Містечко Сколе: ворота в українські Карпати

До містечка з аутентичною назвою Сколе, що за 110 кілометрів від Львова, я потрапив подорожуючи до скельного монастиря Розгірче.

Пригоди почалися щойно як зайшов у поїзд. У сусідньому купе я почув чеську мову і виявилося, що той мій знайомий Зденек, який приїжджав до Тернополя пару місяців тому. Земля кругла!

На цей раз він підбив компанію чехів поїхати до півдня України, де хлопці влаштували те саме, що і у нас – фотополювання на тролейбуси та трамваї. Зараз же вони верталися через Ужгород додому.

Пиво зранку пити не дуже, тому нас поєднав залізничний чай, який так припав чехам.
1.


За трохи більше ніж чотири години поїзд домчав з Тернополя до Сколе (чи Сколого ?).
6-тисячний райцентр знаходиться на південно-східній околиці Львівщини. Прямо на трасі Київ-Чоп та на шляху нафтопроводу «Дружба».

Карта: upload.wikimedia.org

Саме у цих краях починають «рости» Карпати.
2.


Саме ж Сколе є одним із центрів Бойківщини. Звідси і розповсюджене прізвище «Бойко» (самі себе вони іноді називають підгіряни) від етнографічної групи українців, які живуть на схилі Карпат.

Навколо вокзалу – стихійний ринок. Якщо у Східній Україні їх часто розганяють, то тут для багатьох бабусь це непоганий плюс до місцевого бюджету, а базар не ліквідують, бо один одного знають. Такий собі організований хаос.
3.


Одразу ж на вокзалі зустрічає туристичний вказівник з веселими назвами гір: Тухля, Парашка, Лопата.
4.


Колоритний будинок. У кожного по тарілці з інформаційною їжею.
5.


У дворі – раритетна «Шкода» ще з чехословацькою наліпкою. Самої держави вже нема з 93-го року.
6.


Найбільша архітектурна атракція містечка, яку розміщують на магнітах для туристів – колишній палац Ґредлів у стилі необароко. Після приходу радянської влади будівлю відібрали і тут був НКВД, а з 56-го року і до нині – школа-інтернат.
7.


Історична будівля не є руїною, але і добрим її став не назвеш.
8.


Певний гірський колорит у місті.
9.


Стелла ще радянського часу. Скільки тут мов? Зараз мир потрібен, але чомусь ця конструкція не отримала друге життя.
10.


Районна бібліотека.
11.


Є і така милість.
12.


Тут колись жили магнати.
13.


Вілла.
14.


Деталі міста.
15.


Черепиця. Її тут не так багато, як у сусідньому Закарпатті, але зустрічається.
16.


«Семки есть?». Функції насіннєвої інспекції для мене лишилися туманними.
17.


У місті оновлюють тротуари та встановлюють нові ліхтарі.
18.


Ця сумна витягнута жінка – монумент радянським воїнам.
19.


А цей монумент зветься «Слава праці». Жодної оригінальності.
20.


Побродивши можна натрапити на подібні цікаві особняки.
21.


Храм великомученика Пантелеймона з 1597 року. За радянської влади всередині був музей, а зараз це греко-католицька церква.
22.


На іншій околиці містечка – римо-католицька церква.
23.


Приватний будиночок. Як і у багатьох містах Західної України, паркан з металевої сітки. Жодних двометрових огороджень.
24.


Таблички з творчістю.
25.


Інфраструктура не оновлювалася ще з часів СРСР.
26.


Найкращий ж вид на Сколе з траси Київ-Чоп. Звідки я стопив до Розгірче.
27-28.




Репортаж з львівського села: Скільки коштує відпочити в українських Карпатах