desyateryk (d_desyateryk) wrote in ua,
desyateryk
d_desyateryk
ua

ТРАСА Н08

ТРАСА Н08

Напівстихійна автостанція в западині між вулицями Петлюри та Жилянською – захаращена підсвідомість розташованого неподалік залізничного вокзалу. Таке враження, що тут нічого не змінилося щонайменше за останні 10 років. Той самий хаос торгівлі, сміття, руху. Серед автобусів не знайти двох однакових. За рідкісними винятками, цей металевий мотлох на колесах не здається придатним для перевезення пасажирів, але пасажирів це не бентежить. Бентежить не це.

Багато чоловіків у одностроях. Серед шаурми й секонд-хенду – чималий магазин «Військові товари»; на вивісці уточнення, чомусь англійською: for ATO. В нашу маршрутку перед виїздом заходить хлопець з яскравою газетою в руках, гучно оголошує: «Жінка два роки ховала інопланетянина в холодильнику». Газету, втім, ніхто не купує.

Нескінченні склади, ангари, монументальне Байкове кладовище, шиномонтаж, кондитерська фабрика; червоною фарбою на паркані несподіване «Ленин жил, Ленин жив, Ленин – будет жить», зайве тире здається зловісним. Новобудови виглядають як невдалі діти одноманітних радянських паралелепіпедів: збунтувалися, але бунт до кінця не довели. На блискучому склобетонному магазині «Міцубісі» - величезний банер «Слава Україні». Після Борисполя хочеться заспівати старої пісні про дві найбільші біди, однак насправді нема ніяких дурнів і доріг, є причинно-наслідковий зв’язок: злодюги, що крадуть кошти й будматеріали, і дороги, збудовані злодюгами з того, що вкрасти не встигли. А дурні? А дурні – це ті, хто злодюг терпить.




Зупинка. Районні автостанції 1990-х надто добре пам’ятаю. Тим приємніше виявити в чистому полі цілий комплекс з заправкою, їдальнею, магазином і сучасним! гарно пахнучим! охайним! туалетом. Ось правда, не обов’язково навіть штампувати нові закони, просто дайте народу спокійно зайнятися ділом.

Придорожні таблички – окрема, захоплива історія. Наприклад: реклама «Царської бані». Поруч з написом намальований віник. «Баня» українською, нагадаю, означає купол церкви. Віник у церкві – це реально круто. Хоча віник на рекламі схожий на баню за обрисами. То, може, це такий храм солідного Господа для солідних панів, як у Пелевіна - з повним комплектом послуг? Треба перевірити. Сусід, студент за видом, дожовуючи круасан, раптом хреститься на новозбудовану церкву. Справжня топонімічна музика починається за містом: Єрковичі, Стовп`яги, Циблі, Деньги, річка Самозванка, річка Золотоношка. Єрковичам 555 років, біля Деньгів – березовий гай. Нібулон. Звучить як назва іншої планети. Вказівник спрямовує до велетенських сріблястих циліндрів невідомого призначення. Точно – база інопланетян. Тих, одного з яких тримали в холодильнику? А може, це і є холодильники, де їхня армія чекає на свій час, і в певну мить вони вийдуть з анабіозу й нарешті наведуть лад? Надія – останній острів у кульмінації всесвітнього потопу.

Острів – це частина суходолу, зусібіч оточена водою. Чи зораним ланом. Посеред протяглих нерівних рядків ріллі раптом виростає клапоть трави з кущами і парою дерев на ньому. В цьому є таємниця, створювана відстанню, яка в свою чергу перероджується з просторової в часову: уявляєш плугатарів, які там укладаються подрімати в затінку, а потім домальовується ціла брейгелівська картина з ренесансними селянами.

Під’їзд до Черкас нагадує про Венецію. Автобус виринає на дамбу, по якій протягнені шосе й залізниця; так само й там поїзд наближається крізь Лагуну до далеких веж і куполів. Обабіч – хвилі, на обрії не видно землі. Ми їдемо, а води не кінчаються, а острівці за нами женуться ще з ланів, здається, тут узагалі не може бути зла.

Повертаємося в сутінках. Як зробити гарний захід сонця? Трохи золота, трохи блакиті, додати рожевого, червоного, бузкового, все розтерти з білим, знизу покласти акуратну смужку чорного мережива з дерев найближчої лісопосадки. Водій не хоче запалювати світло в салоні, так і мчимо в темряві, але в цьому є переваги: великий птах, темніший за саму ніч, раптом злітає над узбіччям, цифра 0 спалахує у повітрі поруч з вікном, солодкуватий запах диму придорожніх багать просочується в автобус, від чого стає затишно. В радіо жалісний голос умовляє: «Не ходи к нему на встречу, не ходи, у него (гранитный? магнитный?) камушек в груди» на мотив знаменитої американської пісні під назвою «Дорога до пекла».

Дорога кінчається близько півночі. На автовокзалі все так само. Хлопці в хакі, з наплічниками проходять між ятками й ліхтарями, сідають у автобуси, щоб їхати з війни чи на війну. Нагорі на сотнях зірок інопланетяни вкладаються спати. Ми живемо в кращому зі світів.

Дмитро Десятерик, «День», Київ-Черкаси-Київ
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments