трохи про український живопис

"На пасіці " Тараса Шевченка та "Гість із Запоріжжя" Красицького - картини добре знані.

Вони чимось подібні - діти, сивочолі старці (брахмани) та власне козак-кшатрій  у Красицького свідчать на користь прихованого ритуалу, певної посвяти, яку можна або разгадати або вигадати

Україна нагадує Рай - добре доглянутий сад або хутір, який насолоджується спокоєм нескінченого пишного літа.

Задне тло  цих картин - сонце та дерева у сонці.

Священий Гай.

Не той раблезіансько-ковбасний  рай як пир, рай як обжиралово вигаданий могилястами-пащекунамии 18 століття, які зрадили консервативну козацько-старшинську революцію Мазепи-Колединського, а суто сакральний простір, холодний - попри літо та сонце - через тінь від дерев.

Сакральний простір, який радше нагадує антиреспубліканську Горню Республіку Сковороди або перехрещене на царство Попа Івана лицарсько-європейське володіння Пресвітера Іоанна.

Можливо, на цих картинах і справді Рай і люди на них і старі і діти і жінка і козак вже загинули на землі в часи Руїни і перебувють за межею - з рештою ніхто не заборонить і подібне тлумачення...