ВЕСЕЛИСЬ, КОЛИ ВЕЛЯТЬ

ВЕСЕЛИСЬ, КОЛИ ВЕЛЯТЬ
KMO_123621_01016_2_t218_213412
У Києві на фестивалі DocuDays відбулася прем’єра нового фільму відомого документаліста українського походження Віталія Манського «У променях сонця».
«У променях сонця» – фільм про життя у Північній Кореї.
Вже в цьому визначенні закладена пастка для автора.

Можна вдатися до партизанщини з ризиком для життя й свободи: приховані камери, спритні оператори, уникнення супроводу; вдалі прецеденти траплялись.

Альтернативний шлях лише здається легшим. Саме його обрав Манський. Північнокорейські цензори прислали йому заздалегідь затверджений сценарій. Офіційно знімальна група його й дотримувалася.

Влада вирішила показати процвітання народу через будні такої собі зразкової родини: молодого подружжя з донькою, восьмирічною школяркою Зін Мі, котра, власне, й стала центральним персонажем історії.

Що може вдіяти режисер, за кожним кроком якого стежать? Просто не вимикати камеру. Головним засобом стає тривалість погляду. Ось святково вдягнені люди за сигналом наглядача прямують через прохідну на завод, зображаючи робітників і робітниць. Ось такі самі люди дружно виходять з тролейбуса і всі разом штовхають його, бо зникла електрика. Ось батько Зін Мі, якого влада в процесі зйомок вирішила з журналіста зробити інженером на швацькій фабриці, репетирує з начальницею цеху «обговорення» виробничих моментів, зеленого поняття не маючи щодо того, про що говорить. Ось батьки разом з Зін Мі раз за разом повторюють сцену невимушеного сімейного обіду – щось не подобається кураторам. Ось ветеран війни, завішаний орденами зомбі, бурмоче перед засинаючим від нудьги класом фантастичну маячню про американські літаки, які він з однополчанами збивав мало не голіруч. Всюди, всюди, на кожному кроці, щомиті – підміна й обман. Бодай якась природність проявляється лише в епізодах з малою Зін Мі, найтрагічніший з яких – прикінцевий, коли дівчинку просять згадати щось веселе, а вона просто не здатна цього зробити, просять прочитати віршик – і вона починає декламувати щось про великого вождя.

Такими є образні полюси фільму: заплакане обличчя вже психічно скаліченої дитини – та зосереджені, енергійні чоловіки, які командують, кому куди йти, що казати, як жити. Власне, оці опричники в костюмах з краватками режисують дійсність – на наших очах перетворюють 25-мільйонне суспільство на видовище для одного-єдиного глядача.

Це і є один з наочних варіантів пекла: народитися всередині спектаклю, який розпочався ще до твого народження, залучає твоїх рідних і друзів, твоє місто і твою країну й триватиме після твоєї смерті. Ані куліс, ані антрактів. Лише публічні жертвоприношення тих, хто грав недостатньо переконливо.

Веселись, коли велять. Веселись, сука.


Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Tags:
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…