Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Спроба реінкарнації

Originally posted by ihorhulyk at Спроба реінкарнації
1
В Україні, як колись висловився Бернард Шоу, «мистецтво управління полягає в організації ідолопоклоніння». За час, що минув від проголошення незалежності, спільнота потрохи позбувалася притаманних тоталітаризму рис, попри те, що режими Кравчука та Кучми не хибували надмірною схильністю до демократії. Та все ж авторитарні замашки президентів, зазвичай, приховувалися у коридорах похмурого будинку на Банковій, а сталеві нотки у публічних спічах перших осіб держави лунали дуже рідко (Януковича до уваги не братимемо). Важко собі уявити дискусію у вагоні електропотяга, де б прихильники курсу Л.Д. рвали на собі чи на опонентові сорочки, доводячи свою правоту. Радше, ситуація скидалася на часи пізнього брежнєвізму, коли об’єкт «поклоніння» виринав, здебільшого, в анекдотах і веселих історіях.
Парадоксально, але саме революція, покликана повернути кермо держави в давно проартикульоване, але зневажене її вождями русло, справді велелюдний всенародний здвиг, відродили на майже вичищеному від тоталітарних ритуалів терені «мистецтво поклоніння». Правда, у нашій ситуації не йшлося про те, що росіяни окреслюють прислів’ям «насильно міл не будєш», а про особливий тип харизматичних діячів, які вміють спонукати світлі почуття натовпу, граючи на темних струнах його колективної душі. Адже мотивацією учасників Майдану була віра у Гідність, первинно збудована на бажанні помститися за кривди, і як з’ясувалося згодом, не в останню чергу, на бажанні і собі урвати шматок, відігратися на успішнішому сусідові чи конкурентові, що досі був запанібрата з податковою…
Ідолопоклоніння формується цілеспрямовано і систематично, забиваючи у мізки посполитим іміджеві стереотипи – комбата в компанії підступних армійських чинуш, льотчиці - новоявленої мучениці-самітниці в оточенні кровопивців-агресорів тощо. Але у тім то й фокус, що святі можуть залишатися святими лише за умови завершення їх земних шляхів. Реальність буття, як правило, стирає позолоту, ретельно наведені технологами штрихи грубшають, а вчинки «ідеальних осіб» надаються до аналізу, причому, його висліди часто не на їхню користь.
Трагізм ситуації, – не залежно від того, усвідомлюють це Семенченко, Савченко та іже з ними, чи ні, полягає у тому, що їх наразі не надто ушкоджену харизму намагаються використати, далебі, не задля «барабанів революції». Технологічно це виглядає як спроба за допомогою однієї харизми порятувати владу від харизми іншої, – майбутніх Залізняка та Гонти, які не входитимуть до кола владних фаворитів через свої надмірні амбіції вигнати цю владу геть.
Власне, йдеться про роль «офірного ідола», – задля відтермінування гільйотини нового бунту, який направду є нагальним. Бо омріяне президентом «життя по-новому» вже перетворилося у fata morgana на цвинтарі усіх революційних ілюзій.
Реінкарнація образів «комбатів», «сотників» мала б, на думку політтехнологів зі штабів, дати спільноті позитивний месидж і надію на «сильну руку». Але, даруйте, чи можуть вони направду сподіватися на ролі чергових месій?
В Україні ж знано, – «чиї уліци, а чиї камєніци». Принаймні, на найближчі кілька років.
Ігор Гулик. Ілюстрація: forum.hari-katha.org
Попытка реинкарнации
В Украине, как однажды выразился Бернард Шоу, «искусство управления состоит в организации идолопоклонства». За время, прошедшее с провозглашения независимости, общество понемногу избавлялось от присущих тоталитаризму качеств, несмотря на то, что режимы Кравчука, Кучмы и Ющенко не были замечены в чрезмерной склонности к демократии. И все же авторитарные замашки президентов обычно скрывались в коридорах мрачного дома на Банковой, а стальные нотки в публичных спичах первых лиц государства звучали очень редко (Януковича не в счет). Трудно себе представить дискуссию в вагоне электрички, где бы сторонники курса Л.Д. рвали на себе или на оппонентах рубашки, доказывая свою правоту. Скорее, ситуация напоминала времена позднего брежневизма, когда объект «поклонения» фигурировал в основном в анекдотах и веселых историях.
Парадоксально, но именно революция, призванная повернуть руль государства в давно проартикулированное, но забытое ее вождями русло, этот действительно многолюдный всенародный подъем, возродили на почти вычищенном от тоталитарных ритуалов поприще «искусство поклонения». Правда, в нашей ситуации речь не шла о том, что россияне определяют пословицей «насильно мил не будешь», а об особом типе харизматических деятелей, умеющих побудить светлые чувства толпы, играя на темных струнах его коллективной души. Ведь мотивацией участников Майдана была вера в Достоинство, первично построенная на желании отомстить за обиды, и как выяснилось позже, не в последнюю очередь, на желании и себе урвать кусок, отыграться на успешном соседе или конкуренте, что до сих пор был запанибрата с налоговой...
Идолопоклонство формируется целенаправленно и систематически, забивая в мозги обывателю имиджевые стереотипы - комбата в компании коварных армейских чинуш, летчицы - новоявленной мученицы-затворницы в окружении кровопийц-агрессоров и т.д. Но в том то и фокус, что святые могут оставаться святыми только при условии завершения их земных путей. Реальность бытия, как правило, стирает позолоту, тщательно наведенные технологами штрихи грубеют, а поступки «идеальных персон» поддаются анализу, причем, его результаты часто не на их пользу.
Трагизм ситуации - вне зависимости от того, осознают это Семенченко, Савченко и иже с ними, - или нет, заключается в том, что их пока не слишком поврежденную харизму пытаются использовать, пожалуй, не для «барабанов революции». Технологически это выглядит как попытка с помощью одной харизмы спасти власть от харизмы другой, - будущих Зализняка и Гонты, которые не войдут в круг властных фаворитов из-за своих чрезмерных амбиций прогнать эту власть прочь.
Собственно, речь идет о ролях «козлов отпущения», - для отсрочки гильотины нового бунта, действительно кажущегося актуальным. Потому что взлелеянная президентом мечта «жизни по-новому» уже превратилось в fata morgana на кладбище всех революционных иллюзий.
Реинкарнация образов «комбатов», «сотников» должна, по мнению политтехнологов из штабов, дать обществу позитивный мессидж и надежду на «сильную руку». Но, извините, могут ли они действительно надеяться на роли очередных мессий?
В Украине же известно, - «чьи улицы, а чьи каменицы». По крайней мере, на ближайшие несколько лет.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment