rich_ka (rich_ka) wrote in ua,
rich_ka
rich_ka
ua

Листи з Гарварду

Originally posted by pocketfull_of at post
Судячи з усього, тут вважається, аспірант живе у стані постійного стресу й екзистенційного ангсту, і його мрії тільки й зводяться до того, щоб знехтувати всіма ресурсами психологічної допомоги, які Гарвард пропонує, і тишком-нишком покінчити життя самогубством, припсувавши репутацію альма матер. Тому сьогодні універ влаштував атракціон небаченої щедрості й почав доплачувати за те, щоб нам допомогти: ти заповнюєш анонімне опитування про стан психологічного здоров'я (з кількома пунктами, за якими тебе все ж зможуть знайти, якщо їх занепокоять результати: перші три букви дівочого прізвища матері, скільки в тебе братів-сестер) - а тобі дають сертифікат на 5 доларів до найпопулярнішої кав'ярні з морозивом на районі. Опитування, безперечно, окрема пісня: розчулюють мене пункти штибу "Чи ви хвилюєтеся?" - здається, не хвилюються лише ті, хто вже йок. Та менша з тим.
- Ви тут написали, що майбутнє інколи видається вам безнадійним, - сказала пані психолог.
- Та, - кажу, - я читала спойлери, живим не вибереться ніхто.
Пані психолог виглядала так, ніби допомога треба їй. Я запевнила, що в мене все ок.
У будь-якому разі, тепер на випадок, якщо майбутнє видасться мені особливо безнадійним, у мене є сертифікат на морозиво.

*

Вчора нам влаштували зустріч з двома британськими перекладачами з польської, які в чотири руки переклали, здається, принаймні половину всієї польської літератури. Звідти я принесла чудову баєчку.
Один автор написав детектив про антисемітизм у маленькому польському містечку. Напередодні виходу книжки вирішив звозити туди свою перекладачку - "доки книжка не вийшла і я не став там персона нон ґрата". Він не врахував одного: видавець для реклами розмістив перший розділ у одному популярному тижневику.
Книжка починається з того, що головний герой о третій ночі сидить в архіві, аж раптом чує шум за вікном. Вікно брудне й нічого не видно, тож він довго бореться з замком, аж доки його нарешті відкриває - й бачить під вікном труп.
Отже, мізансцена: автор і перекладач приходять в архів, автор каже: мовляв, я - автор Х, ви мене не знаєте, але...
- Я знаю, хто ви, - каже директор архіву. - Мені дзвонять бібліотекарі з цілої країни, питають, чого я дозволяю тут працювати вночі.
- Це - художнє переосмислення, - розгубився автор.
- А що ви написали про наші вікна? - не вгаває директор архіву. - Це ви нашій пані Янечці, прибиральниці, розкажіть про художнє переосмислення.
Тягне їх у підсобку. Автор довго вибачається перед старенькою.
- Але в люди вже пішло, - скрушно зітхає пані Янечка, тішачись несподіваною славою.
...А на антисемітизм ніхто не образився.

*

Beasts of the Southern Wild (2012)
Режисери: Benh Zeitlin
Актори: Quvenzhané Wallis, Dwight Henry, Levy Easterly, єтц.
трейлер
Може, я зараз малоадекватна від джет-легу, але почала ридати приблизно з перших кадрів фільму - й продовжувала ще довго після фінальних титрів. Зараз голова болить, ніс розпух, прийшла в їдальню після фільму, намотуючи соплі на кулак - люди за спиною перешіптувалися, чи я ок, а в мене не було навіть сил уточнити, що таки ок - один знайомий одразу пішов на наступний сеанс.
Короткі перекази на кіносайтах уявлення про фільм не дають хоч би тому, що намагаються чітко визначити жанр; виходить, що він або про соціальні проблеми (якщо викидати елемент суб'єктивної оповіді), або фантастика (якщо вважати суб'єктивну оповідь об'єктивною). Вирвані ж з контексту цитати звучать приблизно як Коельйо. Магія зникає між рядків.
Дія розгортається у дуже бідній прибережній спільноті Корито десь на півдні США, яку ось-ось має затопити, бо завод неподалік збудував дамбу. Всі тяжко п'ють. Вчителька початкових класів матюкається перед учнями і демонструє татуювання на внутрішньому боці стегна. Харчуються тим, що саме приповзло.
Тим не менше, це - фільм не про соціальні проблеми.
Коли всі, хто могли виїхати з Корита перед потопом, виїжджають, ті, хто лишилися - ті, хто пропили останні мізки, ті, кому їхати нікуди й байдуже, де помирати - починають зводити ковчег для себе і своїх тварин зі своїх дешевих пластикових меблів і опудал алігаторів, іржавого заліза та інших викинутих на узбіччя решток великої цивілізації. Коли їх евакуюють, вони знову втікають назад до своєї землі, навіть якщо там немає нічого, крім роздутих туш і брудної води. Оповідь про це все від імені п'ятирічної дівчинки, здавалось би, приречена на сентиментальність із соціальним месіджем - найочевидніше "дивіться, як дорослі і політики підвели наступне покоління!!11" - проте насправді фільм лишає героям велику гідність, почасти, звісно, всією цією образністю ковчегу. А почасти - тим, як це пояснює собі маленька неосвічена брудна дівчинка, яка підпалює свій мотлох, щоб привернути увагу дорослих, і навряд чи виросте чимось добрим. Знайомий їй світ вона наповнює доісторичними звірями і фрагментарними відомостями про льодовики, що тануть, перетворюючи маленьку баєчку про соціальну поразку на історію людства в мініатюрі, не менш важливу, ніж історію тієї групки людей, що перетривала колись у льодовиках, і без якої не було б усіх інших. І це уважне вдивляння в навколишніх і повага до них, ця довіра до землі попри все, рятують фільм від соціального мрачняку. Фільм закінчується фразою, що якимось чудом в контексті не звучить нестерпно солодкаво: "Я - маленька частина великого світу. І тому все добре. Коли я помру, вчені майбутнього, вони все знайдуть. Вони знатимуть, що колись була Хашпаппі, і вона жила собі з батьком у Кориті". І це несподіване розширення оптики раптом робить усе як не кращим, то бодай стерпним.
(Побіжний захват кастингом: нейтральним героєм у сучасних медіа вважається білий чоловік, його історія - універсальна. Якщо герой раптом чорношкірий, то це вже історія не універсальна, а про чорношкірих. Якщо герой жінка, то це, знов-таки, історія про жінок. Респекти режисеру, який, знімаючи кіно про універсалізацію маргінального досвіду робить головну героїню чорношкірою дівчинкою - і при цьому не наголошує на жодній з цих ідентичностей. Ну й мала грає просто фантастично, вболіваю за неї на Оскарах)

(До питання про "Тогохтопройшовкрізьвогонь" - пробачте, досі болить - бюджет "Звірів" удвічі менший, ніж у ТХПКВ, що для США взагалі плюс-мінус ніщо, а техніка взагалі - на око - гірша. До того ж, це - перший повнометражний фільм цього режисера. Але талант - він або є, або нема, і тому "Звірі" зібрали всі нагороди, до яких дотягнулися, а ТХПКВ - велика людська трагедія.)

*

Після цього фільму нестерпно згадуєтьс ”Casual Vacancy” J.K. Rowling. Нічого з того, що я читала про цю книжку, не дало мені підстав підозрювати, що вона буде мені цікава, то я собі й подумала: якщо мені шкода на неї 25$, то мені тим паче на неї шкода 8 годин життя. Втім, потім трапилося Марокко з довжелезними переїздами, і я вирішила прослухати аудіоверсію, тому що 7 годин по серпантину, коли сусідка справа блює, сусідка зліва блює, а сусідка попереду хропе, бо три години блювання її нарешті зморили й вона заснула, не може зіпсувати ніяка книжка в приципі. Підсумок книжки такий: Роулінґ судомно намагається довести, що вміє писати для дорослих, і подекуди перегинає. Я просто-таки уявляю, як вона сідає перед комп’ютером, зціплює зуби й каже: ”Ну я вам покажу, як я можу написати рейтинг NC-17!” Біда в тому, що не треба великої мудрості, аби вигадати персонажку, що пам’ятає, коли востаннє вживала героїн, але не пам’ятає, коли в її доньки день народження: але героїн не робить книгу автоматично серйознішою, як, скажімо, не всі книжки про єдинорогів - дитячі. (І мені - оффтопом - безмежно цікаво, як це видаватиме абабагаламага.)
Текст якісний - ніхто й не сумнівався, що Роулінґ вміє закрутити сюжет - проте настільки традиційний, що повністю forgettable. Це - Форстерівська, умовно, традиція розколупування гнійника, прикритого добрими манерами й уявленнями про пристойність, але без його нальоту містики, передана by way of Angry Young Man з їхнім соціальним бунтом, але запізнізніла на 50 років і тому вже з вирваниси іклами: текст виходить дрібненький і злий, як маленький дзявкітливий песик.
Мені майже до останнього подобалося, як Роулінґ балансує між оповідачами з різних соціальних прошарків, показуючи навіть ті вибори, що з усіх боків є соціальною лажею, як легітимні для людей, у яких не було інших можливостей у житті. І саме тому мене довело до шалу, колижиття і смерть єдиної оповідачки з нижчого класу стає таким собі тріумфом і можливістю самоактуалізації для героїні з вищого класу, яка доти була парією в класі, а тут раптом зібралася, перестала різати вени і зібрала однокласниці гроші на добрий похорон.Здається, в книжці мусив бути якийсь соціально-критичний месідж; і, здається, останні сторінки його повністю перекреслили.
Tags: Кино, Эссе
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments