жан Бодріяр, так не триватиме вічно. У праці «В тіні мовчазної більшості, або Кінець соціального» він дає надію прихильникам самодостатніх спільнот, і водночас пророкує кінець патерналістським режимам: «У влади склалось переконання, що чим пасивнішими є маси, тим ефективніше можна ними керувати. Виходячи з цього вона й діяла у період, коли механізми влади були централізовані та бюрократизовані. Однак сьогодні наслідки цієї стратегії обертаються проти самої влади: байдужість мас, яку вона активно підтримувала, віщує її крах».
Ігор Гулик


Патернализм как средство
«Украина не является территорией несвободы, украины не боятся. Но политические лидеры держатся за остатки патернализма», - заявил Владимир Вятрович во время дискуссии во Львове, в печально известной «Тюрьме на Лонцкого».
Я бы добавил к этим словам историка еще тезис о том, что лидеры не только «держатся», но и усиленно культивируют патернализм. В свое время Пьер Манан написал, что «Основным чувством всех людей есть желание власти, все большей власти, желание, что умирает только вместе с человеком... Чтобы объединиться, нужно и достаточно, чтобы они построили над собой часть власти несравненно высшей, чем власть каждого; точнее, нужно и достаточно, чтобы они построили над собой наибольшую из властей, которые только можно себе представить, или такую власть, над которой невозможно представить никакой большей власти» («Интеллектуальная история либерализма»). И собственно сей «крупнейшей из властей» люди затем способны отдать все полномочия, вплоть до полномочий управлять своим бытом и устраивать даже интимную жизнь.
Это - парадоксально, но это факт. Сколько чернил потрачено, чтобы объяснить и осудить патернализм «совка», но он живуч, как, впрочем, до сих пор неуничтожимыми остаются причины этого социального феномена. Действующая власть, как и ее предшественники, умеет управлять по-другому. Чего было требовать, к примеру, от двух первых президентов Украины - секретаря ЦК КПУ и «красного директора»? Разве для них существовала другая система мотиваций общества, кроме испытанного лозунга «светлого будущего» и колбасы по 2.20? Можно ли ожидать от Ющенко - проевропейского, казалось бы, политика, - какой-то более-менее понятной социальной политики, построенной не на тех же обещаниях? Что знает Янукович о системе социальных лифтов, если его «лифтом» наверх были слишком сомнительные «университеты» и протекция космонавта Берегового?
Мало сказать об инфантильности общества, - несмотря на свою нелюбовь к любой власти, каждый ее конкретный член в глубине души надеется, что она, эта власть (отдельный чиновник, отдельное учреждение), будет благосклонна именно к нему, будет считаться именно с его потребностями, утолит его желания, учтет его «особый» статус. Зная это точно, чиновники и их советники соответственно и выстраивають отношения с обществом, обещая невесть что. Более того, им известна тайна короткой общественной памяти, и что-что, а именно этот «склероз» они юзают по полной.
К тому же, в ячейках человеческого опыта, где-то на уровне глубокого подсознания, все же притаился страх (как бы этого не хотелось заметить уважаемому Вятровичу). И он тоже является инструментом патерналистской политики властей. «Мы защитим вас от кризиса», - восклицают их спикеры, замечая, как бы невзначай, что для этого, к сожалению, следует несколько затянуть пояса. «Но мы дадим льготы малоимущим», - вторит тот или иной чиновник от соцполитики, - и надежда на спасение затуманивают в мозгах обывателя печальный опыт льгот всех предыдущих времен...
Впрочем, замечает Жан Бодрийяр, так не будет продолжаться вечно. В работе «В тени молчаливого большинства, или Конец социального» он дает надежду сторонникам самодостаточных обществ, и одновременно предсказывает конец патерналистским режимам: «У власти сложилось убеждение, что чем пассивными являются массы, тем эффективнее можно ими управлять. Исходя из этого, она и действовала в период, когда механизмы власти были централизованы и бюрократизированны. Однако сегодня последствия этой стратегии оборачиваются против самой власти: безразличие масс, которое она активно поддерживала, предвещает ее крах».
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 3 comments