Храм втраченої святині

  Цю церкву харківці звикли називати просто за місцем розташування - Холодногорською. Більш освічені - Озерянською, що є скороченням від повної назви - церква Стрітення Озерянської ікони Божої Матері. Ця видатна, хоча і менш знаменита, ніж інші, архітетурна споруда дійсно є символічним втіленням стрітення або зустрічі.

Будівництво було завершене в 1901 році



 Арітектор В. Немкін, професор Харківського технологічного інституту, обрав російсько-візантийський стиль для цієї церкви. Зовнішні стіни - модний на той час цегляний (кирпичний) стиль, який замінює звичне декорування і ліпку більш практичним цегляним орнаментомю Необроблена цегла створює враження об`ємної ковдри, що вкриває стіни. Таким чином стародавня традиція будівництва зустрічається і поєднується з останніми тенденціями того часу.

Колокольня має майже сорок метрів висоти



  Ікону, якій присвячено цей храм, за легендою було знайдено на березі річки Озерянки поблизу міста Мерефа. На цьому місці в 1711 році було засновано пустинь, де і знаходилася ікона, яка швидко набула слави як така, що  зцілює хворих. 1787 року Озерянську пустинь було скасовано, а ікону перенесено до Куряжського Спасо-Преображенського монастиря. Туди ж було переведено і монахів з пустині.
  Ще одна легенда доповідає, що сліпий юнак, який помолився перед іконою і умився зі святого джерела в Куряжі, прозрів. То був майбутній пиьсменник Г. Квітка-Основ`яненко. Слава ікони зростала і надалі більшала кількість бажаючих її відвідати.  Тому з 1843 року на зиму ікону переносили до Харківського Покровського монастиря.
  В вересні кожного року хресний хід ніс ікону з Куряжа до Харкова, а в квітні повертав назад. В 1847 році на найвишчому місці Холодногірського плато, де того часу проходила межа міста і уїзду, було зведено каплицю Озерянської ікони Божої Матері. Тут її зустрічали, коли вона прибувала до Харкова і звідси проводжали назад до Куряжа. Згодом місто зростало і замість каплиці було збудовано церкву.

  Сферична баня(купол) має так званий світловий барабан



  Далі прийшла епоха змін. В 1926 році до Куряжського монастиря було переведено колонію для неповнолітніх під керівництвом А. С. Макаренко. Заснований 1663 року монастир втратив Свято-Онуфрієвську церкву, яка була зруйнована одразу, і Свято-Преображенський собор, який було перетворено на склад і згодом теж майже повністю зруйновано.
  Свято-Покровський монастир з 1922 року був закритий. В його приміщеннях розташувалися: історичний музей, міський архів і військкомат. В 1990 році всі монастирські споруди було повернено церкві.
  Озерянському храму пощастило більше. Він не зазнав таких знущать як монастирі і не був зруйнованим як інші числені храми Харкова. Цей храм було зачинено в тридцяті роки, а 1942 року він почав працювати знову.
  Проте ікона Озерянської Божої Матері була втрачена. Вона зникла і сьогодні її  доля невідома. В Озерянській церкві зберігається список (копія) тіїє ікони, зроблений в 19 сторіччі.



  За сто років місто збільшилося, перенесло свої межі далеко від Холодної гори. Втрачено ікону, здатну творити дива, зруйновано монастир, а з ними і традицію хресних ходів і зустрічей.
  Проте збережена споруда церкви так само домінує над великим районом міста і привертає увагу яскравою зовнішністю. Вона може бути символом зустрічі всіх тих контрастів, що їх так багато має Харків. Міста і села, передового і провінційного мислення, традицій і сучасності, прогресу і занепаду, різних мов, різних віросповідань, різних народів. Все це зустрічається в нашому місті на кожному кроці і не заважає одне одному.

Трохи фото внутрішнього оздоблення церкви

















І останній погляд крізь зимову імлу.