desyateryk (d_desyateryk) wrote in ua,
desyateryk
d_desyateryk
ua

ПАМ’ЯТЬ І ГІДНІСТЬ

ПАМ’ЯТЬ І ГІДНІСТЬ

Сьогодні Міжнародний день пам'яті жертв Голокосту. Саме 27 січня 1945 року Радянська Армія визволила в'язнів найбільшого нацистського табору смерті Аушвіц-Біркенау в Освенцімі.

«Народ злочинно вбито. Вбито старих ремісників, досвідчених майстрів; убито робітників; убито науковців; убито інженерів; убито бухгалтерів, торгових працівників, секретарів, нічних сторожів; убито бабусь, що вміли в'язати панчохи і пекти смачне печиво, варити бульйон і робити струдель з горіхами і яблуками, і вбито бабусь, що не були майстринями на всі руки - вони лише вміли любити своїх дітей і дітей своїх дітей; убито жінок, котрі віддано любили своїх чоловіків, і вбито легковажних жінок; убито красивих дівчат, вчених студенток і веселих школярок; убито некрасивих і дурних; убито горбатих, убито співачок, убито сліпих, убито глухонімих, убито дворічних і трирічних, убито вісімдесятирічних старих з катарактами на мутних очах, з холодними прозорими пальцями і тихими голосами, і вбито немовлят, що жадібно смоктали материнські груди до останньої своєї хвилини. Це не смерть на війні зі зброєю в руках, смерть людей, котрі десь залишили будинок, родину, поле, пісні, книжки, традиції, історію. Це вбивство древа життя, це смерть коренів, не лише гілок і листя. Це знищення народу, що століттями жив поруч з українським народом, разом з ним трудився, поділяючи радість і горе на одній і тій самій землі».

За загальними оцінками, жертвами масового знищення євреїв під час Другої світової війни, разом з 4,5 мільйонами дорослих, стали 1,5 мільйони дітей. Значна частина цих смертей припадає на територію України. Радянська влада Голокост замовчувала. Та навіть і після падіння СРСР ситуація радикально не поліпшилася: більше слів та декларацій, аніж справ.

У чудовій чорно-білій драмі «Дамський кравець», знятій 1990 року українським режисером Леонідом Горовцем, з Іннокентієм Смоктуновським у головній ролі, є один пронизливий, до дрожу, епізод. Колона євреїв, котру нацисти ведуть до Бабиного Яру, раптом опиняється на вулицях… сучасного Києва. Серед машин, світлофорів і вуличних ліхтарів.

Настільки пряма – але водночас дуже доречна, влучна й тому вражаюча метафора. Ми досі не поховали всіх своїх убитих. Вони досі ходять нашими вулицями. Досі ще нема належного усвідомлення масштабу катастрофи, що трапилась з нами минулого століття – а без такого усвідомлення завжди залишається небезпека бодай часткового повторення тих жахів, що випали на долю України.

А все ж так просто. Прийшли комуністи – розстріляли, закатували, виморили голодом мільйони українців-слов’ян. Прийшли нацисти – розстріляли й закатували мільйони українців-євреїв. Дивно, що комусь ще доводиться це пояснювати. Але ж доводиться.

На щастя, число необізнаних поступово меншає.

У визначенні «Революція Гідності» головним словом є гідність. Гідність, що, зокрема, ґрунтується на вмінні засвоювати історичні уроки.

Гідність – це і є повнота пам'яті.

Риса дорослих націй.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
В статті використано цитату зі статті Василя Гроссмана «Україна без євреїв» (1943).
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments