Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

«Виховані» та «вічно стурбовані»

Originally posted by ihorhulyk at «Виховані» та «вічно стурбовані»
1
Мені видається, що останнім часом маємо справу із двома симулякрами одного і того ж явища. Правда, у контексті війни, куди потрапила Україна, ці дві іпостасі штучно опинилися по обидва боки барикад, і перших – «вихованих» (точніше – «вєжлівих чєловєков») ми, природно, наділяємо негативними рисами, а на других – «вічно стурбованих» (always concerned) - уповаємо, мов на Божу ласку…
Медійний образ «вихованих» сформований брутальною російською пропагандою, до якої в Україні апріорі ставляться, як належно ставитися до чогось несусвітнього. Імідж «вічно стурбованих» поступово набуває карикатурних рис, а з плином часу виявляє свої приховані підтексти, які, далебі, явно не на користь тих, хто дуже хотів би, щоб саме вони замінили українцю тата з мамою, виступили в іпостасі єдиного героя-рятівника перед загрозою божевільного кремлівського карлика. У висліді маємо те, що маємо: Україна так і не вирвалася із звичної ролі «суб’єкта» геополітичної шахівниці, вона залишилися тереном, на якому хтось – «вєжлівиє» і «вічно стурбовані» – вирішують свої, важливіші справи.
Інша річ, що наші північні сусіди роблять це відкрито, фактично, - за правом феодала на свої угіддя, риторика ж західних «партнерів» є дипломатично вишуканою. Принаймні, була до тих пір, поки обставини не змусили їх викласти карти на гральний стіл. Трапилося це від час «газових перемовин» у Берліні, де, фактично, Європа устами свого комісара з енергетики пана Еттингера змушена була визнати, що її головним пріоритетом є не цінності, за які українці віддавали свої життя на Майдані і Сході, а чисто меркантильний зиск і теплі помешкання потенційних виборців. А ще, мабуть, занепокоєння тим, що зміг проартикулювати екс-прем'єр Литви Андрюс Кубілюс: "Українська нація, уся нація, расте на очах і стає найсильнішою європейською нацією".
Зрештою, цього і слід було очікувати після недвозначних сигналів, що надходили з Берліна, Парижа, Праги упродовж спекотного літа 2014-го. У найфатальніші хвилини для країни, яка стала жертвою цинічної агресії, пік «вічної стурбованості» сягав апогею, завершуючись черговим пустопорожнім свистком якось доволі-таки інфантильного арбітра. Навіть тоді, коли над Торезом Європа після залпу «Бука», керованого «вєжлівими», втратила своїх громадян, її провідники вдалися до звичної демагогії, аби прикрити власну безпринципність і страх. І лише зусилля «навіжених українців», які чомусь не поділяють цих власне справжніх (не вдаваних) цінностей Старого світу, зірвали новітній пакт Молотова-Рібентроппа. Що ж, Орвелл мав рацію, коли писав, що «бувають ситуації, коли «неправильні» переконання щиріші, ніж «правильні». Саме такі «неправильні» переконання спонукали Далю Грібаускайте на щирість, зазвичай, непритаманну для публічних лідерів Заходу: «Проблема в тому, що сьогодні путінська Росія готова і хоче воювати, – сказала вона. – Європа і Захід не готові і не хочуть воювати. В Європі і в світі немає лідерів, здатних зупинити Путіна».
Що ж, у такій ситуації українцям доведеться самотужки зупиняти ВВХ. Тільки спочатку треба усвідомити, що суттєвої різниці між «вєжлівими» і «always concerned» немає.
Ігор Гулик. Ілюстрація: day.kiev.ua
«Вежливые» и «вечно озабоченные»
Мне кажется, что в последнее время имеем дело с двумя симулякрами одного и того же явления. Правда, в контексте войны, куда попала Украина, эти две ипостаси искусственно оказались по обе стороны баррикад, и первых - «веливых» (точнее - «вежливих человеков») мы, естественно, наделяем отрицательными чертами, а на вторых - «вечно озабоченных» (always concerned) - уповаем, как на милость Божию...
Медийный образ «вежливых» сформирован брутальной российской пропагандой, к которой в Украине априори относятся, как должно относиться к чему несусветному. Имидж «вечно озабоченных» постепенно приобретает карикатурные черты, а с течением времени проявляет свои скрытые подтексты, которые, пожалуй, явно не в пользу тех, кто очень хотел бы, чтобы именно они заменили украинцам папы с мамой, выступили в ипостаси единого героя-спасителя перед угрозой сумасшедшего кремлевского карлика. В результате имеем то, что имеем: Украина так и не вырвалась из привычной роли «субъекта» на геополитической шахматной доске, она осталась территорией, на котором кто-то - «вежливие» и «вечно озабоченные» - решают свои дела поважнее.
Другое дело, что наши северные соседи делают это открыто, фактически, - по праву феодала на свои угодья, риторика же западных «партнеров» является дипломатично изысканной. По крайней мере, была до тех пор, пока обстоятельства не заставили их выложить карты на игровой стол. Случилось это во время «газовых переговоров» в Берлине, где, фактически, Европа устами своего комиссара по энергетике господина Эттингера вынуждена была признать, что ее главным приоритетом является не ценности, за которые украинцы отдавали свои жизни на Майдане и Востоке, а чисто меркантильную выгоду и теплые квартиры потенциальных избирателей. А еще, наверное, безспокойство от того, что сумел проартикулировать экс-премьер Литвы Андрюс Кубилюс: "Украинская нация, вся нация, растёт на глазах и становится самой сильной европейской нацией".
В конце концов, этого и следовало ожидать после недвусмысленных сигналов, поступавших из Берлина, Парижа, Праги втечение жаркого лета 2014-го. В роковые минуты для страны, которая стала жертвой циничной агрессии, пик «вечной озабоченности» достигал апогея, завершаясь очередным пустым свистком какого-то довольно-таки инфантильного арбитра. Даже тогда, когда над Торезом Европа после залпа «Бука», управляемого «вежливимы», потеряла своих граждан, ее лидеры прибегли к привычной демагогии, чтобы прикрыть собственную беспринципность и страх. И только усилия «сумасбродных украинцев», которые почему не разделяют этих собственно настоящих (не мнимых) ценностей Старого света, сорвали новейший пакт Молотова-Рибентроппа. Что же, Оруэлл был прав, когда писал, что «бывают ситуации, когда «неправильные» убеждения более искренни, чем «правильные». Именно такие «неправильные» убеждения побудили Далю Грибаускайте на искренность, обычно несвойственную для публичных лидеров Запада: «Проблема в том, что сегодня путинская Россия готова и хочет воевать, - сказала она. - Европа и Запад не готовы и не хотят воевать. В Европе и в мире нет лидеров, способных остановить Путина».
Что ж, в такой ситуации украинцам придется самостоятельно останавливать ВВХ. Только сначала нужно осознать, что существенной разницы между «вежливимы» и «always concerned» нет.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment