kohani_tour в Ungvar. Частина ІІ. Глюк, Ліст, ібн Ідрісі, кут обдурених та інш.Як вже розповідала, розпочалася пригода жовтневого темного ранку в Унгварі, серці Закарпаття ( про пригоди, каву, гірчичне зерно та Євангеліє - тут) . Я не готувалася до поїздки: що місто вважатиме за потрібне - те воно мені і покаже. Тому все в знайомстві з містом було для мене несподіваним. Виявилося, що насправді Ужгород - місто кави, вина, бограча, гумору, екзотичних рослин та міні-пам*ятничків. Окрім життєвих уроків та стильної кавової неспішності, Унгвар став цікавий для мене ще і своєю історією та особливою іронічною любов*ю мешканців до свого міста. Ужгород відрізняється від Львова правдивістю. Унгвар такий, як є, старий, пошарпаний, із запахом кави, який всотувався у стіни століттями. Він не заграє із приїзджими, із туристами.
Не буду слово у слово переповідати екскурсію пана Юрія, поїдьте та послухайте найкращого, як на мене, унгварського екскурсовода, бо завдяки цій людині Ужгород запам*ятався мені затишним та непересічним, хоча з самого ранку приїзду мала інше враження про місто. Вас не вразять помпезність, масштабність, простір площ - бо цього нема, Ужгород дуже камерний. Але є історія...В Ужгороді відмітилися багато хто. Заснований слов*янами - білими горватами на чолі з князем Лаборцем. Захоплений угорцями. Спалений Батиєм, відновлений Філіпом Другетом, став лінією зіткнення інтерсів реформаторської Трінсільванії ( відокремленої частини Румунії) та католицької Австрії. Лояльність закарпатців до різних національностей та конфесій проявилася вже тоді - саме в Ужгороді була ухвалена церковна унія, яка створила греко-католицьку церкву на Закарпатті. Після І Світової територія відійшла Чехословаччині, потім знову Угорщині, а вже після ІІ Світової - Совєтам. Напружене та різноманітне історичне минуле відобразилося в перед усім в менталітеті міста, в архітектурі, а найяскравіше - в кухні.
Окраса Унгвару - не архітектура, а його мешканці та гості з різних епох, колоритні персонажі, міні-пам*ятники деяким з них дивним чином з*являються в місті. Подорожуючи від пам*ятника до пам*ятника, ви познайомитеся з Унгваром, назва якого, до речі, походить від тюркського "унг" - вода та угорського "бар" - укріплення. Можете починати огляд старого центру будь-де, але природніше обійти його по колу. Справа в тому, що спочатку місто будувалося ніби на острові - клаптику землі між двома річками - Великим та Малим Ужем. Місцевість на схід була вищою, гористою, на захід - болотистою, звідти постійно приходили повені. Тож у 1930-х роках русла не стало, а з*явилася вулиця Фединця. Центр можна обійти за маршрутом площа Корятовича, набережна Ужа, вул. Фединця.
Площа Корятовича - споконвіку торговельне місце, і зараз там є ринок, де продають безліч видів кави, паприки, будженого м*яса по-угорські та всяке, всяке... Звідти по вулиці Корятовича прямуйте до диво-провулку "Гірчичне зерно", який має свою легенду ( подробиці - тут) та прекрасну каву, а також є центром культурного та туристичного дозвілля міста. Біля цого "зерна" зустрінете перший пам*ятничок - мандрівнику Мухаммаду аль Ідрісі, який вперше у своєму літописі згадав про Ужгород, і було це 1154 року.
А з іншого виходу із "зерна" до вул. Фединця побачите ліхтар-вказівник та пам*ятник Малому Ужу - двох карасів на цьому ліхтарі, викуваних знаменитим ужгородським ковалем Василем Криваничем ( Закарпаття - край ковалів та ковальства).
Якщо підете далі в сторону Університету, то натрапите на Глюка - відомого закарпатського художника, який у своєму ГАЗі їде в гори на пленер.
Далі вертайтеся на Корзо - головна пішохідна магістраль.
Нею дійдете до римо-католицького собору та так званого Хреста - перетину вул. Корзо та Волошина, де унгварці традиційно назначають зустрічі. Там є і спеціальне місце для обдурених закоханих парубків - кут одного з будинків, де дівчата назначають побачення, якщо думають на нього не прийти. Там зустрінете і дядю Колю-фонарника - дивакуватого чоловіка, який мав енциклопедичні знання і любив мешкати у місті, а не на якійсь визначеній жилплощі. А як у радянські часи всі мали працювати, то він і був фонарником, і робота його була важлива, адже автоматизованої системи тоді ще не було, і кожен ранок та ввечері він вмикав та вимикав вуличне світло. У його пртфелі також є сюрприз - пляшка горілки, бо дядя Коля завжди був веселий.
Вулицею Волошина, знаменитого президента Карпатської України, яка проіснувала 1 день під час ІІ Світової, пройдіть до філармонії - синагоги. Чому так? Бо збудувала її єврейська громада на початку ХХ ст, у неомавританському стилі з унікальною акустичною системою та прекрасним скляним куполом. Совєти забили купол жестю та зробили там філармонію, всупереч протестам євреїв, які вижили на Закарпатті після Голокосту.
Звісно, біля такого знакового місця мав би поселитися якийсь персонаж.Тож зустрінете там угорського музиканта та композитора Ференца Ліста, який поважно, дещо в ексцентрично-насупленій манері сидить на огрожі набережної. Не один раз він був викрадений, певне, поціновувачами класичної музики в якості сувеніру.
Прекрасна набережна Ужа, тихе, спокійне місце. Пішохідний міст відкриває широченний простір між берегами ріки. На іншій стороні мосту встановлений найменший, певне, у світі маяк - Свободка, як її звуть ужгородці. Вона з*явилася, бо ужгородцям не дозволили проводити регату ( таку смішну, з дивакуватими човнами), бо Уж - не судноплавна річка і нема маяка. Ось і з*явилася Свободка, у якої факел "палає" маленьким червоним вогником. Нині гумористична регата на різномантних плавзасобах проводиться кожен рік ( в Ужі води - жабі по коліно, тож самі розумієте, що це надрив животиків))
Від такого кумедного пам*ятника спустіться вниз до "серьйозного" кубіка Рубіка, який винайшов угорський архітектор Ерньо Рубік.
Далі можете пройти до площі Шандора Петефі із пам*ятником йому ж. Це - угорський письменник, який колись написав про Ужгород у дорожних нотатках, що це брудна діра, сам при цому в місті не був, а зупинився на околиці і поїхав собі далі. Ужгородці йому помстилися згодом, встановивши пам*ятник саме там, де колись були болота, де письменник, певне, і зупинився.
Тепер вертаймося до набережної. Зліва від мосту - бравий солдат Швейк, який в одній з пригод мав дістатися Ужгорода, але помилково поїхав в інший бік і так і не потрапив на фронт. Огорожа в цьому місті береже сліди від куль ІІ Світової.
Трохи далі - вузол Кротона. Є уособленням Івана Сили - непереможного силача, закарпатця Івана Фіцака.
Вертаймося мостом назад, там помічаємо пана художника - Ігнатія Рошковича, видатного угорця, який лишив після себе сакральні розписи по всій Європі. А на набережній він малює пішохідний міст, який є такий самий, як і в його часи. Аналогічний пам'ятник встановлено в Будапешті.
Навпроти Миколайчик, який врятував колись водія, котрий не впорався з кермуванням та зупинився тільки в огорожі, де сидів Миколай.
Також поруч пливе Карпатія - судно, що першим прийняло сигнал з Титаніка. Вночі всередині загоряється вогник, і ілюмінатори світяться.
Далі на огорожі примостився Джон Лорд з Deep Purple. Він повернувся до Ужгрода спиною, бо колись йому не сподобалося місто. Ініціатори проекту колись закликали збирати на пам*ятник монетки, банки-скриньки з*явилися в усіх ужгородських кафе. Назбиралося тоді аж 584 гривні, не тільки українськими монетами, але різними-різними. Всеж міні-скульптуру зробили з бронзи, аби була якісною.
Далі прямуйте вздовж набережної, особливо це приємно робити влітку, коли квітне найдовша липова алея Європи. Зліва - ріка, зправа - тіні від лип та сонячне світло грає на сірому бетоні прекрасних чеських будинків в стилі конструктивізм, прообразів "радянського стилю".
Так дійдете до кварталу сакур, які також висадили чехи. Ужгород, до речі, ще й місто-сад. Клімат Закарпаття - дуже лагідний, там приживаються різні екзотичні рослини. Сакури, магнолії, секвої, мамонтове дерево, тис, гінгко - це можете зустріти просто на вулиці. Мешкав в Ужгороді такий дивак, який всі гроші витрачав на нові сорти рослин та селекційні досліди ( ох і не заздрю його дружині). На згадку про нього лишилася частина колись великого дендропарку, який є тепер двором дитячої лікарні. Носить він ім*я Іштвана Лаудора.
Ідемо повз дендрарій, до альпінарію на схилі пагорбу біля Жупанатської площі. І там ужгородці не пропустили момент посміятися. В парку є пам*ятник двом закарпатським художникам Бокшаю та Ерделі. Комусь здалося, що вони сумно сидять, тож тепер художники ведуть натхнену бесіду за пляшкою горілки.
А над цією скульптурною групою височіє будівля Ужанського жупанату ( колишньої Адміністрації), де нині художня галерея з багатою колекцією майстрів закарпатської школи, угорців, французів, німців... І окремо од них всіх сидить на огорожі музею Андрій Верхола ( Уорхол знаменитий, закарпатський русин) та дивиться на Ужгород через кінокамеру.
І це ще не всі персони та історії, які зустрінуться вам в Унгварі. Взагалі є близько 25 міні-скульптур, кількість їх зростає, адже не втомлюється працювати їх автор - архітектор Михайло Колодко, який надихається своїм любимим рідним містом. Це ще не рахуючи надбань попередніх епох. 25 точок на карті міста, які порадують вас тонким закарпатським гумором, іронічним та життєствердним. Відкритя нового пам*ятничка стає справді радість для мешканців містата приваблює нових гостей-туристів. Ось у таких дрібничках, непомітних неозброєним оком, виявляється любов до міста, створюється його шарм. І скульптурками завбільшки з долоню цей шарм не вичерпується. Бо є ще гурманські штучки, про які неможливо промовчати. Якраз після прогулянки містом, отримавши їжу для мозку, час порадувати вкусові рецептори...
Не буду слово у слово переповідати екскурсію пана Юрія, поїдьте та послухайте найкращого, як на мене, унгварського екскурсовода, бо завдяки цій людині Ужгород запам*ятався мені затишним та непересічним, хоча з самого ранку приїзду мала інше враження про місто. Вас не вразять помпезність, масштабність, простір площ - бо цього нема, Ужгород дуже камерний. Але є історія...В Ужгороді відмітилися багато хто. Заснований слов*янами - білими горватами на чолі з князем Лаборцем. Захоплений угорцями. Спалений Батиєм, відновлений Філіпом Другетом, став лінією зіткнення інтерсів реформаторської Трінсільванії ( відокремленої частини Румунії) та католицької Австрії. Лояльність закарпатців до різних національностей та конфесій проявилася вже тоді - саме в Ужгороді була ухвалена церковна унія, яка створила греко-католицьку церкву на Закарпатті. Після І Світової територія відійшла Чехословаччині, потім знову Угорщині, а вже після ІІ Світової - Совєтам. Напружене та різноманітне історичне минуле відобразилося в перед усім в менталітеті міста, в архітектурі, а найяскравіше - в кухні.
Окраса Унгвару - не архітектура, а його мешканці та гості з різних епох, колоритні персонажі, міні-пам*ятники деяким з них дивним чином з*являються в місті. Подорожуючи від пам*ятника до пам*ятника, ви познайомитеся з Унгваром, назва якого, до речі, походить від тюркського "унг" - вода та угорського "бар" - укріплення. Можете починати огляд старого центру будь-де, але природніше обійти його по колу. Справа в тому, що спочатку місто будувалося ніби на острові - клаптику землі між двома річками - Великим та Малим Ужем. Місцевість на схід була вищою, гористою, на захід - болотистою, звідти постійно приходили повені. Тож у 1930-х роках русла не стало, а з*явилася вулиця Фединця. Центр можна обійти за маршрутом площа Корятовича, набережна Ужа, вул. Фединця.
Площа Корятовича - споконвіку торговельне місце, і зараз там є ринок, де продають безліч видів кави, паприки, будженого м*яса по-угорські та всяке, всяке... Звідти по вулиці Корятовича прямуйте до диво-провулку "Гірчичне зерно", який має свою легенду ( подробиці - тут) та прекрасну каву, а також є центром культурного та туристичного дозвілля міста. Біля цого "зерна" зустрінете перший пам*ятничок - мандрівнику Мухаммаду аль Ідрісі, який вперше у своєму літописі згадав про Ужгород, і було це 1154 року.
А з іншого виходу із "зерна" до вул. Фединця побачите ліхтар-вказівник та пам*ятник Малому Ужу - двох карасів на цьому ліхтарі, викуваних знаменитим ужгородським ковалем Василем Криваничем ( Закарпаття - край ковалів та ковальства).
Якщо підете далі в сторону Університету, то натрапите на Глюка - відомого закарпатського художника, який у своєму ГАЗі їде в гори на пленер.
Далі вертайтеся на Корзо - головна пішохідна магістраль.
Нею дійдете до римо-католицького собору та так званого Хреста - перетину вул. Корзо та Волошина, де унгварці традиційно назначають зустрічі. Там є і спеціальне місце для обдурених закоханих парубків - кут одного з будинків, де дівчата назначають побачення, якщо думають на нього не прийти. Там зустрінете і дядю Колю-фонарника - дивакуватого чоловіка, який мав енциклопедичні знання і любив мешкати у місті, а не на якійсь визначеній жилплощі. А як у радянські часи всі мали працювати, то він і був фонарником, і робота його була важлива, адже автоматизованої системи тоді ще не було, і кожен ранок та ввечері він вмикав та вимикав вуличне світло. У його пртфелі також є сюрприз - пляшка горілки, бо дядя Коля завжди був веселий.
Вулицею Волошина, знаменитого президента Карпатської України, яка проіснувала 1 день під час ІІ Світової, пройдіть до філармонії - синагоги. Чому так? Бо збудувала її єврейська громада на початку ХХ ст, у неомавританському стилі з унікальною акустичною системою та прекрасним скляним куполом. Совєти забили купол жестю та зробили там філармонію, всупереч протестам євреїв, які вижили на Закарпатті після Голокосту.
Звісно, біля такого знакового місця мав би поселитися якийсь персонаж.Тож зустрінете там угорського музиканта та композитора Ференца Ліста, який поважно, дещо в ексцентрично-насупленій манері сидить на огрожі набережної. Не один раз він був викрадений, певне, поціновувачами класичної музики в якості сувеніру.
Прекрасна набережна Ужа, тихе, спокійне місце. Пішохідний міст відкриває широченний простір між берегами ріки. На іншій стороні мосту встановлений найменший, певне, у світі маяк - Свободка, як її звуть ужгородці. Вона з*явилася, бо ужгородцям не дозволили проводити регату ( таку смішну, з дивакуватими човнами), бо Уж - не судноплавна річка і нема маяка. Ось і з*явилася Свободка, у якої факел "палає" маленьким червоним вогником. Нині гумористична регата на різномантних плавзасобах проводиться кожен рік ( в Ужі води - жабі по коліно, тож самі розумієте, що це надрив животиків))
Від такого кумедного пам*ятника спустіться вниз до "серьйозного" кубіка Рубіка, який винайшов угорський архітектор Ерньо Рубік.
Далі можете пройти до площі Шандора Петефі із пам*ятником йому ж. Це - угорський письменник, який колись написав про Ужгород у дорожних нотатках, що це брудна діра, сам при цому в місті не був, а зупинився на околиці і поїхав собі далі. Ужгородці йому помстилися згодом, встановивши пам*ятник саме там, де колись були болота, де письменник, певне, і зупинився.
