Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Особиста неприязнь

Originally posted by ihorhulyk at Особиста неприязнь
1
У контексті фактичної українсько-російської війни (до слова, не можу втямити, що заважає вітчизняним політикам називати речі своїми іменами, відмовившись від абревіатурних евфемізмів?) я згадав один випадок часів інтервенції РФ у Грузію. «Дуже шкода, що Україна вважала за можливе постачати зброю в зону південноосетинського конфлікту, – сказав тоді Путін. – Людина, яка це зробила, дуже помилилася», – багатозначно додав ВВХ, маючи на увазі Віктора Ющенка.
Власний кореспондент одного з російських видань, який був присутній при цій розмові, був таким враженим, що написав: «Це для Владіміра Путіна щось дуже особисте. Це таке, чого не вибачають. Схоже, сам Владімір Путін всі висновки з цього приводу вже зробив і свій особистий вирок у цій справі вже виніс». А як же інакше? «Він керував країною, в якій відомі були тільки найжорстокіші методи боротьби за владу (чи її утримання), в якій замість вільних виборів існували стилет і отрута, замість дискусій – постріл і шибениця» (Ришард Капусцінскі. Імперія).
Зараз не буду зупинятися на питанні, чи мала право Україна постачати зброю до Грузії, взагалі, до будь-якої країни, не застережної оонівським вето. І не час тут натякати на несумлінну конкуренцію на ринку озброєнь, коли Москві досі шпетить шосте місце Києва у світі. Гадаю, що навіть неексперт з цього питання ладен втямити, що й до чого. Питання в іншому: чи має право РФ (член Ради Безпеки ООН) постачати зброю терористам, і, взагалі, чи роблять у Кремлі різницю між "бабаями" і легітимними урядами суверенних країн? По-моєму, ні.
Та я сьогодні про те, що особиста неприязнь між лідерами країн все частіше стає причиною непорозумінь і конфліктів. Війну вона, звісно, не спричинила, але якщо брати до уваги тяглість, зокрема, російсько-українського протистояння, то свою дещицю у його наслідки, безсумнівно, внесла. Мабуть, тому маємо явну суперечність між меседжами про одну і ту ж подію за участю обидвох антагоністів - наприклад, про позавчорашні телефонні перемовини між ПОПом і ВВХ.
У свідомості пересічного обивателя, либонь, сформувався цілком нереальний образ політика при високій посаді. Він, мовляв, керується не емоціями та власними уподобаннями, а виходить з потреби країни, нації, зрештою, моменту. Але ж ні. Доки на владній верхівці в Києві та Москві перебували постсовєтські динозаври, доти цей усталений образ сяко-тако тримався за ними. Що ми знали про Леоніда Кучму-людину, крім того, що любить гітару? Що ми знали про Боріса Єльцина, окрім притаманної ледь не всім його землякам пристрасті до чарки?
Порошенко ж виставляє своє особисте життя напоказ – дружина, діти, аккаунти у соцмережах, зрештою, бізнес. Його хатні, я б сказав, інтимні уподобання ще не стали темою для анекдотів, зате не бракує злих насмішок, зрідка – поваги. Отже, у ставленні до Порошенка-президента можна дозволити собі вияви особистої неприязні, бо він, у принципі, не може відповісти тим же, наприклад, на адресу свого сусіда, який прочинив квартирку свого «я» лише для лабрадорші, дзю-до і,- частково,- Кабаєвої.
Новий тип політиків спричинив власне й конфлікти і в нашій владній еліті, яку Юрій Луценко вже давно назвав «шведською сім’єю, у якій всі переспали зі всіма». Тепер небезпечно сваритися з політичним опонентом, оскільки той, крім, так би мовити, пристойних аргументів, може застосувати цілком несподівані та брудні, базарну артилерію.
Тому й демонструють на кожному кроці наші діячі особисту неприязнь один до одного, бо не знають, чого чекати від своїх візаві вже через мить.
Ігор Гулик Ілюстрація: anekdot.ru
Личная неприязнь
В контексте фактической украинско-российской войны (к слову, не могу понять, что мешает отечественным политикам называть вещи своими именами, отказавшись от аббревиатурных эвфемизмов?) я вспомнил один случай времен интервенции РФ в Грузию. «Очень жаль, что Украина считала возможным поставлять оружие в зону южноосетинского конфликта, - сказал тогда Путин. - Человек, который это сделал, очень ошибся», - многозначительно добавил ВВХ, имея в виду Виктора Ющенко.
Собственный корреспондент одного из российских изданий, который присутствовал при этом разговоре, был потрясенным настолько, что написал: «Это для Владимира Путина что-то очень личное. Это такое, чего не прощают. Похоже, сам Владимир Путин все выводы по этому поводу уже сделал и свой ​​личный приговор по этому делу уже вынес». А как же иначе? «Он руководил страной, в которой известными были только жесточайшие методы борьбы за власть (и ее удержание), в которой вместо свободных выборов существовали стилет и яд, вместо дискуссий – выстрел и виселица» (Ришард Капусцински. Империя).
Сейчас не буду останавливаться на вопросе, имела ли право Украина поставлять оружие в Грузию, вообще, в любую страну, не ограниченную ооновским вето. И не время здесь намекать на недобросовестную конкуренцию на рынке вооружений, когда Москву до сих пор третирует шестое место Киева в мире. Думаю, что даже неексперт по этому вопросу готов понять, что к чему. Вопрос в другом: имеет ли право РФ (член Совета Безопасности ООН) поставлять оружие террористам, и, вообще, видят ли в Кремле разницу между бабаями и легитимными правительствами суверенных государств? По-моему, нет.
Но я сегодня о том, что личная неприязнь между лидерами стран все чаще становится причиной недоразумений и конфликтов. Войну она, конечно, не вызвала, но если взять во внимание преемственность, в частности, российско-украинского противостояния, то свою толику в драматические и трагические последствия, несомненно, внесла. Наверное, потоэтому есть очевидное противоречие между меседжами об одном и тем же событием с участием этих антагонистов - например, о позавчерашних телефонных переговорах между ПАПом і ВВХ.
Видимо, в сознании простого обывателя сформировался вполне нереальный образ политика на высокой должности. Он, мол, руководствуется не эмоциями и собственными предпочтениями, а значит с потребностями страны, нации, наконец, момента. Но нет. Пока на властной верхушке в Киеве и Москве находились постсоветские динозавры, то этот устоявшийся образ как-то сохранялся за ними. Что мы знали о Леониде Кучме-личности, кроме того, что он лабает на гитаре? Что мы знали о Борисе Ельцина, кроме присущем едва ли не всем его землякам пристрастии к рюмке?
Порошенко же выставляет свою личную жизнь напоказ - жена, дети, аккаунты в соцсетях, в конце концов, бизнес. Его домашние, я бы сказал, интимные предпочтения еще не стали темой для анекдотов, зато уже хватает злых насмешек, изредка - уважения. Итак, в отношении Порошенко-президента можно позволить себе проявления личной неприязни, потому что он, в принципе, не может ответить тем же, например, в адрес своего соседа, который открыл форточку своего «я» только для лабрадорши, дзю-до и, частично, - Кабаевой.
Новый тип политиков вызвал собственно и конфликты и в нашей властной элите, которую Юрий Луценко уже давно назвал «шведской семьей, в которой все переспали со всеми». Теперь опасно ссориться с политическим оппонентом, поскольку тот, кроме, так сказать, приличных аргументов, может использовать совершенно неожиданные и грязные, в том числе "плошадно-ругательную артиллерию".
Вот и демонстрируют на каждом шагу наши деятели личную неприязнь друг к другу, потому что не знают, чего ждать от своих визави уже через мгновение.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments