Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Чинник геноциду

Originally posted by ihorhulyk at Чинник геноциду
1
Він, цей чинник, мабуть, ще довго визначатиме характер стосунків між Україною та Росією, часами відходячи у підтексти економічних, культурних та інших проблем, які вирішуватимуть дві сусідні країни, часами зринаючи на поверхню, аби загострити й без того напружені взаємини. Йдеться про визнання вини однією зі сторін, а, отже, про виснажливий процес катарсису, на який може зважитися лише психологічно міцна спільнота. Росія ж наразі перебуває у стадії, коли симптоми імперської агонії не дають її громадянам адекватно оцінювати потенціал батьківщини, що, своєю чергою, полегшує керівництву маніпуляції зі суспільною опінією.
Цинізм заяв офіційної Москви про неможливість визнання "так званого голодомору" геноцидом українців – аж ніяк не виняток у риторичній повсякденщині кремлівських вельмож. Не менш цинічно і безапеляційно Росія розповідає Європі про амбіції на енергетичну монополію, гарячковою, злостивою є її реакція на низку національно-визвольних рухів у середині імперії, атавізми совєтського домінування проглядаються і на закавказькому, близько- і далекосхідному векторах її зовнішньої політики, в розв’язанні кривавої війни на Донбасі.
Однак сусідська реакція на спроби України врешті-решт вирвати від ООН документ про визнання Голодомору геноцидом є доволі симптоматичною з огляду на те, які акценти нам пробують нав'язати. Без сумніву, кажуть нам, Голод 1932 – 33 років – очевидний і незаперечний факт історії. Але трактувати його за етнічною ознакою, себто назвати його геноцидом, не випадає, позаяк вмирали від нестачі харчів не тільки українці, але й росіяни, казахи…
Для не надто обізнаного у контекстах подій така аргументація позірно виглядатиме переконливою. Бо й справді, чи вибирала смерть свої жертви, заглядаючи у метрики? Ні. Отож, заспокіймося і поставмо жирну крапку, історію ж не повернеш…
Але кремлівські ритори геть запізнилися зі своїми аргументами. Ще у квітні 2006 року Київ запропонував на розгляд Ради міністрів закордонних справ Співдружності Незалежних Держав питання про визнання "жнив розпачу" актом геноциду проти українського народу. Не проблема, що у керівників зовнішньополітичних відомств країн-учасниць СНД руки не дійшли до цього документу. Показовим є інше: більшість країн Співдружності осібно визначилися у цьому питанні на користь українців.
Що ж до світового масштабу, то парламенти 23 країн світу визнали Голодомор 1932-1933 років геноцидом українців. Ще 1988 року комісія Конгресу США, а також міжнародна комісія дійшли того ж висновку.
А тепер погляньмо на єзуїтську тактику "великого сусіда". Серед переліку народів, які, на думку відомства Лаврова, потерпіли від голоду, нема грузинів. Вісім років тому під час візиту до Львова Надзвичайний і Повноважний Посол РФ в Україні Віктор Черномирдін заявив, що Росія не має наміру просити вибачення за Голодомор українців, позаяк з вини Сталіна росіяни зазнали не менше лих, і запропонував у зв'язку з цим висувати претензії до Грузії…
Сперечатися з Черномирдіним не було і немає сенсу. Рівно ж, як нема потреби особливо пояснювати, що найоб'єктивнішу оцінку жахіттям, які випади на долю українського селянства у 30-і роки минулого століття, дали незаангажовані Роберт Конквест, Джеймс Мейс та Ґарет Річард Воган Джонс. Біда тільки, що з українського боку ніхто й не думав втямливо пояснити росіянам, що визнання Голодомору геноцидом допоможе їм стати урівень з іншими цивілізованими націями. Не тому, що це продемонструє їхню внутрішню потугу до змін, а ще й тому, що народ, здатний на великодушність, ніколи не терпітиме влади ошустів.
Ігор Гулик. Ілюстрація: 3222.ua
Фактор геноцида
Он, этот фактор, видимо, еще долго будет определять характер отношений между Украиной и Россией, временами отходя в подтексты экономических, культурных и других проблем, которые будут решать две соседние страны, временами выныривая на поверхность, чтобы обострить и без того натянутые отношения. Речь идет о признании вины одной из сторон, а, следовательно, об болезненном процессе катарсиса, на который может решиться только психологически крепкое общество. Россия же пока находится в стадии, когда симптомы имперской агонии не позволяют ее гражданам адекватно оценивать потенциал родины, что, в свою очередь, облегчает верхушке манипуляции с общественным мнением.
Цинизм заявлений официальной Москвы о невозможности признания "так называемого голодомора" геноцидом украинцев - отнюдь не исключение в риторической "бытовухе" кремлевских вельмож. Не менее цинично и безапелляционно Россия рассказывает Европе об амбициях на энергетическую монополию, лихорадочной, злобной является ее реакция на ряд национально-освободительных движений внутри империи, атавизмы советского доминирования просматриваются и на закавказском, ближне- и дальневосточном векторах ее внешней политики, в розвязывании кровавой бойни на Донбассе.
Однако соседская реакция на попытки Украины наконец вырвать от ООН документа о признании Голодомора геноцидом довольно симптоматичная, учитывая, какие акценты нам пытаются навязать. Без сомнения, говорят нам, Голод 1932 - 33 годов - очевидный и неоспоримый факт истории. Но трактовать его по этническому признаку, то есть назвать его геноцидом, не приходится, поскольку умирали от нехватки продовольствия не только украинцы, но и русские, казахи...
Для не слишком осведомленного в контекстах событий такая аргументация внешне выглядит убедительной. И в самом деле, выбирала ли смерть свои жертвы, заглядывая в метрики? Нет. Поэтому, давайте успокоимся и поставим жирную точку, историю же не вернешь...
Но кремлевские риторы совсем опоздали со своими аргументами. Еще в апреле 2006 Киев предложил на рассмотрение Совета министров иностранных дел Содружества Независимых Государств вопрос о признании "жатвы отчаяния" актом геноцида против украинского народа. Не проблема, что у руководителей внешнеполитических ведомств стран-участниц СНГ руки не дошли до этого документа. Показательно другое: большинство стран Содружества самостоятельно определились в этом вопросе в пользу украинцев.
Что касается мирового масштаба, то парламенты 23 стран мира признали Голодомор 1932-1933 годов геноцидом украинцев. Еще в 1988 году комиссия Конгресса США, а также международная комиссия пришли к тому же выводу.
А теперь посмотрим на иезуитскую тактику "великого соседа". Среди перечня народов, которые, по мнению ведомства Лаврова, пострадали от голода; нет грузин. Восемь лет назад во время визита во Львов Чрезвычайный и Полномочный Посол РФ в Украине Виктор Черномырдин заявил, что Россия не намерена извиняться за Голодомор украинцев, поскольку по вине Сталина россияне претерпели не меньше бедствий, и предложил в связи с этим предъявлять претензии Грузии...
Спорить с Черномырдиным не было и нет смысла. Равно, как нет необходимости особенно объяснять, что объективную оценку кошмару, выпавшему на долю украинского крестьянства в 30-е годы прошлого века, дали незаангажированные Роберт Конквест, Джеймс Мейс и Гарет Ричард Воган Джонс. Беда только, что с украинской стороны никто и не думал понятно объяснить россиянам, что признание Голодомора геноцидом поможет им стать вровень с другими цивилизованными странами. Не потому, что это продемонстрирует их внутреннее желание к переменам, а еще и потому, что народ, способный на великодушие, никогда не потерпит власти жуликов.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments