Жінки - мироносиці, згідно євангелія, прийшли на сході сонця до печери, в яку напередодні було покладено тіло Ісуса, аби умастити його ароматичними маслами. Проте миро не знадобилося, адже ці жінки стали першими свідками воскресіння. Саме вони повідомили про це диво апостолам, які перебували в розпачі і не одразу повірили жінкам. До речі, на той час соціаньний статус жінки був низьким, і послідовники Ісуса зазнавали зневаги і кепкувань за те, що свідками головного дива стали другосортні особи.
Однак поступово саме християнська релігія і світогляд стали основою сучасної европейської культури. Поступово змінилося і положення жінки в суспільстві. В православній традиції пам"ять жінок-мироносиць вшановується третього тижня після Великодня. Це цілий тиждень, коли вітають всих близьких жінок, матерів, сестер і дружин, які є найближчими друзями, здатними на пожертву, на вірність і віру. Не можна не порівняти це свято з пролетарським жіночим днем, який доречно було б святкувати ударною працеєю, право на яку здобули його засновниці. Однак, це вихідний день, в який жінки прагнуть отримувати квіти і докази саме своєї жіночності, а не своїх рівних прав із чоловіками.
Храм, присвячений жінкам-мироносицям існував у Харкові з кінця 17 сторіччя. Спершу це була дерев"яна церква на цвинтарі. Але з ростом міста цвинтар було закрито, а цекву перебудовано на кам"яну. Так вона виглядала на початку 20 століття (вид зі стронони вулиці Скрипника):

Вона була знесена 1930 року. На цьому місцірозташувалося тролейбусне депо. А після війни, в 1947 році на місці церкви було закладено алею героїв-комсомольців, на місці церковного саду встановлено фонтан Дзеркальний струмінь. Вигляд з вулиці Сумської на початку 20 століття:

Вигляд з вулиці Сумської зараз:

Після 1930 року про церкву нагадувала лише вулиця Мироносицька, назва якої дивним чином лишилася незмінною. Зруйнована ерква знаходилася вгибині саду, далі сучасного фонтану і басейну. На її місці була закладена алея героїв-комсомольців. На білих постаментах розташувалися бронзові бюсти Зої Космодем"янської, Миколи Островського, Олександра Матросова, Олега Кошевого та інших.

2008 року Мироносицьку церкву було вірішено відновити. Комсомольці щезли, не викликавши жодних протестів своїх послідовників і поцінювачів радянських символів.
23 серпня 2015 року відбулося відкриття нової церкви Жінок-Мироносиць.



Реконстуйований парковий комплекс залишає безумовно приємне враження. Хоча і залишає питання, наприклад, про кошти, на які в такий короткий термін збудовано таку веичну споруду. До якого патріархату належить новобудова, з"ясувати не вдалося. Чи є повернення Церкви Жінок-мироносиць встановленням втраченої традиції? Чи, може, встановленням нової, коли видовища і зовнішні атрибути стають головними, заміюючи собою все інше і відволікаючи увагу від зайвих думок?
Залишається сподіватись, що вшанування саме цих євангельських постатей надасть місту більш жіночности, пом"якшуючи його доволі різкий норов. Зробить місто більш лагідним і привітним, знов даючи саме жінкам сповіщати про відродження і воскресіння людяності.
Однак поступово саме християнська релігія і світогляд стали основою сучасної европейської культури. Поступово змінилося і положення жінки в суспільстві. В православній традиції пам"ять жінок-мироносиць вшановується третього тижня після Великодня. Це цілий тиждень, коли вітають всих близьких жінок, матерів, сестер і дружин, які є найближчими друзями, здатними на пожертву, на вірність і віру. Не можна не порівняти це свято з пролетарським жіночим днем, який доречно було б святкувати ударною працеєю, право на яку здобули його засновниці. Однак, це вихідний день, в який жінки прагнуть отримувати квіти і докази саме своєї жіночності, а не своїх рівних прав із чоловіками.
Храм, присвячений жінкам-мироносицям існував у Харкові з кінця 17 сторіччя. Спершу це була дерев"яна церква на цвинтарі. Але з ростом міста цвинтар було закрито, а цекву перебудовано на кам"яну. Так вона виглядала на початку 20 століття (вид зі стронони вулиці Скрипника):

Вона була знесена 1930 року. На цьому місцірозташувалося тролейбусне депо. А після війни, в 1947 році на місці церкви було закладено алею героїв-комсомольців, на місці церковного саду встановлено фонтан Дзеркальний струмінь. Вигляд з вулиці Сумської на початку 20 століття:

Вигляд з вулиці Сумської зараз:

Після 1930 року про церкву нагадувала лише вулиця Мироносицька, назва якої дивним чином лишилася незмінною. Зруйнована ерква знаходилася вгибині саду, далі сучасного фонтану і басейну. На її місці була закладена алея героїв-комсомольців. На білих постаментах розташувалися бронзові бюсти Зої Космодем"янської, Миколи Островського, Олександра Матросова, Олега Кошевого та інших.

2008 року Мироносицьку церкву було вірішено відновити. Комсомольці щезли, не викликавши жодних протестів своїх послідовників і поцінювачів радянських символів.
23 серпня 2015 року відбулося відкриття нової церкви Жінок-Мироносиць.



Реконстуйований парковий комплекс залишає безумовно приємне враження. Хоча і залишає питання, наприклад, про кошти, на які в такий короткий термін збудовано таку веичну споруду. До якого патріархату належить новобудова, з"ясувати не вдалося. Чи є повернення Церкви Жінок-мироносиць встановленням втраченої традиції? Чи, може, встановленням нової, коли видовища і зовнішні атрибути стають головними, заміюючи собою все інше і відволікаючи увагу від зайвих думок?
Залишається сподіватись, що вшанування саме цих євангельських постатей надасть місту більш жіночности, пом"якшуючи його доволі різкий норов. Зробить місто більш лагідним і привітним, знов даючи саме жінкам сповіщати про відродження і воскресіння людяності.
Community Info