desyateryk (d_desyateryk) wrote in ua,
desyateryk
d_desyateryk
ua

«ЦЕ ШАНС НАШОМУ СУСПІЛЬСТВУ СТАТИ БІЛЬШ ЄВРОПЕЙСЬКИМ» Розмова про долю "Жовтня"

«ЦЕ ШАНС НАШОМУ СУСПІЛЬСТВУ СТАТИ БІЛЬШ ЄВРОПЕЙСЬКИМ»
Розмова про долю найстарішого київського кінотеатру


Вже більше місяця минуло після підпалу «Жовтня». Нагадаємо: кінотеатр підпалили 29 жовтня під час фестивалю «Молодість», коли в ньому демонструвався фільм з програми «Сонячний зайчик», присвяченій кіну ЛГБТ-тематики. Підозрювані, яких незабаром затримала міліція, зізналися, що скоїли підпал через неприязнь до секс-меншин.

Потім були кількатисячний мітинг киян на Хрещатику, обіцянки політиків, рішення Київради передати будівлю в тривалу оренду колективу кінотеатру, толока, організована активістами.

Про поточну ситуацію ми розмовляли з директоркою кінотеатру Людмилою Горделадзе та координатором руху «Врятуй «Жовтень»!», громадським і ЛГБТ-активістом Зоряном Кисем.

«ВСЕ, ЩО НЕ ЗГОРІЛО – НАМОКЛО»

- Людмило Борисівно, перше питання настільки ж просте, наскільки злободенне: як ваші справи?

Людмила Горделадзе: Зараз тривають протиаварійні роботи. Була розчищена будівля в районі залу «Кіноман». Працювали рятувальники, МНС, військові, наші співробітники, а завершилося все толокою, на яку прийшло більше 100 людей, і вони теж багато зробили. Активісти, що організували перший мітинг, про нас не забувають. Громадська підтримка дуже важить. Другий аспект – потрібно отримати страховку, й там чимало паперової рутини. Третій напрям – благодійний фонд «Відновимо разом». Ще - питання функціонування нашого товариства «Кіноман», яке є орендарем і яке втратило майже все. Ми вкладали свої кошти й зусилля, аби тут був заклад культури. Адже з комунального майна у «Жовтні» - тільки будівля. А ось, наприклад, два цифрових відеопроектори професійного стандарту DCP, котрі коштують по 100 тисяч доларів і були нашою власністю, згоріли. Все, що не згоріло – намокло, бо пожежники вилили тут до 30 тон води, коли гасили. Нам удалося відновити електрику, частину комп’ютерів. Але наразі ми як заклад культури не працюємо.

- Чи думали ви поновити сеанси в іншому приміщенні десь у місті?

Л. Г.: Так, шукаємо приміщення, аби не втратити те, що я вважаю найдорожчим - авдиторію. Це 150 тисяч людей, що ходили до нас минулого року, і 140 тисяч у цьому. Хочеться на якомусь майданчику – хоч в «Українському домі», хоч в іншому кінотеатрі - продовжувати покази. «Київкінофільм» об’єднує два десятки комунальних кінотеатрів, але нас туди не пускають, а «Український дім» не надто пристосований. Тож поки що я нічого можливого не бачу.

- Ви згадали про благодійний фонд «Відновимо разом». Чи він наповнюється?

Л. Г.: Нічого не відбувається, бо збирати кошти на благодійність – окрема професія. Я це не дуже вмію, бо ніколи грошей не просила, а завжди їх заробляла, хай і невеликі. Треба влаштовувати якісь акції, кінопокази, підтримувати бренд відновлення кінотеатру. Шукаємо тих, хто знає, як це робиться, може й зарубіжних меценатів залучимо. Оскільки будівля - в комунальній власності, то нашим основним інвестором буде міський бюджет, в якому, сподіваюся, пропишуть відповідний рядок.

«ЛЮДИ, ЯКІ МАЮТЬ ПОГАНІ НАМІРИ, РОЗРАХОВУЮТЬ НА ТЕ, ЩО ВСЕ ЗАБУДЕТЬСЯ»

- Зоряне, як ти прийшов до такої активної допомоги «Жовтню»?

Зорян Кись: Ще в ніч пожежі я створив на «Фейсбуці» сторінку мітингу, туди записалося майже 6000, а на сам мітинг 31 жовтня прийшло 2000 людей. Це дуже багато і це показує, наскільки кінотеатр важливий для киян. Згодом ми провели кілька акцій, толоку і зрозуміли, що нам треба свою діяльність якось структурувати; так і з’явилася громадська організація «Врятуй «Жовтень»!» Без юридичної особи, без рахунків у банку, без керівництва - лише координатори. Ми бачимо себе як таких, хто постійно нагадує про цю проблему. Бо люди, які мають погані наміри, розраховують на те, що все забудеться. Ось ми слідкуємо за тим, як розвиваються події і якщо треба, будемо допомагати збирати кошти, організуємо акцію. Все робимо на громадських засадах. У нас є дуже хороший дизайнер, хороший режисер-документаліст, яка знімає фільм про те, що відбувається. Кияни реалізують себе у цьому проекті в залежності від того, що вони вміють робити найкраще.

- А чому це важливо саме для тебе?

З. К.: У вечір, коли це сталося, я мав піти на цей сеанс у «Жовтень», навіть мав квиток. Через особисті обставини я не зміг прийти, тож сидів удома, побачив новину, побачив цей емоційний підйом і розумів, що треба робити щось конкретне. Я ініціював мітинг і тепер відчуваю відповідальність за свою ініціативу, приділяю цьому багато уваги і вже наступного року хочу бачити результат – кінотеатр, який відкриється.



- Щодо результату. Чи є проект відбудови?

Л. Г.: Я вже назвала дату відкриття кінотеатру – 25 жовтня – другий день «Молодості». Це і жарт, і не жарт. Ми маємо проектантів, які запропонували себе як волонтери. Вони беруться за все: архітектурний проект, кошторисна документація, узгодження з інстанціями. Це дуже коштовна пропозиція. Поки що не маю від них повноважень, аби їх поіменувати, але, повірте, вони працюють над цим. До березня проектні роботи будуть завершені й узгоджені, а з березня, якщо Київрада вже зараз у грудні включить у бюджет гроші на відновлення, за 7-8 місяців це можливо.

- Яким ви бачите оновлений «Жовтень»?

Л. Г.: Депутати Київради в своєму рішенні від 13 листопада написали, що має бути збережений конструктивістський стиль фасаду; отже, ми не можемо нічого розширювати чи прибудовувати і всі ідеї маємо реалізовувати в тих приміщеннях, які є зараз. Тому це буде 6-зальний кінотеатр, причому 3 зали – цифрові, для показу фільмів з професійного носія. Один з залів матиме надсучасну звукову систему «Атмос». Зробимо кінокафе - як простір, де можна і дивитися кіно, і пити каву. Збережеться мистецька галерея, але не тільки для виставок живопису чи фото, а й для відеоарту – там теж встановимо екран. Хочу, аби «Жовтень» залишився як автентичний кінотеатр з духом справжнього мистецтва. Щоб тут був репертуар і голівудського, і російського, і артхаузного, і, обов’язково, – українського кіна. Зараз і так 300 залів на всю Україну лишилося. У Франції, для порівняння, 5 тисяч. Якщо буде достатньо екранів – українське кіно знайде шлях до глядача.



З. К.: «Жовтень» ніколи не був просто кінотеатром, він являв собою центр, котрий притягував до себе людей, мав свою окрему авдиторію. Ці люди приходили на нашу толоку, вони готові підтримувати «Жовтень», бо це їхній кінотеатр, це вони самі. Якщо «Жовтень» вистоїть, то це буде сигналом для суспільства: значить, є українське кіно, є українська культура, є Україна. Зараз такий час, що дуже важливо не здичавіти. Зберегти себе через культуру.

«УСПІХ У «ЖОВТНІ» МОЖЕ СТАТИ МОДЕЛЛЮ ДЛЯ ІНШИХ ЗАКЛАДІВ КУЛЬТУРИ В КРАЇНІ»

- Пожежа була не першим таким інцидентом – ультраправі хулігани нападали на вашу виставку, влаштовували інші агресивні акції. Чи зміниться ваша політика після відкриття?

Л. Г.: Репертуарна політика лишиться незмінною. Програма «Сонячний зайчик» була лише маленькою частинкою роботи з виховання толерантності, з залучення різних думок і примирення цих думок. Проєвропейський напрям у нашій політиці – це не тільки показ європейського кіна, а й ширша суспільна позиція. Для нас це головне.

З. К.: Навіть під час війни храми намагалися не чіпати. А тут – підняли руку на храм кіна. Вочевидь, ті хто це планував, не розраховували, що буде така реакція.

Л. Г.: Навіть Держдеп США виступив.

З. К.: Якщо є така відповідь громади, значить, ще не все втрачено. Наш успіх у «Жовтні» може стати моделлю для інших закладів культури в країні. Сподіваюся, що знайдуться ще ентузіасти і ми їм допоможемо. В тому ж «Київкінофільмі» непочатий край роботи, і громада могла б узяти відповідальність за ті кінотеатри, котрі зараз стоять пусткою.



Л. Г.: Коли я сюди прийшла 15 років тому, тут нічого не було – якийсь нічний клуб, якісь орендарі. Зали навіть не опалювалися. Ми влізли в борги, робили все, що могли зробити, власними руками, і за 6 місяців запустили кінотеатр. А потім кілька років шукали своє обличчя, аби залучити свою авдиторію.

- Тобто можна сказати, що спочатку ви працювали на авдиторію, а тепер авдиторія працює на вас.

Л. Г.: Дякую. Так і є.

З. К.: І на себе теж, на нас усіх.



- Якщо говорити в ширшому контексті: наприклад, у США є Лінкольн-центр, котрий є і потужним багатожанровим осередком мистецтва, і центром соціальної активності. Чи потрібна нам подібна структура в Україні?

Л. Г.: Нам потрібно все, що стосується культури, не тільки української. Тобто це міг би бути український центр світового мистецтва. Америка такі коштовні речі може собі дозволити, недавно і в Казахстані побудували щось подібне. Загалом, я би хотіла, аби влада хоч що-небудь побудувала для культури. Бо за всі роки Незалежності в Києві побудований лише єдиний театр – Дитячий ляльковий. Більше нічого. Палаци «Україна» та Жовтневий – для попси, а для культури нічого нема. Тож такий центр потрібен, але я не знаю, хто його побудує. Зараз же у нас усі ділянки або під житло, або під торгові центри, котрих і так більше ніж треба.

З. К.: Це скоріше філософське питання. Мені здається, що єдиний суперпотужний культурний центр – явище, більш притаманне для авторитарних режимів; Казахстан – з останніх. А українці все ж схильні до місцевого самоврядування, щоб разом громадою піднятися у своєму районі і побудувати щось. У випадку «Жовтня» цією громадою є глядачі з усього Києва, котрі люблять таке кіно і ходять сюди. Мені подобається така багатоцентровість, і «Жовтень» тут міг би стати початком; і, до речі, придушити таку децентралізовану мережу набагато важче.

Л. Г.: Для влади комунальні підприємства - просто ресурс нерухомості. Але для міста вони можуть бути закладами культури, якими мають керувати професіонали.

«ВАЖЛИВО, АБИ ЛЮДИ МИСЛИЛИ КРИТИЧНО І НАМАГАЛИСЯ ДІЗНАТИСЯ БІЛЬШЕ»

- Чи зробить ця біда наше суспільство більш толерантним?

З. К.: Напад на «Жовтень» мав би спонукати людей більше дізнаватися про те, що таке толерантність, що таке злочини на ґрунті ненависті та чому за них потрібно карати. Бо я бачу по дискусіях, що люди майже не володіють цією темою, а, між тим, мотив ненависті у злочині – це додаткова й обтяжуюча обставина. Тут не може бути дискусій. Можна, звісно, обговорювати «основну частину» злочину, вимагати серйознішої кваліфікації, ніж хуліганство. Проте мотив ненависті тут незаперечний. Мабуть, ті, хто планував підпал, розраховували, що зневага до ЛГБТ переважить любов до кіна. Прорахувались. Це шанс нашому суспільству стати більш європейським, зрозуміти, що немає ніякої загрози для «більшості» від ЛГБТ-спільноти або від інших меншин, дозволити цим спільнотам робити внесок у соціальне життя, а не чинити на них тиск. Але важливо, аби люди мислили критично і намагалися дізнатися більше. На жаль, більшість поки реагує на гасла й штампи.

- Хтось хоч намагається скористатися цим шансом, на вашу думку?

Л. Г.: Повинні скористатися. Але цього треба ще досягти. Якщо вдасться відбудувати «Жовтень» – значить, суспільство здоровіше, ніж здавалося. Я дивлюся з оптимізмом, але умова – щоб не було війни.

З.: Дуже хороший знак, що люди піднялися. І на нашій першій акції, до речі, виступила Олена Шевченко, представниця ЛГБТ-спільноти.

- Мені здається, що і готовність витрачатися на культуру, і терпимість до меншин – сторони одного процесу.

Г.: Так, відмова від совка. Ствердження європейських цінностей.

- Саме заради них ми билися минулої зими, зрештою.

Г. Але це все не за один день і рік.

З.: Потрібні реформи. І війна не виправдання.

Г.: І працювати. Більше працювати.



Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments