rich_ka (rich_ka) wrote in ua,
rich_ka
rich_ka
ua

Про Тимка Падуру і пісню "Гей, соколи "

Давненько збиралась написати про Тимка Падуру хоча б кілька слів. В мене про нього особливі спогади. Я вперше почула ім"я Падури в назві однієї громадської організації, такої, національно-культурного спрямування. Я такі структури не дуже люблю, вони переважно займаються організацією поїздок "туди-назад", а на той час, 2006 рік, я безапеляційно вважала, та й зараз так думаю, що нашій країні потрібно більше правозахисних організацій, таких, які спонукали б людей до активних дій,  а не просто поїхали до Польщі, зайшли в костел, купили на базарі  дешеве шмаття - і додому, готувати концерт для польської делегації. Ну от моя подруга, вчителька, минулого року їздила з такою делегацією до Кракова, і що ж? Якби я не дала їй карту і путівник, то нічого б вона не побачила, окрім базару. Поки приїхали, поки відпочили, поки зібрались, тут автобус поламався, яким мали везли в соляні копальні, і - упс, розійшлися  по кімнатах, їсти-пити- відпочивати. А хостел в центрі Кракова., направо - музей, наліво - музей! . Словом, ви розумієте, на той час дня мене, самовневненої невігластки,  ім"я Тимка Падури було тільки приводом для роздратування.
- Хто такий той Падура? -  допитувалась я.
-  Польский поет, помер в Козятині, - пояснювали мені засновниці організації.

Ну от як тут було не сердитись, якийсь нікому невідомий поляк взяв і помер у Козятині, а його іменем називають громадьку організацію! Згодом у Вінниці відкриють меморіальну дошку на честь Пілсудського, цього я й досі не розумію, бо де Падура, а де Пілсудський з його антиукраїнською політикою! Втім, можливо я про Пілсудського теж чогось не знаю.
Але ж треба пояснити, що в ті роки я не тільки громадськими організаціями займалась, на дозвіллі я сиділа в Лисогірці і читала фоліант Оксани Забужко про Лесю Українку. А хто читав Забужко, то й знає, що у неї безліч посилань, цитат, імен і т.д. ну і зустрівши чергове посилання на Сергія Єфремова я для чогось полізла в грубенький том його досліджень українського письменства і там впала мені в око праця про масонів   в Україні. Ага, ось так логічно все поєдналось! Бо вже наступного дня я цитувала Єфремова козятинським знайомим, намагаючись не згадувати власний скепсис.До речі, на свій захист додам, що вони теж цього факту не знали.

З того часу я люблю Тимка Падуру. Не  за те, що був він масоном. І не за те, що був серед декабристів. І не за те, що земляк, хоч народився він на Вінниччині, вчився у Вінницькій гімназії, а помер у Козятині. І навіть не за його вірші, хоч чомусь пишуть, що поет з нього поганенький.
Я люблю його за те, що він любив Україну, не просто гарні краєвиди і рідний край, а  землю українського народу, і стояв в обороні його прав.
Підтвердження - довга цитата з Сергія Єфремова, взята з сайту журналу "Ї".http://www.ji.lviv.ua/n54texts/jefremov1.htm
Щодо перших, то досить згадати тільки діяльність відомого Тимка Падури, абиякого поета, але цікаву своєю особою людину, щоб існування національно-визвольних тенденцій на Україні, до того ж в організованій формі, дістало своє підтвердження. Російські декабристи, як видко, не мали безпосередніх зносин з українським товариством і що про його знали – те знали од поляків. Тим часом серед останніх був і Падура, а саме його впливом дослідники пояснюють, між іншим, українофільський напрям творів Рилєєва21. Але Падура, цей типовий агітатор свого часу, не тільки складанням українських віршів захоплювався, а мав і зовсім виразний політичний погляд на речі. Він-бо не тільки спитувавсь зав'язати зносини з Котляревським, уважаючи, очевидно, батька українського письменства за авторитетного заступника українського громадянства й здатного на конспіративні справи22, але й з чужими людьми, з декабристами, пактував на виразно українському ґрунті. «В південному відділі декабристів, – як чував од самого Падури небіжчик К. Михальчук, – на якійсь нараді їхній у Василькові чи в Білій Церкві був Падура й промовляв про Україну, вимагаючи во ім'я справедливости визнати її автономію, і це викликало величезну сенсацію і нібито спонукало Рилєєва написати свою поему "Войнаровский"»23. В усних переказах про цей епізод Михальчук, як я добре пам'ятаю, оповідав ще категоричніше, конкретніше й колоритніше, з цікавими деталями. Падура, як згадує на підставі оповідання Михальчука один з його слухачів, – «пишався тим, що перший прилюдно заявив про права української нації: це було на словянськім з'їзді», улаштованому південними декабристами у Василькові перед 1825 роком. Падура був на цьому з'їзді як представник од поляків. Декабристи хотіли, щоб на зборах було якнайбільше представників од ріжних слов'янських народів і закликали поляків, закликали якогось чеха-винокура, щоб репрезентував чеську націю, розшукали десь серба чи хорвата, – а за інших слов'ян вони й самі гаразд не знали. І от, коли хтось з головних проводирів декабристів – Трубецькой чи хтось інший – одкриваючи збори, сказав, що тут зійшлись усі слов'яне, Падура попрохав собі слова. «"А знаєте, панове, – обернувся він до присутніх, – ми забули про один великий слов'янський народ!" Усі переглянулись між собою і задумались, який же то справді народ? "Та про господаря цієї хати, де ми зібралися, забули – про український народ!", і от усі згодилися з Падурою, і він заявив себе представником українського народу»24.

Ну тепер скажіть, хіба я не дурепа? Як можна не шанувати таку людину?  Але це ще не все про Падуру і моє невігластво.
От десь на початку  січня  вже цього року читаю я  ФБ, пишуть вінничани, що були в Польщі, почули пісню "Гей, соколи", яка ж гарна пісня ! Я собі клацаю на посилання, щоб пісню послухати, бо ж гарна пісня, я згодна, і чула я її не раз, і що ж я читаю???? Ага, те саме. Що автор тексту - Тимко Падура! Це треба було людям в Польщу поїхати, щоб почути пісню, яку написав їх земляк, випускник вінницької гімназії.
І я вам так скажу, це ж така подільська пісня, скільки я ходили лисогірськими полями щойно після сходу сонця, і співав жайворонок, і серце німіло від краси, оті польові дороги з цикорієм на узбіччі, наша Україна, "спинись і з Богом говори". Так про Поділля вмів написати ще   Леонід Мосендз, от  в його оповіданні про "Берладника", але то вже інша тема, а Мефодя на мене сердиться, бо хоче гратися, малювати, складати пазли, а мама сидить за клавіатурою.

А тепер скажіть, як ,  маючи серед земляків таких геніїв , як Леонтович і Падура, вінничани досі вважають ставку Гітлера найвизначнішою пам"яткою свого регіону ? Я зла стала, правда?
Tags: История, Музыка, Поезія, Українські митці
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments