Мистецтво дихати вітром. Моторейд на Західну Україну (майовка 2013). День 1.

Преамбула: негоже злій тварюці "Деспераді" простоювати на хуторі! Негоже і мені просидіти благословенну майовку в Києві, тому - в дорогу. За кермом байка я сидів утретє, сумарно наїздивши десь до 100 кілометрів, навчання - ти світло!

Дати: 30.04.13 - 6.05.13

Шаленець, 30 квітня

О 5 ранку радісне дирчання тварі розірвало світанок на хуторі, і я рванув у напрямку Тернополя. Оптимістичний план казав, що до файного міста маю доїхати навіть при найгірших розкладах. Поки світало, акуратно пройшов окружну і вискочив за Київ. Ідеальна для поїздки погода - тихий ранок, чиста рівна траса, стрілка спідометра тихенько зачепилася за сотню аж до КП, де продавці волосатих паличок зупиняли всіх підряд. Побекавши про причину зупинки, ментяка-балабака подивився на права, спробував знайти номер рами, навіть понюхав страховку і відпустив. Поки одягав екіп, сіржанти Петренки скучкувалися навколо, цокаючи язиками на тему "скільки жре - скільки пре".

Сосновий ранок Коростеня порушив ненав'язливий запах песця. Власне, запаху спершу і не було, а мав би бути - бензиновий.

Культпросвіт: на мотоциклах переважно нема датчика пального. Замість нього на бензиновому крані є показники OFF, ON i RES(erve). Якщо бензин закінчився, слід перемкнутися на резерв - і буде ще 3 літри запасу до заправки. Але потім, залившись, необхідно перемкнутися назад в ON - інакше можна висохнути, що і сталося.


Траса М-06

Бензинові песці, за законом всесвітнього западла, живуть в ямах, перед здоровенними гірками, на вершині яких є заправки. На трасі відбійники, просто кидати твар не хотілося, тому - поза "тягни-штовхай", і 240 кг на одній лошачій силі їдуть на гірку. Зупинився мотобрат, запропонував допомогу - але ні пляшки, ні трубки не було, а до вершини лишалося якихось 500 метрів і 40 хв.

Залив укрнафтячої бодяги, диркнув стартером - нєа. Песець з водійського місця не зліз і весело показував хвостом на фару. Забув вимкнути запалювання і посадив акум! Добре, що є компактна зарядочка, яка за 40 хв підживила акумулятор, тим паче у кафе на заправці розкішна солянка. У придорожніх кафе мені найбільше смакують солянка і шашлик. Жирна, гаряча, з димком соляночка м'яко обволікує шлунок і відразу заряджає, а гаряче м'ясо наснажує рвати вітер і простір. От, правда, алкоголій лиш увечері - і то гомеопатично. А що може бути краще за холодну чарочку під солянку, сухе вино до шашлика і кухоль пива з цигарочкою потім...

Летіти по львівській трасі в сонячний день - чисте задоволення. Траса як дзеркало, крім житомирської окружної - і то некритично. Обганяючи фури (без правого дзеркала трохи тоскно), вдихаючи поліські ліси і болота, ловлячи візором мошву, минаючи загороджені села, домчав до Новограда-Волинського, залився "Мустангом" і чкурнув далі, ревучи від доброго пального. І  тут прийшов butthurt - у прямому значенні трольського слова.

Культпросвіт: популярна приказка каже: "чотири колеса везуть жопу, два колеса - душу". Але болить при цьому, що характерно, жопа. Спершу вона болить різко, потім німіє, потім починає палати. Мотонорматив "1000 миль км за 24 години" недаремно зветься Iron Butt (є ще важчі, Saddlesore - "болюче сідло" та Bunburner - "палаюче гузно").

Доводиться спинятися під палючим сонцем, яке жарить в чорний шолом, перчатки та важку куртку. Цигарка, водичка, зарядка, 10 хвилин на оглядини - і вперед далі!


Замок у Дубно

Дубно - перше місто, у яке треба заїжджати, щоб звернути на Тернопіль (Коростишів, Житомир, Новоград та Рівне пройшли по окружній). Тамтешній замок нудний як собача пісня, але біля нього є толковий кабак  Antique house з сумішшю провінційного шику та атмосфери старого заможного дому. На столах крохмальні скатертини, море кришталю, важкі старі меблі, швейцар і балакучі дівчатка-офіціантки. Мені ніколи не доводилося заходити в цей кришталевий крохмаль в пристойному вигляді - завжди на півдорозі автомандрівок, тому поява в пилюці, наколіннниках і з шоломом в руках доповнила пам'ятний ряд. Годують смачно, швидко і недорого, всім рекомендую. Там же забив готель у Тернополі через booking.com за якісь 150 грн (навіть без передоплати) і домовився з кумою, що ввечері підемо на погуляти.


Antique house

Кайф дороги почав шкутильгати - вказівників на Тернопіль чи Кременець нема ніде, на шляхах ями. Блуканувши, виїхав на правильний шлях - і ось вони, колдойобини, радий вас бачити - приблизно як дайців! До самого Тернополя тягнеться розбомблений танкодром (єдиний виняток - серпантинка за Кременцем), з ямами в півколеса, уграними переїздами, хмарами пилюки і вальсом автівок на "дорозі".

Лаючись, проскакуючи, потрапляючи в дірки прямую вперед з думкою до смерку таки доїхати. І варто було на зупинці маякнути кумі, що я скоро буду - як за лісом у ХХХ чую "бабах" і грішу на колесо. Якби ж то! Розбив задній лівий аморт. БЛЯ.

Дано: 6 вечора передсвяткового дня, до Тернополя щось 50 км, сиджу під лісом, телефони сідають, що робити - не знаю. Дяка всім богам за існування Мотохелпу і його телефонної допомоги. Диспетчер пояснює, що поломка серйозна, але некритична, і дає телефон Сергія з Тернополя, який може допомогти.

Культпросвіт: Мотохелп - волонтерська мотоспільнота, яка безкоштовнно допомагає двоколісній братії в першу чергу при ДТП, а також при поломках та іннших траблах. Мають мережу волонтерів та диспетчерський телефон. Низький їм уклін!

З 20-ї спроби додзвонився до Сергія, він має свій мотосервіс і готовий полагодити тварюку хоч вночі. Поки ж дибаю до Тернополя на одному аморті, аварійці, обочині та 10 км/год.

І ось воно пекло, давно не бачилися, ага. 5 годин тоскної тягнучки на перекошеному байку, який ніразу не рулиться. З темрявою на дорогу на світло фар вилетіли хмари хрущів, коли проїжджаєш через таку в закритому шоломі - враження космічні, проліт через зерг раш. Перед самим містом притерла фура, впав, вигнулося дзеркало. Троє водіїв відразу зупинилися, допомогти піднятися, матюкнувся і поїхав далі.

Важко згадати, як вдалося заїхати на Гайову у Тернополі - хіба що слідами Сергія, який вів мене від Збаража. На момент заїзду в гараж свідомості не було взагалі, підсвідомість надибала останню цигарку і почала тіпати тілом.

Через 5 хв аморту присниться песець

Отже, північ, на окраїні Тернополя в напіврозбитому гаражному кооперативі відкрито 5 гаражів і крутять мототехніку (переважно кастоми, совкоцикли та дирчики) суворі тернопільські байкери. Спершу була ідея поставити на деспераду аморти від "Іжа", але вирішили зцілити те, що лишилося. Через півгодини сованки на вогник заглянув Паша з сусіднього бокса, лайнувся, взяв монтіровку та зварочний апарат і за час однієї цигарки все склепав. Домовився залишити мот до завтра у хлопців (опівнічний ремонт, до слова, упав всього в 200 грн) і поїхав до куми (готель, певна річ, пішов по мідній річці).

Тернопільські ями - найкращі в усій області. Добірні, несподівані, глибокі - головна тема для розмови усіх таксистів. О першій ночі я, запилючений, пошкрябаний, в стані півсвідомості вліз до куми і кума і попросив чарку. Її теж випив песець.

Культпросвіт: в Тернополі, як і у Львові, сухий закон. Після 22-ї в магазинах бухла ні-ні.

Друга ночі, втілена щедрість ломиться в кіоск, і пропонує 250 грн за 5 пляшок "Черніги". Кіоскер святіший та принциповіший за Ратцінгера, ні-ні. Чеберяю в найближчий кабак, він же нічний клуб, з мордою кірпічом проходжу черех охорону і ментовську парочку на вході (нормальний такий відвідувач, в пилючних берцях, драних джинсах і футболці "Мама-анархія"), завалююсь на бар і прошу пива. Бармен з посмішкою дістає 2-літрову пляшку з собою + 0,5 всередину і зразу. Охорона люб'язно супроводжує мене через чорний хід, і ось вона радість релаксу і спілкування на нічному балконі серед весни!

Ітого: в сідлі - 14 годин, проїхав - 520 км. Втрата свідомості та тверезий автопілот. Піт, бензин, спирт, вишневий цвіт. Ветер, кровь и серебро.

Далі буде (текст драматичніший, а фотки цікавіші)