Мандруємо: тернопільський Малий Версаль та усипальниця Вишнівецьких

Малий Версаль – саме так іноді називають палац у містечку Вишнівець, що за 50 кілометрів на північ від Тернополя прямо на шляху міжнародної траси М-19 Доманове – Парубне (червона) яка веде від білоруського аж до румунського кордону.


Фото: wikipedia

Це класне місце довгий час лишалося білою плямою для мене, хоч проїжджав я крізь кілька разів, а от погуляти так і не вдавалося. І от при першій же можливості вибрався у дорогу. Їхав автостопом. На виїзді з Тернополя біля заправки мене побачила парочка і запропонувала підвезти на півдороги.

Траси помаленьку почали ремонтувати. Поява дорожньої техніки вже не є сенсації. Хоча на вересень 2016 зробили лише кілька кілометрів на під’їзді до обласного центру.


– У Вишнівець їдеш? Сам з Донецька? А ми тут вже 30 років живемо і все ніяк не з’їздимо, – щось подібне казали вони.
Схожі розмови траплялися і з іншими водіями.

Сам того не очікуючи я опинився неподалік місця колишнього австро-російського кордону біля села Колодне. І якби селфі у Фейсбуці і подальший коментар і не дізнався б цього.


Весела топоніміка. Розважала мене під час стояння на трасі. Більше про неординарні назви міст і сіл області знайдете тут


Тернопіль і Збараж то була Австро-Угорщина, а Вишнівець був вже в іншій імперії - Російський. Десь приблизно по цьому кордоні проходить і межа між Галичиною (південь) та Волинню (південь).


Другий водій на старенькому «Гольфі» розвивав швидкість за сто – їхав він аж у Рівненську область. З ним ми поговорили про яблучний сік. Подякувавши я вийшов у Вишнівці.

Перше, що кидається в очі після Тернополя - більшість церков тут вже греко-католицькі, а православні. І за законами жанру всі три з куполами золотого кольору!

Номер один - дерев'яна церква святої Трійці. Стоїть прямо уздовж траси. Так що якщо навіть проїздом – велкам! У відгуках пишуть, що час тут ніби зупинився.


Міжнародна траса попливла.


Я вже був у захопленні фоткати, але у дзеркалці сіла батарея – не допомогла навіть добра бабуся з аптеки, де я намагався зарядити фотік. Накрилася зарядка. Так що далі я знімав на свій Samsung 2010 року.


На щастя світла було достатньо і вдалося таки привезти знімки.

Інший православний храм Церква Вознесіння Господньогота козацький хрест на його території. Знаходиться він прямо за схилом палацу (про нього згодом).

Кажуть, що у церкві були поховані батьки князя Єремії Вишневецького — Михайло та Раїна а також донька господаря Молдавії Єремії Могили.






Наступним храмом стала Дерев'яна церква Архистратига Михаїла. Стоїть він далі – треба перейти річку. Пригадую, як казали чехи, що вперше приїхали в Україну – дороги у вас жахливі, а от храми – немов лялечки.





Неподалік від нього є Костел Станіслава, але від нього зосталися лише руїни.

Ну і на десерт родзинка Вишнівця – палац. Іноді його ще називають «Малим Версалем». Я так не сильно вважаю, але для лайків вирішив взяти ідею. :D
Брама свідчить про колишню могутність князівського роду.


Палац є пам’яткою національного значення. У музеї кажуть, що раніше було чимало польських туристів, а тепер вони не їдуть – бояться війни.


Плац перед палацом.


Добре, що палац трохи привели до ладу і не лише з фасаду, але із заду. Всередині є експозиція. У суботній день окрім мене і ще одного мужика нікого не було.


Ставок та палац.


А ще у Вишнівці, як у багатьох селах та містечках області, є своя футбольна команда.


Ну і на останок туристична емблема Тернопільського краю – задумка добра, але от її реалізація. Ніби і багато народу по Європах їздять, а тут таке:


Спробую розтлумачити силуети:

• Пагода зліва – катедра (найбільший храм) у Тернополі


• Купол всередині – Зарваниця, місце паломництва греко-католиків


• Дві вежі – Червоногордський замок. Одна з тих башто пару років тому відкололася.


• Річка – Дністер


• А бетмен – печера Оптимістична, що занесена до Книги рекордів Гінесса як найдовша в світі гіпсова печера.

Файне місто Тернопіль очима туриста
Розділені Збручем: галицький Підволочиськ та подільський Волочиськ