"Чудеса и хреновины! Передай дальше..." (pan_baklazhan) wrote in ua,
"Чудеса и хреновины! Передай дальше..."
pan_baklazhan
ua

Як я був «Кузьмою Скрябіним»

Originally posted by pan_baklazhan at Як я був «Кузьмою Скрябіним»

До загиблого Андрія Кузьменка (Кузьми) я ставився позитивно-нейтрально, хоч і не без деякого часом роздратування. Під його пісні, які мене особливо не чіпляли, пройшла молодість епохи розвиненого кучмізму. Однак навіть на концерт «Скрябіна» у Берегові, та ще й безкоштовний, в рамках БерегФесту-2010, я не пішов – якось не потягнуло. Тим не менш маю два життєвих моменти, так чи інакше пов’язаних із загиблим вчора співаком.

Перший – досить ординарний. На початку 2013 року в різних ЗМІ було розповсюджене оголошення Кузьми – зфоткати місцевий срач, гаплик і інший Армагеддон  для його нового кліпу «Руїна». Мені далеко ходити не треба було – сходив в сусідній, колись рідний двір, і нафоткав (там з тих пір мало що зрушилось). Надіслав ці фотки на мейл Кузьми і невдовзі отримав відповідь, мовляв, дякую, але концепція змінилась – ну, хто бачив кліп, то зрозуміє.

Другий епізод більш цікавий і курйозний. Я про нього неодноразово  розповідав в компаніях, думав колись і написати, та все приводу не було. От і з’явився. Якщо коротко, то одного разу мене видали досить великій групі народу за Кузьму Скрябіна, і цілком успішно…


Було то в 1999-му році. Я вже закінчив своє навчання, але часу вільного мав досить, і заїхав до свого кращого друга Андрія в Тернопіль, де той вчився на пана дохтура.  А вже звідтам разом із великою компанією інших майбутніх докторів ми поїхали електричками в село Залісся Чортківського району Тернопільської області, де знаходиться «Мли́нки —гіпсова печера, геологічна пам'ятка природи загальнодержавного значення вУкраїні. Загальна довжина печери — 46 125 м, четверта по довжині в Україні, 34 в Європі та 69 в світі». Не знаю, як там зараз, а в 1999-му все виглядало доволі вбого. Спелеологи винаймали хатинку, в якій й жили, й приймали клієнтів на екскурсії. Прийом був поставлений на потік, народу приїздило чимало, акумуляторів для ліхтарів було обмаль, вони постійно заряджались, і тому групи чекали своєї черги по півдоби. Наша припала на ніч, годину десь на другу. А яка різниця, все одно ж в печері абсолютна темрява, що в день, що в ночі? Отже, сидимо ми, попиваємо разом із вільними від екскурсій спелеологами  привезене з собою винце, жарти жартуємо, анекдоти травимо. А хлопці там  живуть практично безвилазно в глухому селі, та здебільшого під землею – вони реальні фанати свого діла, копають проходи в печерах, лазять в вузькі жахливі щілини, відкривають нові зали… І на цьому тлі в них розвивається загострене й специфічне почуття гумору та прагнення до розваг. І от ми попиваємо, закусуймо, і один з печеролазів (здається, на прізвисько Граф) каже іншому: сидиш ти, … (Андрію, Сергію – не пам’ятаю), п’єш, і не пойняв, з ким. І показує на мене. А той – ну й з ким? Та ти придивись, бреше той Граф – це ж Скрябін!

Тут треба зробити дві важливі ремарки. Перша: в той недовгий, роки із три, період життя я мав дурість відростити патли, десь до плечей. З різних мотивів, тепер не суть важливо, навіщо, скажу лише, що вони додавали моєму життю чимало клопотів та дрібних неприємностей без жодної відчутної вигоди. І я відчув чимале полегшення, коли врешті зрізав їх, підстригшись практично під нуль, що й практикую й досі. Друга: до Млинків тоді приїздило чимало важливих персон, від зірок до нардепів, і спелеологи сприймали це як буденність. І приїзд тоді ще не такого вже й зіркового Кузьми міг бути цілком реальним, до того ж, мало хто тоді бачив його ледь не щодня з телевізора. Відтак, в темній хаті, після кількох годин попивання вина та за інших умов, можна було й повірити. От хлопець і повірив, хвилин на десять, допоки я його не розчарував. Але Графові цей прикол явно сподобався. Він кудись зник, і хвилин через двадцять привів із собою купу підлітків, чоловік з десять. То були екскурсанти, які чекали своєї черги в автобусі (ним і приїхали, а привілей чекати в хатинці разом з гідами був не у всіх). Дітлахи прийшли подивитись на живого Скрябіна. Діватись було нікуди, і я мусив грати роль практично невідомого мені чоловіка, чекаючи, коли вже хтось скаже щось типу «блін, та який же то Кузьма?» Діти зробили кілька фоток (ще тими, плівковими фотиками – ніяких мобілок з айпадами в той час ні в кого не було), під моє зіркове зауваження-вимогу – «Тільки ніяких публікацій! В мене контракт!»  і взяли у зірки по автографу, типу «Саші/Маші від Кузьми». Деталей не пам’ятаю, але ця афера повторилася ще раз або два. Отже, чоловік 20-30 мають у себе вдома мій «автограф Кузьми», і фотку на пам'ять.

Години в дві ночі ми, одягнені в виданий гідами спецодяг, чоботи, в касках з ліхтарями та акумуляторами на сраках, вийшли на маршрут до печери. Одарені увагою «Кузьми» діти з повагою перешіптувались – «он вони які круті, вночі підуть до печер…» і співали вслід тодішній скрябінській хіт «Танець пінгвіна» (який вже тоді ласий до грошей Кузьма продав Партії Зелених під їхню виборчу кампанію).



В печері «Скрябін», себто я, вів себе не надто героїчно, особливо коли застряг там під каменем і реально вирішив, що це кінець – і мені будуть ламати руки і ноги, аби хоча б витягти  живим. І це було, коли я важив кілограмів на двадцять менше, аніж зараз – це відповідь на питання, чи хотів би я потрапити до  Млинок ще раз.

Отже, певно, й сьогодні в когось зберігається фотка з липовим «Скрябіним в Млинках» та/або його ж автограф звідти. І можливо, хтось, прочитавши цей допис у соціальних мережах,  остаточно розвіє свій сумнів – бо напевно той сумнів мав би прийти. В моєму доцифровому архіви збереглось кілька світлин того походу, і вчора я засканував трійко, для ілюстрації. Чи можна було всерйоз прийняти чувака в жовтій касці за зірку естради, вирішуйте самі.






Принаймні,


 як на мене,  оця фотка, розмита без всяких спецефектів, цілком потягнула б на ілюстрацію альбому якоїсь альтернативної групи другого ешелону:



PS  Якби руки дійшли написати про цей випадок раніше, то я б, певно,  відправив лінк Кузьмі – думаю, він би оцінив.  Прощавай, чоловіче, дуже шкода, що отак воно вийшло...
Tags: memory..., r.i.p., Музика, Тернопіль
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments