desyateryk (d_desyateryk) wrote in ua,
desyateryk
d_desyateryk
ua

ХВОРОБА РОСТУ

ХВОРОБА РОСТУ



В інформаційному потоці останніх тижнів щодалі відчутнішою стає тривожна інтонація: мобілізаційний, прифронтовий настрій і патріотичне піднесення, на думку багатьох авторів, починають межувати з тоталітарною одностайністю і готовністю репресувати інакомислячих.

Недавно на анархістському сайті «Нігіліст» з’явився ще один подібний текст. Наведу пару цитат із нього, оскільки він у концентрованому вигляді передає стурбованість значної частини спостерігачів, як українських, так і іноземних. Основні думки такі:

«В останні місяці світ довкола тоталітарно зафарбувався в синьо-жовті кольори. /…/ Нам не подобається Росія — з її “тисячелітньою історією дуполизтва начальству, батога й нагайки, пияцтва й виродження, насильства й нелюдської злоби” (цитата з публіцистичного трагіфарсу Володимира Іткіна пам’яті російського поета Іллі Кормільцева ), і в нас є своя відповідь — нам потрібне своє начальство, свій батіг і своє насильство. Ми побудуємо дзеркальний світ, наповнений патріотичною істерією, але, на відміну від тупих москалів, ми розставимо правильні акценти».

Гостро полемічна, на межі провокаційності форма висловлювання, але це навіть добре.

В певному сенсі процитований текст звернений до мене. Бо в мене висить прапор на балконі, в мене на сумці прив’язана стрічка «Єдина країна», і мені так само тривожно. Тривога, мабуть, має масштаб усеукраїнської епідемії і об’єднує всіх незалежно від переконань.

Розумію, що далі мої міркування здадуться наївними й занадто оптимістичними. Та все ж спробую їх обґрунтувати.

Власне, який історичний період ми зараз проходимо?

У нас нині відбувається становлення буржуазної республіки. Скучної, врівноваженої, демократичної, мінімально корумпованої буржуазної республіки.

В нас її просто не було. Ніколи. Зараз нарешті робиться те, що не змогли зробити в 1918-20 роках, до чого так і не дійшли руки ані в 1991, ані в 2004-у.

Невідворотній побічний ефект становлення такого способу управління - повінь національної символіки, співи гімну на кожному кроці тощо.

Все, що коїлося до цього часу останні чверть століття, було мутним політико-економічним лімбом, в якому Україна блукала без особливої мети та орієнтирів, вирощуючи в собі злоякісні пухлини корупції й авторитаризму.

Нам потрібно своє начальство, свій батіг і своє насильство? Перепрошую, але ми билися саме проти начальства й батога. Саме проти цього стояли три місяці на холоді, саме через це загинули десятки людей просто в центрі Києва, саме через злочини того начальства тепер продовжують гинути люди на Сході. І всі про це пам’ятають дуже добре.

Так, мене теж дратує «слава Україні» по сто разів на день, про «славу нації», «смерть ворогам» і «Україну понад усе» взагалі мовчу. Але ті, хто це підхоплює, не особливо задумуючись про зміст, у переважній більшості не є нацистами й обожнювачами сильної руки, так само як і вищезгаданий прапор, наприклад, не означає автоматично петлюрівський погром. Уся ця синьо-жовта хвиля – багато в чому компенсаторний рефлекс. Масова реакція на масовий же, тяжкий стрес, котрий триває дев’ятий місць. Скороминуща дитяча хвороба росту. Вітрянка, не віспа.

А істерія – це коли я вимагаю всіх, хто мені не подобається – на гілляку чи в концтабір. Це любов до батьківщини за чужий рахунок. Схильні до істерії в Україні теж є. На останніх президентських виборах їхні кандидати вдвох набрали менше голосів, аніж кандидат з прізвищем Рабинович. Вся АТО говорить російською. Ані в Києві, ані у Львові, ані в жодному зі звільнених міст Донбасу немає навіть натяку на полювання на відьом. Бо головний ворог – це корумпований чиновник, що усвідомлюють усі. Бо преса у нас вільна і пише те, що хоче. Бо нормальних людей більше, аніж ідіотів. Навіть у часи війни.


Для мене жовто-синій прапор є прапором свободи в пергу чергу. Свободи без усяких лапок. Це саме той прапор, за який ще в лютому можна було отримати кийками по голові чи опинитися під двомісячним арештом. З цим прапором зараз ми кинули виклик путінській тиранії, і з ним щодня цей виклик підхоплюють сміливі одинаки в Росії. Думаю, переважна більшість тих, хто носить стрічки, вишиванки, фарбує паркани синім і жовтим – сприймають цю кольорову комбінацію так само. І закручувати гайки в ім’я свободи, здобутої такими страшними жертвами, ми не дамо. Надто дорого за неї заплатили.

Так, я припускаю, що, чим більше затягуватиметься війна, тим більшим випробуванням піддаватимуться не тільки наша економіка, але й громадянські свободи. Небезпечна спокуса простих рішень зростатиме. Вже були випробування суспільної терпимості - знущання з полонених у Донецьку, жінка, прив’язана до ганебного стовпа у тому Донецьку ж - і хвиля сліпої люті в інтернеті у відповідь. Але до диктатури ми не скотимося. Бо нормальних людей більше.

Вважайте це символом моєї наївної віри.

Дмитро Десятерик, «День»
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 7 comments