За сонцем

Оригинал взят у ne_znaiko в За сонцем
Поки тривають довгі сонячні дні, тривають і довгі прогулянки в намаганні охопити поглядом якомога більший простір. Йти, вдивляючись в далечінь, вбираючи поглядом безмежність неба і безкінечність шляхів, а шкірою - безжально гарячі сонячні промені.



Це вони роблять все таким привабливим, примушують розківтати, зеленіти, тягтися вгору, обганяючи одне одного. Вихлюпнути всю накопичену за рік силу всіма фарбами одразу.



Молживо, вкриті зеленню і квітучими травами пагорби не є надзвичайним видовищем, але те відчуття простору, яке з`яляється під час споглядання таких краєвидів, додає їм краси.





  Проте таке милування краєвидами досить швидко примушує шукати порятунку в прохолоді.



  Із затінку чудово виглядають віддзеркалені картини.





  Та навіть довгі дні минають швидко і вже час вирушати в зворотньому напрямку. Як сонце, яке вже перейшло на інший край неба і покликало за собою всіх, хто здатен його відчувати.