Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Сповільнена реактивність

Originally posted by ihorhulyk at Сповільнена реактивність
1526147_10201451432276898_104232857_n
Тільки українці вважають за доцільне рефлексувати у ситуаціях, здавалося б, однозначних. Крим засвідчив, що наші вояки не можуть стріляти на ураження, - попри інтернет-істерики на кшталт «не було наказу», я вкотре нагадаю про категоричні вимоги усіх армійських статутів про потребу відкривати вогонь у випадку безпосередньої загрози. Донбас додає нам прикладів, правда, іншого штибу: Київ зволікав до останнього, міркуючи, як оце б та хутчіш розпочати там опалювальний сезон, виплатити тамтешнім пенсіонерам їхні хай жалюгідні та все ж гривні. Природне бажання не кинути місцеве населення у біді якось не надто корелювалося із неприродним бажанням того ж таки населення вкусити руку благодійника.
Те ж і з Росією. Україна чи не останньою з-поміж пристойного світового співтовариства запровадила санкції проти агресора. Факт, мабуть, винятковий для історії, бо йдеться про закономірні обмеження того, хто напав на тебе ж. Про історію постачань реактивних двигунів, які з великою імовірністю монтувалися на ракетах, що ними відтак обстрілювали наші війська в АТО, вже мовчу. Її не здатне переплюнути зволікання із «солодкими» активами нашого ж президента у Росії. Знову ж таки – природне бажання тримати гроші в тиші ніяк не поєднується із потребами реальної ситуації.
Ось днями мине рік бойні на столичному Майдані. Здавалося б, - переглянуто кілометри відеосвідчень, вивчено купу розмаїтих розповідей безпосередніх учасників подій. Розпочато кримінальні провадження проти винуватців – організаторів та виконавців. Але ці провадження стосуються... фантомів. Адже більшість злочинців – давно за кордоном, а ті, хто залишився, вміло користають із вад нашого закону, точніше, з вад суддів старого гарту, і втікають з-під домашніх арештів. Вже другий постмайданний генпрокурор лише розводить руками констатуючи, що розслідування подій річної давності наштовхується на шалені перешкоди. Між тим, люди не знають про ці перешкоди, а відтак цілком резонно висновують, що хтось із нинішньої влади зацікавлений у цьому.
Зрештою, недавня історія із австрійською візою Портнова, або ж одкровення Саші-стоматолога про його санкт-петербурзький бізнес ставлять під сумнів прокурорські звіти про арешти активів (недавно нам сказали, що заарештовано статки Януковича на суму ледь не 3,5 млрд.грн.), про співпрацю України з Інтерполом у справі переслідування і засудження стовпів вчорашнього режиму.
Ми рефлексуємо над гуманітарно-моральними складовими нашої перемоги над диктатором, ми схильні до не надто вчасних роздумів над тим, що видається невластивим для мирного трибу життя. Ми хочемо виграти війну, не стріляючи у ворога, зазираючи йому у вічі з надією побачити там віддзеркалення наших думок. Але так не буває, він прийшов убивати, і в його зіницях немає нічого, крім ненависті.
Найлегше у всьому винуватити владу. Мовляв, вона виявилася нездатною до опору, вона хоче лише красти, наживаючись на людській біді, вона користає моментом, аби набити собі кишені, обвалюючи гривню тощо. Але зізнаймося самі собі в одній дуже делікатній підміні понять. Ця влада обрана нами, не імпортована з Росії чи Штатів; вона – віддзеркалення наших настроїв і наших надій; вона, зрештою, те, на що здатен рефлексуючий народ. Ми навчилися валити неугодні нам режими, ось тільки б навчитися ще обирати тих, хто здатен по-людськи правити.
Ігор Гулик. Ілюстрація: censor.net.ua
Замедленная реактивность
Только украинцы считают целесообразным рефлексировать в ситуациях, казалось бы, однозначных. Крым показал, что наши военные не могут стрелять на поражение, - несмотря на интернет-истерики вроде «не было приказа», я еще раз напомню о категорических требованиях всех армейских уставов о необходимости открывать огонь в случае непосредственной угрозы. Донбасс добавляет нам примеров, правда, иного рода: Киев медлил до последнего, рассуждая, как бы скорей начать там отопительный сезон, выплатить тамошним пенсионерам их пусть жалкие и все же гривны. Естественное желание не бросить местное население в беде как-то не слишком коррелируется с неестественным желанием того же населения укусить руку благодетеля.
То же и с Россией. Украина едва ли не последней среди приличного мирового сообщества ввела санкции против агрессора. Факт, пожалуй, исключительный для истории, поскольку речь идет о закономерных ограничения того, кто напал на тебя же. Об истории поставок реактивных двигателей, которые с большой вероятностью монтировались на ракетах, которыми затем обстреливали наши войска в АТО, уже молчу. Ее способно переплюнуть промедления с «сладкими» активами нашего же президента в России. Опять же - естественное желание держать деньги в тишине никак не совмещается с потребностями реальной ситуации.
Вот на днях исполнится год бойни на столичном Майдане. Казалось бы, - пересмотрены километры видеопоказаний, изучено кучу разнообразных рассказов непосредственных участников событий. Начаты уголовные производства против виновников - организаторов и исполнителей. Но эти производства касаются... фантомов. Ведь большинство преступников - давно за границей, а те, кто остался, умело пользуются лазейками нашего закона, точнее, пороками судей старой закалки, и убегают из-под домашних арестов. Уже второй постмайданный генпрокурор только разводит руками, констатируя, что расследование событий годичной давности наталкивается на огромные препятствия. Между тем, люди не знают об этих препятствиях, и вполне резонно делают вывод, что кто-то из нынешней власти заинтересован в этом.
Наконец, недавняя история с австрийской визой Портнова, или откровения Саши-стоматолога о его санкт-петербургском бизнесе сеют сомнения в прокурорских отчетах об арестах активов (недавно нам сказали, что арестовано состояние Януковича на сумму чуть не 3,5 млрд.), о сотрудничестве Украины с Интерполом в деле преследования и осуждения столбов вчерашнего режима.
Мы рефлексируем над гуманитарно-нравственными составляющими нашей победы над диктатором, мы склонны к не слишком своевременным размышлениям над тем, что кажется несвойственным для мирного образа жизни. Мы хотим выиграть войну, не стреляя во врага, заглядывая ему в глаза в надежде увидеть там отражение наших мыслей. Но так не бывает, он пришел убивать, и в его зрачках нет ничего, кроме ненависти.
Легче во всем винить власть. Мол, она оказалась неспособной к сопротивлению, она хочет только воровать, наживаясь на человеческой беде, она пользуется моментом, чтобы набить себе карманы, обваливая гривну и т.д. Но признаемся сами себе в одной очень деликатной подмене понятий. Эта власть избрана нами, не импортирована из России или Штатов; она - отражение наших настроений и наших надежд; она, впрочем, то, на что способен рефлексирующий народ. Мы научились валить неугодные нам режимы, вот только бы научиться еще выбирать тех, кто способен по-человечески править.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments