ne_znaiko (ne_znaiko) wrote in ua,
ne_znaiko
ne_znaiko
ua

Карпати або Крим-2

Оригинал взят у ne_znaiko в Карпати або Крим-2
1. Згадуючи чіслені подорожі до півострова, уявляєш насамперед його природні принади, поєднання морського повітря з гірським, можливість в один день піднятися на гору, насолоджуючись видами скелястих обривів, і спутитися до моря, щоб побачити, де небо зливається з морем.



  Все це спонукало вертатися до Криму знов. Але хто, скуштувавши кримського сервісу, не обіцяв собі, вертаючись додому:" Більше ніколи!" ? А наступного року, як тільки ви починаєте планувати відпустку, обов"язково з"являється знайомий, чи співробітник, чи кум, чи сват, не ваш, так ваших друзів, який, захлинаючись від радості доповідає, як він чудово відпочив в Криму. Приватний пансіонат, всі умови, чудова кухня, море рядом, все дуже дешеве, хазяї привітні - ось телефон. Можна із цікавості і подзвонити. В розмові хазяїн запевняє, що все так і є, можна забронювати номери за місяць - і бронює. За тиждень до відїзду ще розмова, він обіцяє трансфер від вокзалу, тільки подзвоніть ще з поїзда.
Ніколи не забуду ту мить, коли ми веселі і збуджені заскочили до вагона, випили вина, вляглися і поздвонили, а хазяїн, з яким домовлялися за місяць, відказав, що вільних місць немає. Прослухавши мою промову, вибачався так: я не можу тримати пусті номери, коли люди просять, розумієте, гроші не чекають. "Деньги не ждут" - це було епічно. Сподіваюся тепер вони діждали всіх грошей одразу. А тоді ми, дві жінки з двома дітьми і валізами, вимушені були шукати житло, вивчаючи пропозиції на місці. Щоб оглянути те, що нам сподобалось за описом, треба було проїхатися з хазяїном на мотоциклі. Вже скочивши на мотоцикл, усвідомила, що забула взяти з собою телефон і лишила посеред незнайомого міста саму жінку з дітьми і речами і подумала, ну куди мене грець несе? Ніс він, повністю інгоруючи правила дорожньго руху. Та й інші учасники руху не надто переймалися правилами. Проте навколо вирував різнобарвний натовп, від якого йшли хвилі веселощів. Тут панувала атмосфера безперервного свята, якогось карнавалу, де кожен волів забути, ким він був і дивакувати що є сили, тобто відпочивати.
  В Криму завжди було весело. І якщо для відпочинку з дітьми це занадто, то від фестивалів ми з Алекс відмовитися не могли. На цей віпадок ми мали перевірену господиню, в якої зупинялися кілька разів і в якої все нас влаштовувало. Домовилися, як завжди, номер замовили той самий. Як завжди, вона зустріла нас на вокзалі на своєму авто. Та вже привізши майже до своєї оселі повідомила, що в неї номерів зараз немає, натомість вона оселить нас в свого кума чи брата, в нього так само, як і у неї. Звісно ж, кум чи брат пропонував зовсім не те. І ми вирушили на пошуки притулку. Без дітей і валіз це набагато легше, та і не було вже того шоку, як першого разу, хоча саме від цієї людини такого не можна було очікувати...
  Хоча ми їхали і не за цим, та отримали можливість оцінити глибину кримських фантазій. Вони вміли дивувати. Пригадую, як не стрималася і розреготалася просто в обличчя засмаглому менеджеру в гумових капцях, який з надзвичайно поважним виглядом промовляв слова "люкс" і "полулюкс", демоструючи при цьому курінь і напівкурінь з туалетом на дворі. Наступний напад такого сміху стався, коли ми нарешті знайшли щось пристойне і оселилися. Алекс впала на євроліжко, закинула втомлені ноги на стіну в єврошпалерах і докладно з подробицями доповіла, в яких країнах, містах і готелях ми могли б оселитися за приблизно такі ж гроші, як тут.
  Програма фестів завжди була чудова, а люди, які приїздили на них, створювали цілодобове безперервне свято, якому не могли завадити ні нав"язування морських прогулянок, ні вистрибування, як тих чортів з-під землі, продавців кукурудзи, ні волання, наче муедзинів, продавців пахлави.




 2. Настали нові часи. Серед інших здійснилося і пророцтво письменника Аксьонова, згідно якому Крим перетворився на острів. Щодо інших країн, потрапити до них стало скадніші настільки, наскільки змінився курс валют. Тут ми, як і багато українців, вирішили зосередити погляд на внутрішньому туризмі. Карпатський напрямок є популярним вже давно, а останні роки його популярність все більше наберає обертів. В числених статтях і звітах про подорожі на всі лади розписані переваги такого відпочинку. Всі, як один відгуки схвальні, всі, як один мандрівники в захваті.
  Це наводить на думку, що туризм там вже розвився достатньо для того, щоби ризикнути і, відмовившись від турів і готелів, поїхати самим, аби ні від чого не залежати і дослідити особисто як там все влаштовано. Почали з вибору місця, в якому хотіли б оселитися. Ні одне з джерел не повідомляло, чим ті села відрізняються одне від одного. Єдине, що можна зрозуміти це те, що Яремче - все-таки місто, і не варто там селитися, якщо шукаєш спокій. Обрали Микуличин, як село, з якого близько і до Яремче, і до кількох екскурсійних маршрутів. Щодо пропозицій житла, інтернет сповнений ними. Ми шукали серед тих, розташований поблизу автостанціі. Це було найдзвичайно правильне і корисне рішення. Тому що в розтягненому на десятки кілометрів ( хто пише 44, хто 20) селі можна оселитися в місці, яке буде повністтю відрізане від цівілізації. Це ми взнали вже там, а поки що почали вивчати пропозиції і телефонувати господарям.
  Господаря, в якого нас все влаштувало, звати було Женя. Він пообіцяв два двомісних номери. Одразу почав пропонувати харчування. Можливо, ми будемо щось замовляти, але нам важлива наявність кухні і можливість готувати самостійно хоча б один раз на день. Все є, сказав Женя. А є фен чи везти його з собою? Є фен, праска, прасувальна дошка, пральна машина, сказав Женя. Розмовляв Женя російською. Ну можливо, вирішив бути ввічливим, почувши наш східний акцент... Дарма ми так подумали.



  Женя зустрів нас на залізничній станції, привіз, вигрузив і вказав на будинок: "Оце моя садиба. Але в ваших номерах затрималися люди, тому ви поживите три дні в моєї тітки, а потім переїдите. А може вам сподобається в тітки". Тіткина садиба була поруч. Тітку звали Надія. Вона, як і Женя, дуже здивувалося нашій реакції на таке поселення. Кімнати розташовані на другому поверсі. Там був великий хол, битком забитий горшиками з квітами. Кімнати ж були такі маленькі, що не мали навіть шафи. Було щось типу тумби, на якій можна було б розкласти якісь дрібниці, та її прикрашав черговий горшик з рослиною. Ванну кімнату проектували так, щоб можна було чистити зуби, сидячи на унітазі, очевидно, для економії часу. Економія місця доходила до абсурду, навіть мило нікуди було приткнути. Про фен і гадки не було.
  Кухня розташована на першім поверсі. Та це була не кухня, а їдальня з великим столом і лавами. З кухонного принаддя був лише чайник, а по воду треба було йти до справжньої кухні гукати Надію. Хоча в  тому потреби не було, адже Надія несамовито жадала спілкування, вона чатувала нашої появи в їдальні, аби запитати, чим нам догодити і розповісти по своє життя. Очевидно, вона звикла до великих гуртів, які зупинялися в неї. Так і бачу, як вона готує, накриває на стіл, а гості запрошують її приєднатися, пригощають і слухають. Та все це зовсім не наш формат. Єдине, що цікавило, звідки тут взявся цей Женя, бо вже цілком зрозуміло, що він не місцевий. Люди з такою манерою поведінки, одягу і жартів в Харкові звуться сявками. "З Дніпропетровська, а ми з Енергодару Запорізьської області, а батьки мої з цього села, ось ми і повернулися. А родичі в Краснодарському краї, раніш постійно їздили, а тепер вся дорога через АТО, і не поїдеш..." Дніпропетровськ? Можливо. А можливо, просто так говорять, щоб не лякати людей. Ну це вже не важливо. Ми сплатили за одну ніч, а вранці вирушили шукати собі іншу оселю.
  Це була несподівана нагода дізнатися про життя прикартатського села. І це було так цікаво, що ми витратили   майже весь день, заходячи ще і ще до різних садиб, хоча вже й знайшли таку, як треба.

  Далі буде. Продовження http://ne-znaiko.livejournal.com/111037.html
Tags: Карпати, Крым, Погляд мандрівника
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 2 comments