Тепер вертаймося до набережної. Зліва від мосту - бравий солдат Швейк, який в одній з пригод мав дістатися Ужгорода, але помилково поїхав в інший бік і так і не потрапив на фронт. Огорожа в цьому місті береже сліди від куль ІІ Світової.
Трохи далі - вузол Кротона. Є уособленням Івана Сили - непереможного силача, закарпатця Івана Фіцака.
Вертаймося мостом назад, там помічаємо пана художника - Ігнатія Рошковича, видатного угорця, який лишив після себе сакральні розписи по всій Європі. А на набережній він малює пішохідний міст, який є такий самий, як і в його часи. Аналогічний пам'ятник встановлено в Будапешті.
Навпроти Миколайчик, який врятував колись водія, котрий не впорався з кермуванням та зупинився тільки в огорожі, де сидів Миколай.
Також поруч пливе Карпатія - судно, що першим прийняло сигнал з Титаніка. Вночі всередині загоряється вогник, і ілюмінатори світяться.
Далі на огорожі примостився Джон Лорд з Deep Purple. Він повернувся до Ужгрода спиною, бо колись йому не сподобалося місто. Ініціатори проекту колись закликали збирати на пам*ятник монетки, банки-скриньки з*явилися в усіх ужгородських кафе. Назбиралося тоді аж 584 гривні, не тільки українськими монетами, але різними-різними. Всеж міні-скульптуру зробили з бронзи, аби була якісною.
Далі прямуйте вздовж набережної, особливо це приємно робити влітку, коли квітне найдовша липова алея Європи. Зліва - ріка, зправа - тіні від лип та сонячне світло грає на сірому бетоні прекрасних чеських будинків в стилі конструктивізм, прообразів "радянського стилю".
Так дійдете до кварталу сакур, які також висадили чехи. Ужгород, до речі, ще й місто-сад. Клімат Закарпаття - дуже лагідний, там приживаються різні екзотичні рослини. Сакури, магнолії, секвої, мамонтове дерево, тис, гінгко - це можете зустріти просто на вулиці. Мешкав в Ужгороді такий дивак, який всі гроші витрачав на нові сорти рослин та селекційні досліди ( ох і не заздрю його дружині). На згадку про нього лишилася частина колись великого дендропарку, який є тепер двором дитячої лікарні. Носить він ім*я Іштвана Лаудора.
Ідемо повз дендрарій, до альпінарію на схилі пагорбу біля Жупанатської площі. І там ужгородці не пропустили момент посміятися. В парку є пам*ятник двом закарпатським художникам Бокшаю та Ерделі. Комусь здалося, що вони сумно сидять, тож тепер художники ведуть натхнену бесіду за пляшкою горілки.
А над цією скульптурною групою височіє будівля Ужанського жупанату ( колишньої Адміністрації), де нині художня галерея з багатою колекцією майстрів закарпатської школи, угорців, французів, німців... І окремо од них всіх сидить на огорожі музею Андрій Верхола ( Уорхол знаменитий, закарпатський русин) та дивиться на Ужгород через кінокамеру.
І це ще не всі персони та історії, які зустрінуться вам в Унгварі. Взагалі є близько 25 міні-скульптур, кількість їх зростає, адже не втомлюється працювати їх автор - архітектор Михайло Колодко, який надихається своїм любимим рідним містом. Це ще не рахуючи надбань попередніх епох. 25 точок на карті міста, які порадують вас тонким закарпатським гумором, іронічним та життєствердним. Відкритя нового пам*ятничка стає справді радість для мешканців містата приваблює нових гостей-туристів. Ось у таких дрібничках, непомітних неозброєним оком, виявляється любов до міста, створюється його шарм. І скульптурками завбільшки з долоню цей шарм не вичерпується. Бо є ще гурманські штучки, про які неможливо промовчати. Якраз після прогулянки містом, отримавши їжу для мозку, час порадувати вкусові рецептори...
Community Info