Стіни побудовані з треба

Дорога вимиває з душі осад перекип*ячених в душі океанів, мул застояної в голові водойми, затхлість повітря у серці.
Вона може забрати те, що не забере ані церква, ані чтиво, ані алкоголь, ані переконання себе, що майбутнє буде добрим.

Все те готова вона забрати в тебе, що ти можеш протягнути їй, віддати без жалю. І ніколи тим вона тобі не зацідить у спину. Як можуть зробити люди.

ДорОга дорогА тим, що вона не вчить, не нав*язує, не докоряє. Вона просто несе тебе і, стишуючи навколишні звуки, дає тобі дослухатися до себе. Який чи яка сидить там під клітинами, атомами й протонами, і хоче щось сказати.

Зараз дуже потрібна дорога.

А натомість оточуєш себе десятками неважливих "треба" немов стіною.
Вони нав*язуються. Душать. Заважають. Вони абсолютно непотрібні, і їх треба викинути. Бо кожен ранок нависають над головою як тягучий і вічноприсутній будун.

Все життя, курва, живеш із "треба". Бо треба гроші. Бо треба платити рахунки. Бо треба одягатися. Бо треба спілкуватися.

І не прийде Святий Миколай, не покладе руку на плече і не скаже: "Слухай, я знаю, як тобі зараз важко, віддай половину цих "треба" мені. Побудь наодинці з собою. Займися собою, витягни себе морально, бо крім тебе того ніхто не зробить".

А натомість ти будуєш собі ці йобані стіни з найгіршого новітнього матеріалу під назвою треба.

Нахуй все.
Єдине важливе зараз "треба" - це дорога.