Мандрівка на Дністер: старі костели, загублені серед лісів водоспади та колишня польська митниця

Фото: Oleksandr Hrytsiv

Вперше за останній час пощастило подорожувати машиною. Їхали у багату на природу і архітектуру місцевість – південну частину Тернопільського краю та суміжні землі. Користуючись такою можливістю, склали маршрут мандрівки, включно до маленьких цікавинок, заради яких так і не поїдеш і гайда!

Першими на нашому шляху стали Микулинці. Ціни в магазині на пивзаводі не набагато різняться від тернопільських.
Далі наша машина пострибала на старій бруківці у містечку Теребовля, проїхала повз закинутий м’ясокомбінат у місті з лячною назвою Чортків та на розвилці взяла курс ліворуч.

Скоро наше око радував неготичний костел Святої Анни у селі Озеряни. Цегляна будівля авторства львівського архітектора Адольфа Куна збудована у 1875 році і зараз використовується вірянами.
1.


Проїхали ще 10 кілометрів і опинилися у райцентрі – 11-тисячному місті Борщів. Назва походить зовсім не від борщу, а від трави борщовик. Втім це не заважає проводити тут гастрономічний фестиваль «Борщ Їв» з масовим приготуванням та послідуючим поїданням гарячої страви.

Найбільш визначною пам’яткою містечка є український дім, а нині – краєзнавчий музей. В експозиції характерні для цих районів вишиванки з чорним візерунком. Ззовні будівля ну дуже подібна до московських церков.
2.


Ну що, за місцевий спиртзавод? Він то працює, то знов зупиняється.
3.


Наступною точкою нашої мандрівки стале село Кривче. Навколо нього десятки печер. Найбільш відомої з них є Кришталева. Всередину так просто не потрапиш – вхід під замком, а пройти можна лише з досвідченим інструктором та у спеціальному одязі, тож варто домовляти заздалегідь.

У Кривчому є і надземні цікавинки – збереглися дві башти колишньої фортеці.
4.


Проїхавши пару кілометрів побачили аутентичну станцію з не менш колоритною назвою «Іване-Пусте». Це просто таки мрія для любителів залізниць! З Тернополя сюди на дизелі тарахтіти цілих 4 години!
5.


Промайнувши нічим не примітну Мельницю-Подільську та здолавши ґрунтовку виїхали на берег. Тут стало зрозуміло, що Дністер це не лише салат. Річка після кількох тижнів спеки сильно пересохла.
6.


Як і більшість сіл на Західній Україні тут живуть за рахунок натурального господарства. Подивіться які тьолочки!
7.


Найближчий міст знаходиться за пару десятків кілометрів, тому на допомогу автомобілістам – міжобласна переправа.

– Скільки коштує пасажирам без машини? Ви просто хочемо подивитися туди/назад? – запитали ми.
– Нічого, – відповів нам капітан.

Ми стрибнули на «борт корабля» який пливе за рахунок течії, розм’ялися на чернівецький землі і відплили назад.
8.


Десь в Європі вже будують надсучасні мости, розв’язки, а в нас все так колоритно і душевно.

За годинку ми дісталися кінцевого пункту призначення на той день – села у назви котрого так і відчуваються старослов’янські нотки – Дзвенигород.

Туристична база зустріла нас чарівним заходом. Дивишся собі на річку і відчуваєш цю доісторичну красу коли протягом століть бурхлива ріка пробивала собі русло крізь скелі.
9.


Час подуріти
10.


Ранок був не менш прекрасним. Димка над великим Дністром та суцільна тиша – що може бути кращим після напруженого робочого тижня?
11.


Ранкова зарядка
12.


Природа надихнула нас
13.


Місцева школа колись була, напевно, маєтком пана, де у саду по вечорах робили світські чаювання.
14.


Нижче і ближче до Дністра є два водоспади. Вони не такі розкручені і великі як Червоногородський, навіть назви не мають, проте тут можна спокійно насолодитися ним, адже навколо ані душі.
15-16.




Наступного дня ми помандрували на схід. Унікальне село Окопи затиснене між двома річками – Збручем і Дністром та лежить на півострові.



До Другої світової війни вода розділяла ці території між трьома державами: Польщею (власне, самі Окопи), Російською імперією (сучасна Хмельницька область) та Румунією (Чернівецька область).

За легендою тутешній півень співав одразу на три країни. Зараз про це нагадує металева скульптура.
17.


З тих часів збереглася польська митниця, представлена львівською та кам’янецькою брамою. Як і всі прикордонні села в Окопах жили заможні люди: митники, контрабандисти, чиновники…
18.


Величезні літери вітають вас на Хмельниччини. З мосту можна побачити як Збруч впадає у Дністер.
19.


У хмельницькому селі Жванець, що лежить на перехресті доріг між Чернівцями, Борщовим та Кам’янцем є замок і костел. Перший ми не шукали, адже від гордого назви «фортеця» лишилися лише руїни, а ось католицький храм виглядав привабливо. Цікаво, що на Хмельниччині набагато більше поляків, ніж у західнішій Тернопільщині. Тут живе друга за чисельністю територіальна громада в Україні – 23 тисячі.
20.


Далі був Кам’янець-Подільський – унікальне поєднання середньовічної архітектури та несамовитих каньйонів.

З ново поміченого тут – даблдеккер, перетворений на кав’ярну. Офіціантка казала, що пригнали його аж з Британії, а поїхати він може хоч завтра - треба лише щось маленьке замінити. Ціни тут демократичні – кава коштує 10 гривень.
21-22.




Нарешті вдалося знайти оглядовий майданчик – за кілька гривень нам відкрили дзвіницю вірменської церкви! З неї відкривається добрий вид на центр та можна побачити маленьку православну церкву (теж відкриття цієї поїздки).
23.


Ну і на завершення не банальний вид на Хотинську фортецю з іншого берегу – села Брага. Звідси замок, який величаво стоїть над Дністром здається не округлим і не таким маленьким, а має гострі форми.
24.


За чудові фото дякуємо Oleksandr Hrytsiv та Alex lastbreath Tremere

Файне місто Тернопіль очима туриста
Розділені Збручем: галицький Підволочиськ та подільський Волочиськ