ПОКИНУТА ЛЯЛЬКА, КАПІТАЛІЗМ І ШИЗОФРЕНІЯ
ПОКИНУТА ЛЯЛЬКА, КАПІТАЛІЗМ І ШИЗОФРЕНІЯ
Знову зима, знову січень, знову спогади.
На початку вулиці Грушевського, там, де 2 роки тому стояла барикада, є, а точніше, була крамниця недешевого дитячого одягу, нині зачинена. Днями, проходячи повз нєї, я раптом згадав, як надибав у її розбитій вітрині 22 чи 23 січня 2014 року обвуглену ляльку. Навіть серед усього, що тоді коїлося, знахідка мене вразила.
Магазин після триденних боїв вигорів майже дощенту. А цей маленький м’який Санта-Клаус дивом уцілів. Звичайна фабрична іграшка, іноземного виробництва, в червоних і білих кольорах, з тканини й поролону, з синтетичною бородою, тільки вкрита кіптявою.
Я сфотографував ляльку на пам'ять, навіть написав про неї пару рядків у Живому Журналі. Тепер інколи шкодую, що не забрав собі на згадку, як революційний сувенір. Все одно її б викинули. З другого боку, це скидалося б на мародерство. Товар зіпсований, але чужий.
А позавчора, ймовірно, через близькість Музейного провулку, зловив себе на думці, що ця річ таки має неабияку символічну цінність.
Бо чим є цей конкретний Санта-Клаус? Це артефакт із химерної, навіть шизофренічної держави, яка існувала до 2014-го. Ми мали там доволі розвинений капіталізм – але переважно в рамках кількох кварталів між Грушевського, Банковою, Інститутською. Жодної реальної економіки за ним не стояло. Мільйони людей і далі провадили пізньорадянський штиб життя, котре, за мірками розвинених країн, лише являло собою різні рівні животіння і несвободи. Поза межами тієї боротьби за існування були навіть магазини «елітного» одягу – для тих, хто ходив/їздив на роботу на Грушевського і Банкову, нічого не виробляючи, однак маючи сталий приплив грошей зі своєї хабарницької ренти, а відтак, і можливість купувати собі те, що треба, в отаких от розрахованих на них чи на їхніх спільників крамницях, у комфортному просторі фантомного процвітання, підтримуваного, тим не менш, завдяки цілком реальним жертвоприношенням.
А потім уся ця облуда, вся ця принизлива ілюзія згоріла до дідька. Разом з усіма своїми Санта-Клаусами, кровосісями і горлорізами.
Приміщення, щоправда, залишилось, досі стоїть порожнє. Чекає на нових господарів.
Дмитро Десятерик, «День»
Знову зима, знову січень, знову спогади.
На початку вулиці Грушевського, там, де 2 роки тому стояла барикада, є, а точніше, була крамниця недешевого дитячого одягу, нині зачинена. Днями, проходячи повз нєї, я раптом згадав, як надибав у її розбитій вітрині 22 чи 23 січня 2014 року обвуглену ляльку. Навіть серед усього, що тоді коїлося, знахідка мене вразила.
Магазин після триденних боїв вигорів майже дощенту. А цей маленький м’який Санта-Клаус дивом уцілів. Звичайна фабрична іграшка, іноземного виробництва, в червоних і білих кольорах, з тканини й поролону, з синтетичною бородою, тільки вкрита кіптявою.
Я сфотографував ляльку на пам'ять, навіть написав про неї пару рядків у Живому Журналі. Тепер інколи шкодую, що не забрав собі на згадку, як революційний сувенір. Все одно її б викинули. З другого боку, це скидалося б на мародерство. Товар зіпсований, але чужий.
А позавчора, ймовірно, через близькість Музейного провулку, зловив себе на думці, що ця річ таки має неабияку символічну цінність.
Бо чим є цей конкретний Санта-Клаус? Це артефакт із химерної, навіть шизофренічної держави, яка існувала до 2014-го. Ми мали там доволі розвинений капіталізм – але переважно в рамках кількох кварталів між Грушевського, Банковою, Інститутською. Жодної реальної економіки за ним не стояло. Мільйони людей і далі провадили пізньорадянський штиб життя, котре, за мірками розвинених країн, лише являло собою різні рівні животіння і несвободи. Поза межами тієї боротьби за існування були навіть магазини «елітного» одягу – для тих, хто ходив/їздив на роботу на Грушевського і Банкову, нічого не виробляючи, однак маючи сталий приплив грошей зі своєї хабарницької ренти, а відтак, і можливість купувати собі те, що треба, в отаких от розрахованих на них чи на їхніх спільників крамницях, у комфортному просторі фантомного процвітання, підтримуваного, тим не менш, завдяки цілком реальним жертвоприношенням.
А потім уся ця облуда, вся ця принизлива ілюзія згоріла до дідька. Разом з усіма своїми Санта-Клаусами, кровосісями і горлорізами.
Приміщення, щоправда, залишилось, досі стоїть порожнє. Чекає на нових господарів.
Дмитро Десятерик, «День»