rich_ka (rich_ka) wrote in ua,
rich_ka
rich_ka
ua

Чи є життя після подвигу?

Originally posted by singularia at Чи є життя після подвигу?
На фестивалі Docudays, мовби змовившись, два фільми порушили схожі теми. "Як ми зіграли революцію" литовської режисерки Ґієдре Жицкіте - про те, як молоді архітектори організували рок-групу для однієї вечірки, і якось так несподівано навіть для себе самих стали символом боротьби за незалежність - вони так розгойдали громадськість, що зрештою все вилилось у величезні демонстрації, Литва тоді була як закохана людина, казали свідки, це була ейфорія, яка вирвала маленьку і, здавалося б, слабку країну з пазурів могутнього Союзу. За цією ейфорією і варто було прийти на фільм - щоб подивитися хоча б оті архівні кадри, коли люди, взявшись за руки, безконечним ланцюгом стоять на трасі серед поля (це, мабуть, було щось типу нашої Злуки), а з вертольота музиканти кидають їм оберемки квітів.
Коли фільм закінчувався кадрами сучасних вільнюських хмарочосів і стильних європейських кав’ярень, хтось у залі зааплодував, зрозумівши цю кінцівку як демонстрацію того раю, куди привів народний порив у 90-х. Але далі йшлося про те, що зараз Литва перейшла із поетичного етапу в прозаїчний, і коли після фільму хтось запитав режисерку, чому вона не бере теми з сучасного життя країни, вона відповіла: а про що зараз знімати у Литві? Лідер тої рок-групи повернувся в архітектуру, займається бізнесом і дуже непогано живе, і коли знімальна група фільму приїхала до нього в гості на шикарну віллу, вони багато говорили, але режисерка вирішила не включати ці кадри у фільм, "щоб не зникла магія" - зараз це такий "гламурний хлопець", який час од часу вдягає стару маску й виступає на різних заходах у пам’ять про ті дні. У фільм був включений лише монолог колишнього революціонера про статуетки жаб у його ставку: він довго згадував, скільки сотень євро за них віддав.

«Дівчина з Півдня» аргентинського режисера Хосе Луїса Гарсіа - переможець конкурсу у номінації DOCU/Право. Я вам дуже раджу десь цей фільм знайти і подивитися, а як знайдете - поділитися лінком, бо я б його хотіла подивитися ще раз.
Унікальна людська історія. Якимсь дивом, геть випадково 20 років тому майбутній режисер потрапив у делегацію на Світовий фестиваль молоді та студентства в Пхеньяні (Північна Корея). Цей політичний захід був профінансований СРСР за два роки до його розвалу. Хлопець знімає все підряд - численні демонстрації, офіційні заходи, показові гостювання у комуністів... Те, що запало в душу на довгі роки -  зустріч із Лім Су Кьон, молодою студенткою з Південної Кореї, яка, щоб таємно потрапити на фестиваль у Північній Кореї, змушена була об’їхати півсвіту. Вона представляла студентство Південної Кореї, яке вимагало возз’єднання нації.
Дівчину сприйняли як героїню. І це теж була ейфорія - вона виступала на численних зібраннях і мітингах по всій країні, співала студентський гімн, від людей, які хотіли потиснути їй руку, зап’ястя довелося бинтувати. Вона обіцяла, що не буде більше їхати півсвіту, щоб повернутися в Південну Корею. Вона просто перейде кордон, пішки. І перейшла. І її одразу ж заарештували. На 10 років.
Усі ці роки режисер намагався щось дізнатися про її долю. Долинали звістки, що через 3 роки її помилували, і вона вийшла на волю, що одружилася і розлучилася, що її син втопився у басейні на Філіппінах, і зрештою її сліди зникли в буддійському монастирі.
А потім режисеру вдалося знайти електронну пошту Лім Су Кьон, і він, узявши з собою друга-корейця, який давно емігрував у Буенос-Айрес, поїхав у Сеул на зустріч.
Кого вони побачили через 20 років? Лім Су Кьон живе в тій реальності, де дива не сталося. Викладає журналістику в тому самому університеті, звідки й вирушала на свій подвиг, кордон на місці, але їй не хочеться говорити про це з якимись аргентинцями. Раз вони вже приїхали до неї за півсвіту, вона опікується ними, возить до своїх батьків, на зустрічі з друзями по різних барах, друзі говорять, що вона дуже складна і замкнута, а від неї самої режисер так і не добився змістовного інтерв"ю. Вони їдуть у той буддійський монастир, в якому Лім Су Кьон провела 3 роки після смерті сина - і потрапляють в аварію по дорозі назад. Лім Су Кьон приїжджає до них у лікарню, і тут стає трохи відкритішою - розповідає про сина, як вона його збирала в той фатальний табір на Філіппінах, а він набрав багато книжок, а вона йому сказала візьми одну, так буде легше подорожувати, і він вибрав книжку "Як вижити на Північному полюсі", і вона дивувалася навіщо, якщо він збирається в тропіки.
Режисер повернувся в Буенос-Айрес фактично ні з чим, аж раптом надійшла звістка, що Лім Су Кьон їде в Аргентину в гості до його друга-корейця. Скориставшись нагодою, він усе-таки вмовляє колишню революціонерку на інтерв’ю, питає про возз’єднання країни, і аж тут її прорвало: а що ви хочете від мене почути? що одна країна має поглинути іншу? Потім вона все-таки починає згадувати ті дні - що взагалі-то їхніх студентів мала бути ціла група, але в інших не вийшло, і їй довелося їхати самій, що вона до того ніколи не виступала перед людьми, що все було вперше, - і тоді їм здалося, що вони бачать ту саму дівчину з Півдня, "квітку Возз’єднання", як її назвали корейці.
А Лім Су Кьон поїхала далі - Буенос-Айрес був тільки пунктом на шляху: їй хотілося побачити Південний полюс.
...Закінчується фільм пронизливими кадрами 20-річної давнини, як вона переходила кордон. Дівчина тремтіла з хвилювання і... читала молитву Святого Франциска. Численні мікрофони зусібіч підхоплювали її голос:

Господи, вчини з мене знаряддя Твого миру:
де ненависть - вчини, щоб я несла Любов;
де кривда - щоб я несла Прощення;
де розлам - щоб я несла Єдність;
де сумнів - щоб я несла Віру;
де помилка - щоб я несла Правду;
де розпач - щоб я несла Надію;
де смуток - щоб я несла Радість;
де темрява - щоб я несла Світло.
Вчителю, вчини, щоб я не стільки шукала бути втішеною, скільки втішала;
не стільки бути зрозумілою - скільки розуміти;
не стільки бути коханою - скільки кохати.
Бо даючи - отримуємо,
прощаючи - отримуємо прощення;
помираючи - воскресаємо до Вічного Життя!
Tags: Історія, Кино
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments