Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Не клеїти дурня

Originally posted by ihorhulyk at Не клеїти дурня
1
У непевний час, коли парламентська виборча кампанія фактично стартувала, увага її ще несформованих штабів, вочевидь, зосереджена на тому, аби помаркувати основних гравців, систематизувати їхні головні месиджі, укласти у мізках пересічного громадянина їхні знакові риси. Кожна із партій, зважившись на участь у перегонах, певним чином вже окреслила для себе «електоральне поле», на якому вестимуться головні баталії, «угіддя», що не потребують надто ретельної роботи, і ті «терени» чужинців, з яких можна урвати певну частку голосів.
Але мені видається, що чи не у кожному із низки парламентських фаворитів (їх не так вже й багато, бо участь решти викликає у бувалого голосувальника іронічну усмішку) «живуть» твердо переконані у тому, що сам електоральний акт є «здійсненням права вільного громадянина клеїти дурня і губити свою вітчизну». Амброз Бірс, американський письменник, журналіст, який дійшов цього сумного висновку, мабуть, має рацію.
Сучасний стан стосунків влади і громади, як не дивно, дуже влучно окреслив пастор-антифашист Дітріх Бонхеффер. «…Будь-яке потужне посилення зовнішньої влади (чи то політичної чи релігійної) вражає значну частину людей глупістю. Створюється враження, що це таки соціологічний та психологічний закон, - писав цей священнослужитель у час, коли більшість протестантських деномінацій Німеччини присягнули на вірність фюреру. - Влада одних потребує дурості інших».
Уже нині зрозуміло, що деякі з партій-кандидатів просто відбуватимуть номер, сподіваючись, що основну роботу буде зроблено у штабах, підконтрольних медіа, а також на виборчих дільницях, комісіях різних рівнів, себто – без участі головного гравця: народу. Гадаю, що носії схожих настроїв ризикують пост-виборчим розчаруванням. І не тому, що демократія в Україні сягла небачених досі стандартів, за яких і фальсифікації не можливі, і підкуп виборця став чимось екзотичним. Радше тому, що після Майдану-2 змінилася якість підходу спільноти до схожих ситуацій вибору. Ця зміна спричинена усвідомленням, що політика - це щось схоже на «угоду двох злодіїв, руки яких так глибоко загрузли у кишенях одне одного, що вони вже не можуть обікрасти третього нарізно» (знову до Амброза Бірса). Громада цілком і повністю розуміє, що навіть її свідомий вибір можуть перетворити на делегіматизований акт, замінивши його «політичним рішенням», що навіть за умов дотримання усіх процедур та правил, результати виборів будуть оскаржені і, мабуть, знайдеться суд, ухвала якого стане геть несподіваною для переконаної у своїй перемозі команди.
Але майбутні вибори, – саме через те, що завершаться конфліктно і неоднозначно, – дають шанс Україні збитися із маршруту «трьох сосен», запропонованого «елітою», позбутися недоброї традиції «виборів без вибору». Головне – не клеїти дурня, уважаючи, що рішення верхівки з якогось доброго дива має обов’язково перетворитися у доконаний факт. У цьому сенсі я все-таки радив прислухатися до Яценюка: "Разом ішли, разом зміщали Януковича, разом взяли на себе відповідальність, коли країна була повністю розвалена. Давайте достойно дійдемо до кінця разом".
Ігор Гулик. Ілюстрація: mk.ru
Не валять дурака
В смутное время, когда парламентская избирательная кампания фактически стартовала, внимание ее еще несостоявшихся штабов, очевидно, сосредоточено на том, чтобы помаркировать основных игроков, систематизировать их главные месседжи, зафиксировать в голове простого гражданина их знаковые черты. Каждая из партий, решившись на участие в гонках, определенным образом уже обозначила для себя «электоральное поле», на котором будут вестись основные баталии, «угодья», не требующие слишком тщательной работы, и те «территории» чужаков, из которых можно урвать определенную долю голосов.
Но мне кажется, что едва ли не в каждом из ряда парламентских фаворитов (их не так уж и много, потому что участие остальных вызывает у бывалого избирателя ироническую улыбку) «живут», будучи твердо убежденными в том, что сам электоральный акт является «осуществлением права свободного гражданина клеить дурака и губить свою родину». Амброз Бирс, американский писатель, журналист, пришел к этому печальному выводу, и он, пожалуй, прав.
Современное состояние взаимоотношений власти и общества, как это ни странно, очень точно очертил пастор-антифашист Дитрих Бонхеффер. «…любое мощное усиление внешней власти (будь то политической или религиозной) поражает значительную часть людей глупостью. Создается впечатление, что это прямо-таки социологический и психологический закон, - писал этот священнослужитель во время, когда большинство протестантских деноминаций Германии покорились фюреру. - Власть одних нуждается в глупости других».
Уже сейчас ясно, что некоторые из партий-кандидатов будут просто отбывать номер, надеясь, что основную работу сделают в штабах, подконтрольных медиа, а также на избирательных участках, комиссиях разных уровней, то есть - без участия главного игрока: народа. Думаю, что носители подобных настроений рискуют пост-избирательным разочарованием. И не потому, что демократия в Украине достигла невиданных доселе стандартов, при которых и фальсификации невозможны, и подкуп избирателя стал чем-то экзотическим. Скорее потому, что после Майдана-2 изменилось качество подхода общества к подобным ситуациям выбора. Эта перемена вызвана осознанием, что политика - это что-то похожее на «соглашение двух воров, руки которых так глубоко погрязли в карманах друг друга, что они уже не могут обокрасть третьего порознь» (опять к Амброзу Бирсу). Общество целиком и полностью понимает, что даже его сознательный выбор могут превратить в делегиматизований акт, заменив его «политическим решением», что даже при соблюдении всех процедур и правил, результаты выборов будут обжалованы и, пожалуй, найдется суд, постановление которого станет совершенно неожиданным для убежденной в своей победе команды.
Но предстоящие выборы, - именно потому, что завершатся конфликтно и неоднозначно, - дают шанс Украине сбиться с маршрута «трех сосен», предложенного «элитой», избавиться недоброй традиции «выборов без выбора». Главное - не валять дурака, считая, что решение верхушки с какой-то стати должен обязательно стать свершившимся фактом. В этом смысле я все-таки посоветовал бы прислушаться у тому, о чем говорит Яценюк: "Вместе шли, вместе смещали Януковича, вместе взяли на себя ответственность, когда страна была полностью разваленнной. Давайте достойно дойдем до конца вместе".
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments