zonderbear at Ліоновичів камінь.Продовження попередньої фотомандрівки.
Покинувши Гелетину, наша невеличка команда, бадьоро протопала біля півтора кілометра щедро зарослими базниками лугами річки Тернавки, марно видивляючи в лісі Ліоновичів камінь.
Але помітивши ледь виразний веприк з розкиданими каменюками інтуіція заволала: - Стоп! Прийшли!
Почали набирати висоту по веприку, а попереду вимальовується щось.
Точно, не помилились. Він, Ліоновичів камінь.
Стримались, не подерлись на верхіівку, взялись обстежувати гроти і печери.
А їх тут зо п'ять буде. Якщо не більше.
Це вхід до найвищого гроту. Він прохідний наскрізь, точніше проповзний.
Ось так виглядає вхід в грот з іншого боку скелі.
Це одна з невеличких печерок.
Сама залізла - сама вилазь.
На пузі обстежуємо всі можливі шпари у скелі.
Затерте каміння підказує, що у цих печерах часто бувають пухнасті мешканці (лиси, борсуки,чупакабри)
Ось ще засмальцований камінь.
Прикинувся борсуком ))
Вхід до найдовшої печери під Ліоновичовим каменем встелений килимом сухого листя. Приємно заповзати.
Що, думаєте не виберусь.
Та запросто))
На видиху пройшла грудна клітка, а там і весь вискочив))
gray_rabbit досвідчений борсук
Над печерою і біля печери.
Вдосталь наповзавшись вибираємось на сам камінь.
А вид з нього шикарний - забутий світ долини Тернави.
Прийшов час історичної довідки -
Зимовий день короткий, потрібно повертатись.
Біля каменя стирчить отакий шмат вапняку, поставлений сторчака. Можливо залишки язичницького ідола(?)
Повертаючись назад долиною річки, у віддаленому від житла місці, помітили хрест. Як розказував місцевий, то є могила ксьондза-проповідника, який помер там. Як переказують, варто полити квіти на надгробку - піде дощ. Ми не перевіряли цей факт.
Камінь виднється здалеку, якщо знаєш куди дивитись)))
Поки ми нагуляли більше двадцяти кілометрів сивий килим став жовто-сивим.
А завтра все засипле снігом.
І засипало.
Покинувши Гелетину, наша невеличка команда, бадьоро протопала біля півтора кілометра щедро зарослими базниками лугами річки Тернавки, марно видивляючи в лісі Ліоновичів камінь.
Але помітивши ледь виразний веприк з розкиданими каменюками інтуіція заволала: - Стоп! Прийшли!
Почали набирати висоту по веприку, а попереду вимальовується щось.
Точно, не помилились. Він, Ліоновичів камінь.
Стримались, не подерлись на верхіівку, взялись обстежувати гроти і печери.
А їх тут зо п'ять буде. Якщо не більше.
Це вхід до найвищого гроту. Він прохідний наскрізь, точніше проповзний.
Ось так виглядає вхід в грот з іншого боку скелі.
Це одна з невеличких печерок.
Сама залізла - сама вилазь.
На пузі обстежуємо всі можливі шпари у скелі.
Затерте каміння підказує, що у цих печерах часто бувають пухнасті мешканці (лиси, борсуки,чупакабри)
Ось ще засмальцований камінь.
Прикинувся борсуком ))
Вхід до найдовшої печери під Ліоновичовим каменем встелений килимом сухого листя. Приємно заповзати.
Що, думаєте не виберусь.
Та запросто))
На видиху пройшла грудна клітка, а там і весь вискочив))
gray_rabbit досвідчений борсук
Над печерою і біля печери.
Вдосталь наповзавшись вибираємось на сам камінь.
А вид з нього шикарний - забутий світ долини Тернави.
Прийшов час історичної довідки -
Звідки взялася ця назва Ліоновичів Камінь? Тут нам потрібно перенестися на початок ХХ століття. 1910 року була ухвалена аграрна реформа, ініціатором та реалізатором якої став голова Ради Міністрів Російської імперії Петро Столипін. За новими законами селяни мали право виходити із земельної общини та отримати земельні наділи в окремих масивах, утворюючи хутори.
- В ті часи земельну ділянку, що прилягала до скелі, узяло сімейство Ліоновичів. - розповідає колишня вчителька історії с.Дерев’яне Ганна КАМІНСЬКА, яка їх ще пам’ятає. - 1935 року радянська влада зобов’язала таких хуторян повертатися назад у села, тому Ліоновичі переселилися у Дерев’яне, а згодом виїхали і звідси. Але скеля до цих пір зберегла назву Ліоновичевого Каменя.(В.Горбуленко)
Зимовий день короткий, потрібно повертатись.
Біля каменя стирчить отакий шмат вапняку, поставлений сторчака. Можливо залишки язичницького ідола(?)
Повертаючись назад долиною річки, у віддаленому від житла місці, помітили хрест. Як розказував місцевий, то є могила ксьондза-проповідника, який помер там. Як переказують, варто полити квіти на надгробку - піде дощ. Ми не перевіряли цей факт.
Камінь виднється здалеку, якщо знаєш куди дивитись)))
Поки ми нагуляли більше двадцяти кілометрів сивий килим став жовто-сивим.
А завтра все засипле снігом.
І засипало.
Community Info