desyateryk (d_desyateryk) wrote in ua,
desyateryk
d_desyateryk
ua

ОСМІЯНИЙ ЛЕВІАФАН (на смерть Рязанова)

ОСМІЯНИЙ ЛЕВІАФАН

В нашій недавній розмові Сергій Лозниця звернув увагу на таку історичну закономірність: у радянському кіні не існував – повноцінно, мистецьки переконливо – жанр трагедії. Однак, що теж симптоматично, процвітала комедія.

І дійсно – смисловою віссю трагедії та високої драми є постать героя, який кидає виклик долі чи несправедливості (часто це одне й те саме) і так чи інак долає цю несправедливість – чи то буквально отримуючи перемогу, чи досягаючи моральної вищості, навіть якщо доводиться накласти головою.

Звісно, в радянський час, коли окреме життя нічого не вартувало, коли будь-який протест придушувався в корені, про такий сюжет годі було й мріяти (соцреалістичну нісенітницю про боротьбу червоних з білими чи хорошого з іще кращим відкинемо одразу). Окремі винятки, які дивом проривалися на екран, на кшталт «Калини червоної» Василя Шукшина чи «Качиного полювання» з неймовірним Олегом Далем у головній ролі лише підтверджують правило, адже в цих стрічках торжествує дурна повторюваність одних і тих самих обставин, кошмар убивчих буднів, від якого не прокинутися.

На протилежному жанровому полюсі (не беремо зараз сатиру) все було гаразд: герой або героїня воює з тимчасовими, часто ним/нею же самим(-ою) створеними проблемами і невідворотно перемагає, на загальну втіху всіх чи майже всіх сторін, а для тих, хто програв, поразка несмертельна.

Все, що Рязанов зняв після падіння СРСР, навіть не наближається за рівнем до його спадку часів диктатури. Справа тут не у віці чи неприйнятті нових реалій, а в тому, що конфлікт, який живив його божественні комедії, вичерпався.

Хто, власне, діє в цих комедіях? Пересічні радянські громадяни, міський клас 1960-70-х: це спір міщан між собою. Їхня боротьба – за гідне проведення новорічного концерту, за своє кохання, за те, аби не знесли гараж – триває так само в інтимному, не публічному просторі. Але справжній опонент завжди лишається за межами фабули: власне, це і є ота всеохопна безвихідь, з якою не змогли впоратися герої Шукшина і Даля.

Торжество простих людей в кожній комедії Рязанова його найкращого періоду настільки повне, воно настільки не стосується жодного офіціозу (бюрократи присутні в тих таки «Гаражі» і «Карнавальній ночі», але скоріше як диваки й нетіпаки), а сміх у залі настільки щирий, що тиранія здається не більше ніж похмурим непорозумінням.

По суті, в цих картинах ми раз за разом переживали символічну смерть радянського Левіафану. І так наближалася його смерть справжня.

Внесок Рязанова у це звільнення важко переоцінити.

Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Tags: r.i.p., Імена, Синема
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment