Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Листопадові тези

Originally posted by ihorhulyk at Листопадові тези
1
96 років тому на львівських мурах з'явилася відозва, що уночі проти першого листопада владою в місті опанували українці. Ще через тиждень, 9 листопада, сформовано тимчасовий виконавчий орган, який через кілька днів став Державним Секретаріатом Західноукраїнської Народної Республіки.
"Історія змушена повторюватися, оскільки ніхто не слухає її уроків", – твердить Пітер Лоренс, і мусимо визнати, що він має рацію. Зрозуміло, з висоти літ нам нині легко оцінювати те, що трапилося у тодішньому Львові, ретельно, іноді з насолодою, аналізувати помилки своїх попередників, ритуально складаючи шану відчайдухам, що зважилися на такий направду героїчний учинок. І перше, що спадає на думку, – це типова для українства риса гуртуватися лише тоді, коли небезпека гучно стукає у двері. 30 жовтня 1918 року оприлюднено знамениті "14 пунктів" американського президента Вудро Вільсона, і 13-й з них нічого доброго для Галичини не передбачав. Січовий сотник Дмитро Вітовський з товаришами вирішив застосувати воєнну потугу лише напередодні приїзду до Львова польської ліквідаційної комісії, завданням якої було перебрати владу від австрійського намісника Ґуйна і перекроїти її на польський штиб.
Спливло вже чимало літ, але недобра звичка зволікати, зважувати всі "за" і "проти", легковірно покладаючись на милість Провидіння, безпідставно сподіваючись на порядність сусідів, не тільки не минула, а й, навпаки, набула рис хронічної. Ми почасти плентаємося у хвості подій, реагуючи на довкілля "заднім числом"; суєта суєт, буденщина, пусті проблеми плутають нам ноги, обмежуючи не тільки поле для маневру, але й національні виднокола. Українці досі не витворюють вітчизняну історію, – ньюзмейкерами найважливіших мобілізаційних подій – від Тузлинського інциденту, суперечок довкола Зміїного, Придністровського непорозуміння, і врешті війни на Сході – є, зазвичай, сусіди. Навіть Майдан був почасти інспірований активністю російського чинника в українських реаліях, а опозиційні порухи його провідників базувалися, і ніде правди діти, на підтримці демократичних потуг Заходу.
Звідси, – ще одна теза Листопадового зриву. Як це не гірко, але ентузіазм і прагнення українців Галичини, зміцнений відтак постанням УНР і Злукою, не спричинився до вироблення національної стратегії. Можна, звичайно, говорити про розшарпаність зовсім юної держави війнами на кілька фронтів, однак логічніше було б пошуковувати причини невдач у розшарпаності і різновекторності вітчизняної політичної еліти. Винниченко і Грушевський vs Коновалець і Петлюра, – вогонь і вода, Схід і Захід, діаметральність орієнтирів і цінностей.
Тому, врешті, долю Галичини вирішували не у Львові чи Станіславові, а в Ризі, Генуї, і остаточно – на Паризькій конференції амбасадорів Антанти. Остання увійшла в історію як ганебна сторінка світової дипломатії, яку не зумів застерегти силою своїх аргументів навіть митрополит Андрей на перемовинах з Раймондом Пуанкаре.
Після нетривалого періоду визначеності, коли владні декларації про європейський вибір Києва уклалися у прагнення бодай незначної та все ж більшості мешканців України, сьогодні знову спостерігаємо певні корекції курсу. Мабуть, тут слід говорити не стільки про крах романтичних ілюзій, хоча і він не позбавлений підстав, як про несумісність інтересів та устремлінь українських владоможців, їх ментальні відмінності, життєві пріоритети, які традиційно для українців беруть гору над загальнонаціональними категоріями.
Україна вкотре стала забавкою у чужих руках. Центри ухвалення державницьких рішень знову мігрують чужими столицями, – чи то у Москву, чи у Вашингтон, чи в недалеку Варшаву. Роль регіонального лідера, на яку Київ цілком міг би претендувати, виявилася непосильним амплуа. Не тому, що бракує політичної волі, а тому, що, як вже зауважено, Україна повернулася до часів, коли їй нав'язують контекст буття, а пошук виходів з по суті банальних ситуацій відбирає час, сили та інтелект нації.
Якщо ми бажаємо зламати цю зловісну тенденцію, маємо вивчити уроки історії, серед них – і листопадові тези.
Ігор Гулик. Ілюстрація: vk.com
Ноябрьские тезисы
96 лет назад на львовских стенах появилось воззвание, что в ночь на первого ноября властью в городе овладели украинцы. Еще через неделю, 9 ноября, было сформировано временный исполнительный орган, который через несколько дней стал Государственным Секретариатом Западно-Украинской Народной Республики.
"История вынуждена повторяться, поскольку никто не слушает ее уроков", - утверждает Питер Лоренс, и должны признать, что он был прав. Разумеется, с высоты лет нам сейчас легко оценивать случившееся в тогдашнем Львове, тщательно, иногда со странным наслаждением, анализировать ошибки своих предшественников, ритуально демонстрируя уважение к отчаянным, решившимся на такой действительно героический поступок. И первое, что приходит в голову, - это типичная для украинства черта объединяться только тогда, когда опасность громко стучит в дверь. 30 октября 1918 были обнародованы знаменитые "14 пунктов" американского президента Вудро Вильсона, и 13-й из них ничего хорошего для Галичины не предусматривал. Сичевой сотник Дмитро Витовский с товарищами решил прибегнуть к военной силе только накануне приезда во Львов польской ликвидационной комиссии, задачей которой было отнять власть у австрийского наместника Ґуйна и перекроить ее на польский манер.
Прошло уже немало лет, но недобрая привычка тянуть, взвешивать все "за" и "против", легковерно полагаясь на милость Провидения, безосновательно надеясь на порядочность соседей, не только не прошла, но и, наоборот, приобрела черты хронической. Мы отчасти плетемся в хвосте событий, реагируя на окружающих "задним числом"; суета сует, обыденность, пустые проблемы путают нам ноги, ограничивая не только поле для маневра, но и национальные горизонты. Украинцы сих пор почти не творли отечественную историю, - ньюзмейкерами важнейших мобилизационных событий - от Тузлинского инцидента, споров вокруг Змеиного, Приднестровского недоразумения, и в конце концов войны на Востоке - были, как правило, соседи. Даже Майдан был отчасти инспирирован активностью российского фактора в украинских реалиях, а оппозиционные движения его проводников базировались, и что греха таить, на поддержке демократических потуг Запада.
Отсюда - еще один тезис Ноябрьского взрыва. Как это ни горько, но энтузиазм и устремления украинской Галичины, усиленные потом возникновением УНР и Злукой, не привели к выработке национальной стратегии. Можно, конечно, говорить о разорванности совсем юного государства войнами на несколько фронтов, однако логичнее было бы искать причины неудач в разновекторности отечественной политической элиты. Винниченко и Грушевский vs Коновалец и Петлюра, - огонь и вода, Восток и Запад, диаметральность ориентиров и ценностей.
Поэтому судьбу Галичины решали не во Львове или Станиславе, а в Риге, Генуе, и окончательно - на Парижской конференции послов Антанты. Последняя вошла в историю как позорная страница мировой дипломатии, которую не сумел предостеречь силой своих аргументов даже митрополит Андрей на переговорах с Раймондом Пуанкаре.
После непродолжительного периода определенности, когда властные декларации о европейском выборе Киева согласовались со стремлениями хоть незначительного и все же большинства жителей Украины, сегодня снова наблюдаем определенные коррекции курса. Пожалуй, здесь следует говорить не столько о крахе романтических иллюзий, хотя и он не лишен оснований, как о несовместимости интересов и устремлений украинских власть имущих, их ментальных различиях, жизненныъ приоритетах, которые традиционно для украинцев берут верх над общенациональными категориями.
Украина в очередной раз стала игрушкой в чужих руках. Центры принятия государственных решений снова мигрируют чужими столицами, - то в Москву, или в Вашингтон, или в недалекую Варшаву. Роль регионального лидера, на которую Киев вполне мог бы претендовать, оказалась непосильным амплуа. Не потому, что не хватает политической воли, а потому, что, как уже отмечено, Украина вернулась ко временам, когда ей навязывают контекст бытия, а поиск выходов с практически банальных ситуаций отнимает время, силы и интеллект нации.
Если мы хотим сломать эту зловещую тенденцию, должны изучить уроки истории, среди них - и ноябрьские тезисы.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments