Процес vs. Результат: переможець визначатиме наше майбутнє

В кожній державі є свої традиції управління. Це те, що не прописано в конституціях, регламентах, статутах та іншому нормативно-правовому мотлосі, але незмінно присутнє в поведінці керівників.

Україні дісталася у спадок, успішно прижилася і буйно розквітла одна з найшкідливіших управлінських традицій – пріоритет Процесу над Результатом. Це коли відповідальні керівники всіх рівнів, від начальника райвідділу до президента, підміняють очікуваний від них Результат показушним Процесом з його досягнення. Причому досягати Результат ніхто і не збирається – недоліки не усуваються, ефективність не збільшується, справедливість не тріумфує, проблема не вирішується, матеріальних проривів не відбувається – але завжди є що сказати вгору начальству і вниз народу. Завжди є, чим позначити свої зусилля, що поставити собі в заслугу, чим відзвітувати. Таким чином, створюється ілюзія бурхливої діяльності, зручні схеми продовжують функціонувати, крісло не хитається, і не потрібно додатково напружуватися, вчитися, метушитися.

Найприкріше в цьому всьому те, що вони не сидять склавши руки, вони саме що діють, просто дії ці ніяк не впливають на наше буття. Тільки на свідомість. І тільки з метою її затьмарення.

За десятиліття роботи з нашим нехитрим суспільством, місцеві правителі блискуче опанували мистецтво маскування відсутнього Результату Процесуальним камуфляжем. Арсенал Процесотворчості у чинуш не багатий, але цілком надійний. Тут тобі і наради (що нікого ні до чого не зобов'язують), і відрядження (що зводяться до екскурсій та появи нової Ави у соціальних профілях), і введення в штат нових посад (хтось же має відповідати за новий важливий напрям, кум, наприклад) , і розмноження указів, наказів, постанов та інших безглуздих папірців (буде, чим перед телекамерами потрусити). Останнім часом до цього додалися такі речі, як ведення соціальних сторінок у Фейсбуці, пресухи, бріфи, екзальтовані виступи з владних трибун, участь у ток-шоу, відвідування зони АТО. Ну і деякі інші паліативні дії, за допомогою яких можна імітувати старанну роботу, не закриваючи собі доступ до годівниці.

І виявляється – нам цього достатньо. Тому що нас за довгі роки привчили оцінювати роботу влади за Процесом, а не за Результатом.

І коли втомлене і збідніле населення запитливо дивиться на чиновника, то чує у відповідь:

- Як це що я зробив ?! Ви взагалі за новинами стежите?! Я п'ятнадцять нарад провів, п'ять разів вивчав за бугром їх забугорний досвід, двох заступників увів у штат, новий департамент створив, відомчий сайт завів, таблички на дверцятах змінив, секретаріат комп'ютеризував... Ну і там, дрібниці всякі... Інстаграм веду, Твіттер, на ток- шоу ходжу! І перед вами, невдячними, змушений бісер метати!

Здається, нічого йому і закинути – адже дійсно багато роботи зроблено. Проте змін на краще в нашому житті так і не відбулося. І подібна картина спостерігається у всіх важливих сферах нашого буття.

Наприклад, вже усім обридла проблема корупції, про яку сьогодні не говорять лише німі і дуже ліниві. Критична для нашої держави проблема. Кричуща. І начебто всім це зрозуміло. Від усіх політиків чуємо про боротьбу з корупцією, у всіх передвиборчих кампаніях. Нинішні – так взагалі на цій темі піднялися. Майдан за це стояв. Люди гинули.

Але замість реальної боротьби з корупцією нам вже кілька місяців пропонують небачену досі дивину – Антикорупційне бюро. Причому не скільки власне бюро, скільки розмови про нього, проекти законів, укази, накази, конкурси, оглядини, дискусії, комісії. Нарешті обрано голову, голова пообіцяв працювати, заступників почали призначати, регіональні відділення засновувати, кадри підбирати…Але це ж всього лише Процес! А де очікуваний Результат, який ми чекаємо вже майже півтора роки?! Де порядні чиновники, справедливі суди, де прозорість, де збільшення надходжень до бюджету за рахунок прикриття тіньових схем? Цього всього немає. З реальних Результатів – тільки втрачений час, пропалені гроші і підмочена довіра.

Не треба бути Вангою, щоб передбачити, що коли АКБ запрацює «на повну», теж нічого в державі не зміниться і теж буде мільйон папірців, десятки тисяч посад, тисячі нарад, сотні брифінгів, десятки департаментів, офіційні сайти, щоквартальні пресухи і подібна мішура. Ну може буде ще кілька затримань в прямому ефірі під кінець звітного періоду. Але системної антикорупційної діяльності все одно не буде і тому корупції ще довго панувати на наших багатостраждальних просторах. І взагалі: навіщо створювати додаткову протикорупційну структуру, якщо вже існують (і непогано себе почувають), як мінімум, три держоргани, які так чи інакше зобов'язані вести боротьбу проти корупції? Навіщо ще один, якщо у вже існуючих порядок навести не можуть? Правильно, щоб показати, що Процес йде! А на Результат плювати.

Або, наприклад, наукова сфера. Укорінені інсайдери знають, що наука наша перебуває зараз у жалюгідному стані. У лабораторіях та на кафедрах робота ведеться на фізично і морально застарілому обладнанні, яке до того ж не завжди працює. Матеріали не закуповуються. Експедиції не споряджаються (або споряджаються в «полегшеному» варіанті). Дослідження проводяться з методичними порушеннями. Кваліфікація наукових співробітників та інженерів опустилася нижче рівня плінтуса. Звіти пишуться шляхом переписування минулорічних звітів, а іноді шляхом «наукового фантазування» і видачі бажаного за дійсне.

Результат такого стану науки відповідний: жодного лауреата престижних міжнародних наукових премій; надзвичайно низький індекс цитування вітчизняних робіт у провідних світових виданнях; невизнання наших дипломів і ступенів в цивілізованих країнах; «кваліфіковані» фахівці, яких роботодавцю доводиться вчити елементарній грамоті; і як наслідок – печерний рівень розвитку промисловості та інфраструктури (хай не ображаються на мене по-справжньому чесні й успішні працівники вітчизняної науки, їх ми поважаємо, але їх у нас в країні можна перерахувати на пальцях).


Проте, якщо на нашу наукову галузь подивиться людина «не з системи», то в неї виникне враження, що вітчизняна наука переживає зараз справжній бум. Захищаються сотні дисертацій, проводяться десятки наукових конференцій, проходять засідання вчених рад, видаються журнали і збірники, люди приймаються в академіки, видаються державні премії, множаться календарні плани, технічні завдання, короткі звіти, інформаційні звіти, повні звіти, облікові картки... Тобто Процес йде, навіть біжить, вирує, кипить, вивергається, і завдяки цьому люди продовжують годуватися. Як у нас водиться, внизу – погано, вгорі – добре. Але в результаті – нуль, наука, як стояла, так і продовжує стояти на місці.

І так у нас скрізь, у всіх галузях. З нашими розбитими дорогами, ледве дихаючим житлово-комунальним господарством, запущеними сільськогосподарськими угіддями, тотальному злодійстві, жахливій енергозалежності, ми продовжуємо бути чемпіонами світу з крючкотворства, печатінгу і нарадопроведенню. На все у них є відповіді. Суспільство вимагає поліпшення якості комунальних послуг? Ну так ми міжнародну науково-практичну конференцію провели, конкурс міні-проектів організували, тарифи зробили обґрунтованими. Підприємці просять поліпшити умови для ведення бізнесу? Так ми проект закону зареєстрували, розширене засідання робочої групи провели (зауважте, не яке-небудь звужене, а саме розширене!), Стратегію розвитку до 2020 року підготували. Пора вже поставити крапку в розслідуванні резонансних злочинів? Так ми нову слідчу групу призначили, порушили ще кілька кримінальних справ, тисячу свідків опитали. Все. Більш нічого. Якась мало-мальськи Результативна робота ведеться виключно там, де можна щось собі в кишеню покласти. Цього катастрофічно мало.

Але чому ми таке допускаємо? Чому миримося з цим? У побуті ж ми так себе не ведемо. Якщо ми запитуємо у дитини, чи зроблене домашнє завдання, а у відповідь чуємо «я склав портфель, два рази перевірив наявність там потрібних зошитів, поміняв лінійку з дерев'яної на пластмасову, у фломастерах щільніше ковпачки прикрутив...», то ми ж не киваємо головою, не знімаємо претензії і не відходимо в сторону. Навпаки, ми починаємо галасувати:

- Е-е-е, шо ти мені ріпу париш?! Ти домашку зробив, нє?!

Або якщо наша улюблена футбольна команда програла. Нас же не задовільнить докладний звіт тренера, який показує, скільки годин команда тренувалася перед матчем і скільки сумарно кілометрів пробігали футболісти в рамках підготовки до гри. Нам перемогу вийми та поклади. Нам Результат важливий. Але як тільки ми перемикаємося на діяльність влади, ми знову впираємося в Процес і знову починаємо лояльно кивати головою. Дивно!

Якщо ми хочемо змінити ситуацію в країні, то нам доведеться навчитися відокремлювати мух від котлет, тобто Процес від Результату, під час оцінювання роботи влади. Нам доведеться навчитися фокусуватися на результаті. Нам потрібно буде на зустрічах з можновладцями припиняти будь-які їх спроби навісити на наші вуха чергову порцію папірців і процедур, а вимагати тільки те, що можна «помацати», і на дотик це буде приємно. В славнозвісному поєдинку телевізора з холодильником нам доведеться остаточно вибрати сторону холодильника, оскільки саме цей побутовий прилад є союзником Результату, тоді як телевізор більше воліє дружити з Процесом. Нам також доведеться знайти механізм обліку Результатів роботи влади. Може це буде спеціальний веб-ресурс, де будуть фіксуватися положення передвиборних програм і ступінь їх виконання (вже щось подібне є, але цьому явно не вистачає масштабності і завершеності). І якщо ми зможемо прив'язати політиків до цього проекту (наприклад, будемо голосувати тільки за тих, хто прийняв правила нашої гри), то можемо отримати ефективну схему обліку Результативності роботи народних обранців. Щоб були орієнтири на найближчих виборах. Ті, хто побачив тут можливості для зловживань і маніпуляцій – придумайте, як їх нівелювати.

Так, згоден, є Результати неявні, такі, які відразу не можна «помацати», але які, тим не менш, створюють умови для поліпшення нашого життя. Але, за бажання, і ці Результати (або їх відсутність) можна навчитися бачити і розуміти.

Чую, як громадяни з гіпертрофованим почуттям громадянської свідомості, в один голос закричали про те, що простий люд теж повинен робити Результат. Так, завжди можна народові сказати: «А сам ти яких Результатів досяг? Бач який, готове йому подай! Звик, що держава повинна за тебе все робити». Однак, докір цей – тепер уже не за адресою. Народ наш у важку годину сам піднявся на захист Батьківщини, армію забезпечує, переселенцями займається, знедоленим допомагає. Народ наш сам навчився облагороджувати прибудинкові території, лампочки в під'їздах вкручувати, дитячі будинки опікати. Народ наш згоден платити безпрецедентний потрійний податок: спочатку офіційним фіскальним органам; потім на «безкоштовну» освіту та охорону здоров'я; потім на бронежилети нашим бійцям. Так що з народом у нас, як виявляється, все гаразд (тьфу-тьфу, щоб не зіпсувався). Принаймні, вже намітився в ньому активний, небайдужий, цивільний кістяк, який може стати локомотивом, що потягне наше суспільство в цивілізований світ. Але держава має хоча б рейки зі шпалами викласти. Підкреслюю, саме рейки і саме шпали, а не дебати з питання передачі рейок між суб'єктами господарювання і не нараду про готовність шпало-рейкового господарства до весняно-літніх робіт.

Тобто, Результат, Результат і ще раз Результат. Ось яким має бути лейтмотив наших відносин з владою. Зрештою, все, про що ми мріємо – багате і вільне громадянське суспільство, стійкий середній клас, вільна конкуренція ідей і зусиль, цивілізовані відносини з іншими державами – досягнення всього цього не є можливим без діяльної Результативної участі владних структур. Тому ми просто приречені фокусувати увагу на Результати роботи тих, кого обираємо і кому довіряємо нашу долю. Давайте ж скоріше навчимося бачити Результат і вимагати саме його!

Особливо дотепним офіційно заявляю, що мова в даній статті йде про Результат хороший, а не який-небудь, про Результат, що обіцяють політики на виборах і на особистих зустрічах з народонаселенням.

А наразі бій Результату з Процесом триває. Я вболіваю за Результат. А ви?