Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Терплячість лицарів і демагогів

Originally posted by ihorhulyk at Терплячість лицарів і демагогів
1
Парламент не зміг визнати ОУН-УПА воюючою стороною Другої світової війни.
Із повідомлень ЗМІ

Щороку напередодні Покрови вухо пересічного українця налаштовується слухати черговий серіал заяв, дискусій і розумувань довкола статусу ветеранів УПА. І щороку, -- принаймні, так було досі, -- політичні сили, які дбають бодай про позірний імідж патріотичних чи близьких до народу, не втомлюються заявляти про наміри врешті-решт подолати історичну несправедливість супроти людей похилого віку, знищених роками, нестатками і репресіями.
Щороку напередодні Покрови вкотре одурені, але не розчаровані, колишні вояки УПА прасують старі однострої, видобувають зі скринь дорогі серцю прапори і штандарти, аби хоча б раз на рік нагадати державцям і політикам про те, що вони ще живі.
Обидві сторони демонструють подиву гідну терплячість, от тільки природа цієї риси у них різна. У владоможців терпець, я б сказав, філософського ґатунку, – його можна окреслити як очікування того, що з роками разом з людьми, які наразі є проблемою, зникне й сама проблема.
Ясна річ, ми всі відходимо, але хотілося б, щоб цей відхід був принаймні людським. Я підозрюю, що терплячість боївкарів і зв'язкових у тихому відстоюванні своїх вимог пов'язана, насамперед, із потребою гідно померти, усвідомивши і втішившись немарнотою попередніх зусиль і страждань. Матеріальні виміри і легковажна слава для тих, хто не раз-не двічі зазирав смерті в обличчя, хто перейшов таборові наругу і ницість, кого намагалися звести до рівня без'язикого і упослідженого вигнанця "соціалістичного суспільства", – категорії невизначальні та суєтні.
І найбільшим гріхом політиків перед цими людьми є методичне й терпляче очікування їхньої смерті. Тут мова не про християнську чесноту, втілену у п'ятій заповіді, а про одверте нехтування карбами долі, яка вперто доводить, що усіляке зло, заподіяне ближньому, неодмінно повернеться проти тебе.
Є й інший аспект цих передпокровських міркувань, – те, що навіть скупим пошанівком поодиноких очільників щодо вояків УПА, вони, як не парадоксально, тільки виокремлюють комбатантів у якусь замкнену касту паріїв. А головними героями у цих випадках чомусь виглядають не винуватці торжеств з нагоди вручення чергових 20 гривень, а ті, хто надзвичайними зусиллями, нерідко під софітами телевізійників, виривав цей дріб'язок з ненаситної бюрократичної горлянки.
Старі ж – мов діти. Розчулені увагою, яка є навіть не крихтами сумління, а так, – чиновницьким ритуалом, щонайбільше – мусовим ходінням в народ, вони ладні незліченно разів умерти за долю України, яка, по суті, – і це жорстока дійсність, – геть не така, за яку вони вже вмирали у криївках і розстрільних камерах енкаведе. Можливо, ритуальні сто грамів, а ще брязкіт самотужки виготовлених бойових відзнак зроджують у старечій уяві те мерехтливе видиво України, яким вони жили молодими.
Цинізм політиків завжди виправдає преса і телебачення. У крайньому разі, згодом його можна пояснити потребами моменту, важливістю мети. Насправді ж він лише спотворює орієнтири та базові цінності спільноти, поглиблює зневіру і недовіру між паріями і раджами, плодить збайдужіння та апатію. Ветеранам УПА важко усвідомити такі речі, позаяк їхня молодість припала на часи правдивих героїв і не менш правдивих негідників, вони знали чужу підлу владу і своїх шляхетних її опонентів. І тому не варто вимагати від них барвистого сприйняття світу. Вони звично сприймають у ньому лише чорні й білі кольори. Це, мабуть, залишиться з ними довіку.
…Колись один з львівських часописів умістив на першій шпальті малюнок чинного тоді президента Крачука з німецьким "шмайсером" і недвозначним підписом "УПА зродилась на Волині". Якось пізніше пан Кравчук заявив, що незабаром мітинги колишніх вояків-повстанців перестануть хвилювати владу "через фізичні обставини". Я розумію, старіємо… Але ж, перепрошую, не всі слабують на склероз.
Ігор Гулик. Ілюстрація: gazeta.lviv.ua
Терпеливость рыцарей и демагогов
Парламент не смог признать ОУН-УПА воюющей стороной Второй мировой войны.
По сообщениям СМИ

Ежегодно накануне Покрова ухо простого украинца готовится слушать очередной сериал заявлений, дискуссий и размышлений вокруг статуса ветеранов УПА. И каждая - по крайней мере, так было до сих пор, - политическая сила, заботящаяся хотя бы о мнимом имидже патриотической или близкой к народу, не устает заявлять о намерениях в конце концов преодолеть историческую несправедливость относительно стариков, согбенных годами, лишениями и репрессиями.
Ежегодно накануне Покрова премного обманутые, но не разочарованные, бывшие воины УПА гладят старую форму, добывают из сундуков дорогие сердцу флаги и штандарты, чтобы хотя бы раз в год напомнить властителям и политикам о том, что они еще живы.
Обе стороны демонстрируют достойную удивления терпеливость, вот только природа этой черты у них разная. У власть предержащих терпение, я бы сказал, философского сорта - его можно определить как ожидание того, что с годами вместе с людьми, которые сейчас являются проблемой, исчезнет и сама проблема.
Конечно, мы все уходим, но хотелось бы, чтобы этот уход был по крайней мере человеческим. Я подозреваю, что терпеливость комбатантов в тихом отстаивании своих требований связана прежде всего с неизбежностью достойно умереть, осознав и утешившись результативностью далеких усилий и страданий. Материальные измерения и легкомысленная слава тех, кто не раз не и два смотрел смерти в лицо, кто прошел лагерные надругательства и унижения, кого пытались свести до уровня безъязыкого и презираемого изгнанника "социалистического общества", - категории не определяющие и суетные.
И величайшим грехом политиков перед этими людьми является методическое и терпеливое ожидание их смерти. Здесь речь не о христианской добродетели, воплощенной в пятой заповеди, а об открытом пренебрежении зарубками судьбы, упорно доказывающими, что всякое зло, причиненное ближнему, непременно обернется против тебя.
Есть и другой аспект этих передпокровских соображений, - то, что даже скупым почетом некоторых руководителей воинов УПА, они, как ни парадоксально, только выделяют комбатантов в какую-то замкнутую касту париев. А главными героями в этих случаях то выглядят не виновники торжеств по случаю вручения очередных 20 гривен, а те, кто чрезвычайными усилиями, нередко под софитами телевизионщиков, вырывал эту мелочь с ненасытной бюрократической глотки.
Старые же - как дети. Растроганы вниманием, которое является даже не крохами совести, а так, - чиновничьим ритуалом, максимум - принудительным хождением в народ, - они готовы бессчетное колличество раз умереть за судьбу Украины, которая, по сути, - и это жестокая действительность, - совсем не такая, за которую они уже умирали в схронах и расстрельных камерах энкавэдэ. Возможно, ритуальные сто граммов, а еще звон самостоятельно изготовленных боевых наград порождают в старческом воображении то мерцающее видение Украины, которым они жили молодыми.
Цинизм политиков всегда оправдает пресса и телевидение. В крайнем случае, впоследствии его можно объяснить потребностями момента, важности цели. На самом же деле он лишь искажает ориентиры и базовые ценности общества, углубляет безнадегу и недоверие между париями и, думаю, плодит равнодушие и апатию. Ветеранам УПА трудно осознать такие вещи, поскольку их молодость пришлась на времена настоящих героев и не менее настоящих негодяев, они знали чужую подлую власть и "своих" - благородных - ее оппонентов. И поэтому не стоит требовать от них красочного восприятия мира. Они обычно воспринимают в нем только черные и белые цвета. Это, пожалуй, останется с ними вечно.
...Когда-то одна из львовских газет поставил на первой полосе рисунок действующего тогда президента Крачука с немецким "шмайсером" и недвусмысленной подписью "УПА родилась на Волыни". Как-то позже господин Кравчук заявил, что вскоре митинги бывших воинов-повстанцев перестанут волновать власть "через физические обстоятельства". Я понимаю, стареем... Но, простите, не все болеют склерозом.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments