falkoner (falkoner) wrote in ua,
falkoner
falkoner
ua

Наші у Кронштадті. У найбільшому антибільшовицькому виступі ключову роль зіграли Українці

Originally posted by switluy_spogad at Наші у Кронштадті. У найбільшому антибільшовицькому виступі ключову роль зіграли Українці
http://umoloda.kiev.ua/img/content/i37/37458.gif

На початку березня 1921 року більшовицька Росія зазнала чи не найбільшого потрясіння — спалахнуло Кронштадтське повстання. Проти комуністичного уряду повстала так звана його гвардія — балтійські моряки. Після 16 днів кривавого протистояння бунт було жорстоко придушено. Цьому повстанню судилося стати найбільшим антибільшовицьким виступом. Повстання протрималось трохи більше двох тижнів, за цей час була створена революційна комуна під керівництвом Тимчасового революційного комітету, в якому керівну роль грали матроси–українці. Події тих днів були висвітлені у пресі, книжках та спогадах окремих осіб. Утім український фактор у революційних подіях на флотах царської Росії досі висвітлено недостатньо.

 
Кронштадтський «Петлюра»

Балтійські моряки–українці, зорганізувавшись, поставили над собою Український військово–морський революційний штаб Балтійського флоту, який очолили старший лейтенант М.Зілинський і лейтенант Святослав Шрамченко. Цей штаб мав, доповнивши українцями екіпажі деяких кораблів Балтійського флоту (крейсера «Світлана», ескадрених міноносців «Україна», «Гайдамак» тощо), перегнати ці кораблі під українським прапором до Чорного моря. Утiм прихід до влади більшовиків та нерішуча політика Центральної Ради поставили крапку на цих планах. Надалі Шрамченко дослужився до рангу капітан–лейтенанта, в 1918—1919 роках очолював оргвідділ морського генерального штабу Українського державного флоту. Український рух на Балтійському флоті тривав і за більшовицької диктатури. Березневе повстання 1921 року очолив матрос Степан Петриченко, його заступником у Тимчасовому революційному комітеті став старий «морський вовк» Яковенко. Обидва вони почали свою службу на флоті ще до Першої світової війни. Згідно з чекістськими донесеннями, полтавець Петриченко був «ярим націоналістом», бойові друзі називали його «Петлюрою» — за висловлювання щодо Української незалежної держави.

Сам Петриченко стверджував: три чверті кронштадтського гарнізону були вихідцями з України, переважно з селян. Відомо, що дехто з них служив в армії УНР та в загонах Нестора Махна. До служби на флоті та в час відпусток вони мали змогу побачити, що отримало селянство від комуністів — реквізовано хліб, відібрано худобу, повсюдно лютують чекістські розстріли. «Коли ми приїжджали додому, батьки питали в нас, чому ви воюєте за наших гнобителів? Це змушувало нас задуматись», — говорив Петриченко. У січні 1921 року 5 тисяч ­моряків вийшли з Комуністичної партії. У період iз серпня 1920–го по березень 1921 року Кронштадтська партійна організація втратила більше половини своїх членів. Кронштадтський бунт міг перерости в потужне повстання проти більшовиків.
Помилка Паризької комуни

На відміну від активних дій більшовиків, повсталі матроси не робили жодних спроб захистити острів, де містився балтійський форпост Кронштадт, вони не підірвали лід, не будували оборонних споруд. Моряки відчували себе на острові, як на кораблі — у звичних, безпечних умовах. Тому не поспішали переносити бойові дії на материк, де їм довелося б виступати в незвичній для них ролі піхотинцiв. Кронштадтці, зволікаючи з атакою на Петроград, дали більшовикам можливість сконцентрувати сили для придушення повстання. Вони повторили помилку Паризької комуни, коли комунари запізнилися з наступом на Версаль, давши можливість військам Тьєра підготуватися до штурму.

2 березня Петроградський комітет оборони видав наказ взяти в заручники членів родин Кронштадтського гарнізону. Цей наказ довів моряків до шаленої люті. Сили гарнізону Кронштадта налічували 15 тисяч осіб: приблизно 13 тисяч матросів та солдатів та дві тисячі цивільних осіб, готових до оборони.

Військові дії почались 7 березня. Перша атака на бунтівний острів була невдалою. Наступаючи, «червоні» мали перетнути по кризі відкритий простір під ураганним вогнем важкої артилерії. Першими йшли курсанти військових училищ, за ними — червоноармійці і, як завжди, позаду чекісти... Снаряди корабельної артилерії кришили кригу, багато атакуючих знайшли собі могилу на дні Фінської затоки. Вцілілі відмовились виконувати наказ і відступили. Вранцi сонце відкрило крижане поле, рясно засіяне сотнями трупів...

Надвечір того ж дня більшовики запропонували переговори. На зустріч із ними виїхали верхи два члени комітету повстанців — матроси Вершинін і Кутяков. Вершиніна більшовики по–зрадницьки схопили на місці, Кутякову вдалось вирватись і втекти.
Сімдесят проти п’ятнадцяти

Становище бунтарів iз кожним днем погіршувалось. Усупереч сподіванням, Петро­град не поспішав приєднатися до повстання. Фінський уряд відмовився пропустити через свою територію продовольство і медикаменти, зібрані за кордоном емігрантськими організаціями та Червоним Хрестом. Закінчувались боєприпаси,15 березня не стало борошна, хліба залишалося на два–три дні. 16 березня Михайло Тухачевський, що командував придушенням повстання, був готовий до вирішального штурму острова. З польського фронту були перекинуті найбільш надійні та боєздатні частини. Чисельність Червоної армії, за різними джерелами, складала до 70 тисяч багнетів проти 15 тисяч повсталих. 16 березня о 14–й почався артилерійський обстріл острова Котлін, який тривав увесь день. О 5–й ранку перші колони атакуючих підійшли до кронштадтських фортів. Їх зустрів кулеметний вогонь.

У деяких батальйонах лишалось по 18—20 осіб. Але людей безжально гнали вперед. Коли двоє охоплених жахом червоноармійців заховалися на затертій у льодах баржі, комісар застрелив їх на місці. Обидві сторони втратили чимало вояків. Але, ввірвавшись у фортецю, більшовики потрапили у справжнє пекло. З кожного горища, з кожного вікна стріляли з гвинтівок і револьверів. Жінки Кронштадта підносили снаряди, перев’язували поранених.

За масштабами втрат Кронштадт був найпотужнішим з–поміж інших антибільшовицьких виступів. Більшовики, за офіційними даними, втратили 700 убитими, 2500 пораненими, втім учасники подій називають іншу цифру — 25000 убитими та пораненими. Втрати повстанців набагато менші: 600 убитих, понад 1000 поранених, 2500 заарештованих. Деякі тіла були страшенно понівечені. На останньому етапі бою, вже в середині фортеці, чекісти влаштовували над полоненими жахливі катування. Упродовж кількох місяців сотні повстанців розстріляли. До речі, більшовики мали план у разі невдачі штурму застосувати проти Кронштадта газову атаку. Згодом Тухачевський таки застосував цю тактику, вже проти повсталих селян Тамбовщини.

Степан Петриченко з багатьма учасниками повстання емігрував до Фінляндії. У 1945 році фінський уряд видав його Росії. Петриченка звинуватили у... співпраці з фінською розвідкою. Через два роки він помер під час етапування із Солікамського концтабору до Володимирської тюрми.

Валерій Бобрович


ДОВІДКА «УМ»

Кронштадт як морський форпост Російської імперії було побудовано для захисту нової столиці — Петербурга, майже відразу після її заснування.


ВАРТО ЗНАТИ

Українські патріотичні настрої на флоті чи царської, чи радянської Росії були зав­жди помітними. З вибухом революції в Росії українці, а їх чимало служило на всіх флотах імперії, одразу почали самоорганізовуватися. Найсприятливіші умови складались на Чорноморському флоті, що на 75 відсотків складався з українців. Це був слушний час для українізації цього флоту. 29 квітня 1918 року о 16.00 увесь Чорноморський флот підняв українські прапори. Саме цей день можна вважати днем народження Українського військово–морського флоту. На жаль, український флот зруйнувала соціалістична Центральна Рада. Незважаючи на думку моряків, вона скасувала обов’язкову військову службу на флоті, запровадивши добровільне поповнення флоту на підставах народної міліції. Відомо декілька подальших більшовицьких судових процесів проти так званих «петлюрівців» старшин, підстаршин і матросів Чорноморського флоту.

Активізувався український рух і на інших російських флотах. Були створені «Українські військові ради» на каспійській, сибірській та амурській флотиліях. На каспійській почалася українізація екіпажів деяких кораблів. Офіцери розпочали перемовини з урядом Кубанської ради з метою перевести українізовані кораблі до гирла річки Терек, але нерішуча дипломатія Центральної Ради і тут звела нанівець зусилля українських вояків. На сибірській флотилії українські настрої підтримали сибірські козаки, які переважно, особливо в Кокчетавському повiтi, були нащадками козаків українських.
Tags: Історія
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments