Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Консенсусні демократії

Originally posted by ihorhulyk at Консенсусні демократії
1
Ілюстрація: caricatura.ru

Попри остороги перед спробами вільних і суто політтехнологічних трактувань демократії, до яких часто вдаються у країнах з мізерним досвідом народовладдя, помітним є бажання сумлінних учених і публіцистів укласти феномени державотворення на пострадянському просторі у більш-менш чіткі рамки. Серед них якось не помічаємо вітчизняних аналітиків, вони, зазвичай, для власного ж спокою копирсаються у сивій давнині, вершиною ж наукової відваги є для них тотальна критика колишнього режиму.
А от у Росії, яка, попри контраверсійне тлумачення своє ролі у глобальному світі, активно шукає власне місце під сонцем, спостерігаємо небувалий розвій світоглядних систем і аналізу державницьких моделей. Інша річ, що багато з них задіяні акурат на виправдання чи аргументацію не надто вдалих кроків влади. Сюди, зокрема, вписуються концепції «ліберальної імперії» російського пенсіонера Анатолія Чубайса або активно пропагований президентською адміністрацією принцип «керованої демократії».
Однак є серед низки проектів адекватно вирозумілі, придатні для вжитку моделі. Що дивно, їх виклад можна знайти й на сторінках, здавалося б, цілком пропутінських видань. Проблема полягає у тому, що здорові зерна загорнуті часом у фантики офіційної доктрини антитерору, але ретельний читач зможе виловити їх поміж рядків.
Якось «Русскій журнал» (ще за Ґлєба Павловського) опублікував есе Андрєя Ашкєрова «Тероризм буденності». Попри інтригуючий заголовок, не варто шукати у ньому якихось рецептів боротьби з моджахедами чи розв’язання чеченського вузла. Натомість – цілком несподіване, з огляду на те, що воно, власне, лежить на поверхні, твердження про «консенсусність» нинішніх демократій. Автор наполягає на тому, що, попри наші бажання, ми живемо у спільноті консенсусного типу: «З етичної точки зору, – пише він, – історія сучасних спільнот починається зі з’яви можливості конвенційного визначення негативного.е Злом виявляється те, з чим борються. З початком Нового часу етика набула специфічної подвійності, з якої беруть початок будь-які «подвійні стандарти». З одного боку, «етичним» є те розуміння блага, у рамках якого благом вважають підтримку консенсусу… З іншого, – зло перетворюється у суть, про характеристики якої «завжди можна домовитися».
А тепер спробуймо спроектувати викладене Ашкєровим на нашу українську дійсність. Не будемо повторювати затерту тезу про те, що «коли в Москві стрижуть нігті, то в Києві рубають пальці». Радше йдеться про певне наслідування процесів, властивих нинішній політиці нашого північного сусіда з відставанням у часопросторі. Автор «Русского журнала» пише, що
«спільноти консенсусного типу втілюють проект небаченого досі зневажання прав істини. Там, де «про все можна домовитися», місця для істини нема ніколи. Шанс домовитися «про все» логічно призводить до того, що домовитися можна і зі злом. У крайній точці перспективи, пов’язаної зі схожою практикою, злом стає все, з чим нема надії домовитися».
Погодьтеся, спробами «про все домовитися» рясніє наша новітня історія. Ба більше, коли опоненти досягають бодай на йоту прийнятного результату, це видається за значну перемогу. Консенсусна демократія по-українськи іноді межує з абсурдом, оскільки точки дотику двох, здавалося б, паралельних світів, є дуже умовними і віртуальними. Перепрошую за розлоге цитування, але ліпше за Ашкєрова не скаже ніхто: «Про що ми домовляємося по-справжньому, так це про те, що нема і не може бути жодних угод і, відповідно, жодної відповідальності за їх втілення. Договірна діяльність з цієї точки зору – всього-навсього більш або менш ретельне практикування безвідповідальності».
Тло умовного консенсусу між елітами, попри згадані вади, має ще й
прогнозований зовнішній вияв. Це – стосунки з тими, хто домовлятися не бажає через різні обставини – світоглядні, морально-етичні чи просто через нездатність до конформізму. Для «незгодних», як водиться, готують місце на маргінесі, з них кепкують, видаючи за диваків або ж відверто називаючи ворогами.
Ігор Гулик


Консенсуальные демократии
Несмотря на предосторожности к попыткам свободных и чисто политтехнологических трактовок демократии, к которым часто прибегают в странах с мизерным опытом народовластия, заметно желание добросовестных ученых и публицистов заключить феномены государства на постсоветском пространстве в более-менее четкие рамки. Среди них как-то не замечаем отечественных аналитиков, они, как правило, для собственного же спокойствия копаются в седой древности, вершиной же научной отваги является для них тотальная критика режима.
А вот в России, которая, несмотря на разноплановое толкования своей роли в глобальном процессе, активно ищет свое место под солнцем, наблюдаем небывалый интерес к мировоззренческим системам и анализу государственных моделей. Другое дело, что многие из них задействованы для оправдания или аргументацию не слишком удачных шагов власти. Сюда, в частности, можно отнести концепции «либеральной империи» российского пенсионера Анатолия Чубайса или активно пропагандируемый президентской администрацией принцип «управляемой демократии».
Однако среди ряда проектов есть и пригодные для потребления модели. Что удивительно, их изложение можно найти и на страницах, казалось бы, вполне пропутинских изданий. Проблема заключается в том, что здоровые зерна завернуты иногда в фантики официальной доктрины, но внимательный читатель сможет выловить их между строк.
Как-то «Русский журнал» (еще Глеба Павловского ) опубликовал эссе Андрея Ашкерова «Терроризм обыденности». Несмотря на интригующий заголовок, не стоит искать в нем каких-то рецептов борьбы с моджахедами или решения чеченского узла. Вместо этого - совершенно неожиданное, учитывая, что оно, собственно, лежит на поверхности, утверждение о «консенсуальность» нынешних демократий. Автор настаивает на том, что, несмотря на наши желания, мы живем в сообществе консенсуального типа: «С этической точки зрения, - пишет он, - история современных сообществ начинается с появления возможности конвенционного определения отрицательного. Злом оказывается то, с чем борются. С началом Нового времени этика получила черты специфической двойственности, с которой берут начало любые «двойные стандарты». С одной стороны, «этическим» является то разделение труда, в рамках которого благом считают поддержку консенсуса... С другой, - зло превращается в суть, о характеристиках которой «всегда можно договориться».
А теперь попробуем спроектировать изложенное Ашкеровим на нашу украинскую действительность. Не станем повторять затертый тезис о том, что «когда в Москве стригут ногти, то в Киеве рубят пальцы». Скорее речь идет об определенном подражании процессам, присущих нынешней политике нашего северного соседа с неким отставанием во времени и пространстве. Автор «Русского журнала» пишет, что «Сообщества консенсуального типа воплощают проект невиданного доселе попрания прав истины. Там, где «обо всем можно договориться», места для истины нет никогда. Шанс договориться «о всем» логично приводит к тому, что договориться можно и со злом. В крайней точке перспективы, связанной с похожей практикой, злом становится все, с чем нет надежды договориться».
Согласитесь, попытками «обо всем договориться» изобилует наша новейшая история. Более того, когда оппоненты достигают хотя бы на толику приемлемого результата, это представляется значительной победой. Консенсуальная демократия по-украински иногда граничит с абсурдом, поскольку точки соприкосновения двух, казалось бы, параллельных миров, на самом деле очень условны и виртуальны. Извиняюсь за пространное цитирование, но лучше Ашкерова, пожалуй, никто не скажет: «О чем мы договариваемся по-настоящему, так это о том, что нет и не может быть никаких соглашений и, соответственно, ответственности за их воплощение. Договорная деятельность с этой точки зрения - всего лишь более или менее тщательное практикования безответственности».
Фон условного консенсуса между элитами, несмотря на упомянутые недостатки, имеет еще и прогнозируемые внешние проявления. Это - отношения с теми, кто договариваться не желает в силу разных обстоятельств - мировоззренческих, морально-этических или просто из-за неспособности к конформизму. Для «несогласных», как водится, готовят место на обочине, из них смеются, выдавая за чудаков или откровенно называя врагами.
Игорь Гулык

Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments