Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Про щирість політиків

Originally posted by ihorhulyk at Про щирість політиків
1
На українських адміністративних будівлях варто було б повісити банер з цитатою Генріка Ібсена: «Якщо двері до зали відчинені, уникайте чорного ходу». Це я не про корупцію, бо знано, що вона вже й не шукає потаємних стежок, навпаки, робиться відверто й нахабно, зневажаючи не тільки закон, але й елементарні норми пристойності. Я кажу про заплутаний клубок проблем з формуванням нової влади, якому додають пікантності щоденні заяви знакових осіб.
Розумію, що політика – не справа відвертих та щирих, радше вона – заняття хитрунів та інтриганів. Рівно ж усвідомлюю, що вітчизняні політики занадто рано вбралася у шати досвідчених та самоупевнених державотворців, позаяк вони мають справу не зі звиклим до демократії народом, а з тими, хто фактично разом з елітою робить перші кроки, а, отже, має схильність довіряти своїм провідникам. Перші суттєві тріщини у конструкції цієї довіри не відкинули, однак, симпатиків не надто чесних і щирих діячів, далебі, не варто тому випробовувати на міць народне терпіння надалі, оскільки вже кілька виборів поспіль цілком недвозначно засвідчують, як кількісно зростає партія «проти всіх».
Коли президент перед виборами відверто стає на бік блоку свого ж імені і агітує його електорат поїздками державою, телемостами і таке інше (з біл-бордів при цьому вимагаючи єдності), то виникає закономірне запитання: коли пан Порошенко був щирим? Якщо гарантові не до смаку високі відсотки, прогнозовані його майданним супутникам, якщо у цьому він вбачає безпосередню загрозу своїй політиці, – то це, здається, не предмет для всеукраїнських переживань, це, вочевидь, особиста справа громадянина Петра Олексійовича Порошенка. Бо, власне, саме від непослідовності, часами діаметральної протилежності сенсових наповнень президентських месиджів «країна розривається на шматки», маючи, до речі, й без того, чимало причин для непорозумінь.
Але ж… «двері до зали відчинені». Їх відчинили ще тоді, коли президент підписав свої перші кадрові укази, таким чином продемонструвавши, на чиєму він боці. То чому зараз, зробивши невтямливу і, відверто кажучи, провокаційну заяву про «коаліцію у понеділок-вівторок», Порошенко раптом став у позу третейського судді? «Зшити державу», у якій, за влучним давнім висловом політолога Вадима Карасьова, нема партій, що змагають за владу, а є «партії-країни», які поборюють одна одну до останнього, – такою політикою не вдасться. Коли «двері до зали відчинені», коли проартикульовано головні завдання і головні симпатії, то, як на мене, слід дотримуватися задекларованої тактики, а не «шукати чорного ходу».
Тут не мова про переваги чи недоліки «майданної коаліції». Тут мова про щирість політиків перед собою, своїми партнерами і, зрештою, перед виборцями. Вони, виборці, голосували з переконанням, що, можливо, судячи з декларацій та обіцянок, сили Майдану нарешті знайдуть порозуміння і об’єднаються.
«Майданна більшість» може бути нестійкою, хиткою і нетривалою. Але вона мусить бути, бодай для того, аби її суб’єкти змогли знову апелювати до тих, хто голосуватиме за них цієї осені. Якщо цього не станеться, якщо БПП подадуться до спілки з екс-регіоналами, то гріш ціна «гарвардським хлопчакам», фейси яких ще й досі позирають з деяких біг-бордів.
А, може, українському президентові й направду варто залишити повноваження британської королеви? Принаймні, країна позбудеться примхливого і непослідовного чинника дестабілізації, а поведінка її політиків стане бодай на йоту щирішою і правдивішою.
Ігор Гулик. Ілюстрація: day.kiev.ua
Об искренности политиков
На украинских административных зданиях следовало бы повесить баннер с цитатой Генрика Ибсена: «Если дверь в зал открыта, избегайте черного хода». Это я не о коррупции, потому что известно, - она уже и не ищет тайных троп, наоборот, происходит откровенно и нагло, пренебрегая не только законом, но и элементарными нормами приличия. Я говорю о запутанном клубке проблем с формированием новой власти, которому придают пикантности ежедневные заявления знаковых лиц.
Понимаю, что политика - не дело откровенных и искренних, скорее она - занятие хитрецов и интриганов. Равно осознаю, что отечественные политики слишком рано нарядилась в одежды опытных и самоуверенных государственников, поскольку они имеют дело не с привыкшим к демократии народом, а с теми, кто фактически вместе с элитой делает первые шаги, а, следовательно, склонен доверять своим лидерам. Первые существенные трещины в конструкции этого доверия не отвадили, однако, сторонников не слишком честных и искренних деятелей, но, право, не стоит так испытывать на прочность народное терпение в будущем, поскольку уже несколько выборов подряд вполне недвусмысленно показывают, как количественно растет партия «против всех».
Когда президент перед выборами открыто становится на сторону блока своего имени и агитирует его электорат поездками государством, телемостами и т.д. (с билбордов при этом требуя единства!), то возникает закономерный вопрос: когда господин Порошенко был искренним? Если гаранту не по вкусу высокие проценты, прогнозируемые его майданным спутникам, если в этом он видит непосредственную угрозу своей политике, - это, кажется, не предмет для всеукраинских переживаний, это, очевидно, личное дело гражданина Петра Алексеевича Порошенко. Потому что, собственно, именно от непоследовательности, временами диаметральной противоположности смысловых наполнений президентских месседжей «страна разрывается на куски», имея, кстати, и без того, немало причин для недоразумений.
Но... «дверь в зал открыта». Ее открыли еще тогда, когда президент подписал свои первые кадровые указы, таким образом продемонстрировав, на чьей он стороне. Почему же сейчас, сделав непонятное и, откровенно говоря, провокационное заявление о «коалиции в понедельник-вторник», Порошенко вдруг стал в позу третейского судьи? «Сшить государство», в котором, по меткому давнему выражению политолога Вадима Карасева, нету партий, соревнующихся за власть, а есть «партии-страны», которые борются друг друга до последнего, - такой политикой не удастся. Когда «дверь в зал открыта», когда сказано о главных задачах и главных симпатиях, то, на мой взгляд, следует придерживаться задекларированной тактики, а не «искать черного хода».
Здесь речь не о преимуществах или недостатках «майданной коалиции». Здесь речь о искренности политиков перед собой, своими партнерами и, наконец, перед избирателями. Они, избиратели, голосовали с убеждением, что, возможно, судя по декларациям и обещаниям, силы Майдана наконец найдут понимание и объединятся.
«Майданное большинство» может быть неустойчивым, шатким и непродолжительным. Но оно должна быть, хотя бы для того, чтобы его субъекты смогли снова апеллировать к тем, кто будет голосовать за них этой осенью. Если этого не произойдет, если БПП решится на союз с экс-регионалами, то грош цена «гарвардским мальчишкам», фейсы которых до сих пор смотрят с некоторых биг-бордов.
А, может, украинскому президенту и действительно стоит оставить полномочия британской королевы? По крайней мере, страна избавится от капризного и непоследовательного фактора дестабилизации, а поведение ее политиков станет хотя бы на полику искренним и правдивым.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments