Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Про мистецтво імітації

Originally posted by ihorhulyk at Про мистецтво імітації
1
У час, коли увесь посткомуністичний світ міркує, чи варто втовкмачувати у дитячі голови теорію Дарвіна, серйозні уми в „найправославнішій” країні згадали про Спенсера і пробують адаптувати його концепцію розвитку до людських спільнот і суспільних систем. Тобто, фактично йдеться про те, що еволюція держави схожа до еволюції біологічних видів і про усілякі там теологічні догми не може бути й мови.
У зв’язку з цим цікавою виглядає давня публікація в російському ж „Ежедневном журнале”, – одному із небагатьох серйозних мережних видань тамтешньої опозиційної інтелігенції, якого досі ще не торкнувся нищівний перст державної цензури. Алєксандр Подрабінек написав есе про імітацію як неодмінну рису влади, і воно цілком вписується у згадану вже нами „спенсеріану”. Бо власне кажучи, імітація є доволі поважним чинником будь-якого біологічного прогресу. Правда, виникає вона вже на вищих щаблях організації живого.
Мабуть, не варто надто спрощувати саме явище імітації, характерне для суспільних інституцій, банальним твердженням того, що влада лише створює видимість напруженої та серйозної роботи. Так можуть міркувати маргінали, бо насправді, коли ретельніше приглянутися, то висновок може бути однозначним – у владних та опозиційних офісах кипить робота. Однак питання, що це за діяльність – це питання зовсім іншого ґатунку.
Відповідь на нього лежить у площині результатів. Тож якщо мова про них, то цілком очевидним може бути висновок, що титанічні зусилля тисяч чиновників скеровані на те, аби „здаватися”, та, далебі, не „бути”. Ми декларуємо себе демократичною країною, – авжеж, так і слід виглядати в очах цивілізованих сусідів, не дбаючи, однак, аби демократія перетворилася з атрибутивного, часто лише артикульованого елементу самопіару у глибинні, якщо не підсвідомі рефлексії пересічного громадянина. Ми кажемо про правничу захищеність прав та свобод українців, про те, що будь-які конфліктні ситуації залагоджуються у судах, і чудово розуміємо, що ті ж суди живуть і працюють у зовсім інших системах координат, які, на жаль, важко окреслити правовим полем. Ми переконуємо себе й інших в європейськості України, беручи до уваги, перш за все, не концептуальні засади цієї „європейськості”, не комунікаційні канали загалу і обраної ним влади, а простий та банальний факт існування „центру Європи” в горах Закарпаття. Євген Сверстюк сказав про це доволі руба: „В наш час негідник перестав боятися, зрадник не соромиться, пройдисвіт видає себе за вченого, а партія за підписом вченого видає фальшиву інформацію”.
Імітація, отже, перетворилася в доволі ефективне знаряддя і для опозиції. Але показово, що маючи за об’єкти тотальної критики фактично не реальні події чи явища, а зімітовані владою симулякри, борці з режимами провадять боротьбу з вітряками. Коли ж з них намагаються витягнути бодай начерки конструктивної зміни реалій, то, захоплені цією безконечною грою, революціонери не знаходять нічого ліпшого, – вони також вдаються до імітації. Уся наполеглива кампанія за скасування депутатської недоторканності як першопричини українських бід з плином часу перетворилася на безсенсову гру, позаяк навзамін імунітету депутати встигли приватизувати суди, прокурорів та слідчих, більше того, укласти у правове поле стільки мотивів для юридичних казусів та колізій, що за їхньою допомогою та при наявності добрих адвокатів можна було б виправдати Чикатила...
Сучасні медіа дають великі можливості для імітації. Але за всіх обставин, здається, ніхто не здавав собі труду замислитися над тим, що імітувати можна будь що. Лише, на жаль, не життя.
Ігор Гулик. Ілюстрація: anekdot.ru
Об искусстве имитации
Во времена, когда весь посткоммунистический мир размышляет, стоит ли вдалбливать в детские головы теорию Дарвина, серьезные умы в "самой православной" стране вспомнили о Спенсере и пробуют адаптировать его концепцию развития к обществу и общественным системам. То есть, фактически речь идет о том, что эволюция государства подобна эволюции биологических видов и о всяческих там теологических догмах не может быть и речи.
В этой связи интересным выглядит давняя публикация в российском "Ежедневном журнале", - одном из немногих серьезных сетевых изданий местной оппозиционной интеллигенции, которого до сих пор не коснулся сокрушительный перст государственной цензуры. Александр Подрабинек написал эссе об имитации как объязательной черте власти, и оно вполне вписывается в упомянутую уже нами "спенсериану". Потому что, собственно говоря, имитация является довольно важным фактором любого биологического прогресса. Правда, возникает она уже на высших уровнях организации живого.
Пожалуй, не стоит слишком упрощать само явление имитации, характерное для общественных институтов, банальным утверждением того, что власть лишь создает видимость напряженной и серьезной работы. Так могут рассуждать маргиналы, поскольку реально, внимательно присмотревшись, можно сделать однозначный вывод - во властных и оппозиционных офисах кипит работа. Однако вопрос, что это за деятельность - это вопрос совсем другого рода.
Ответ на него лежит в плоскости результатов. Поэтому если речь о них, то вполне очевидным может быть вывод, что титанические усилия тысяч чиновников направлены на то, чтобы "казаться", но, право, не "быть". Мы декларируем себя как демократическая страна, - конечно, так и следует выглядеть в глазах цивилизованных соседей, не заботясь, однако, чтобы демократия превратилась из атрибутивного, часто лишь артикулированного элемента самопиара в глубинные, если не подсознательные рефлексии простого гражданина. Мы говорим о юридической защищенности прав и свобод украинцев, о том, что любые конфликтные ситуации улаживаются в судах, и прекрасно понимаем, что те же суды живут и работают в совершенно других системах координат, которые, к сожалению, трудно определить как правовое поле. Мы убеждаем себя и других в европейскости Украины, принимая во внимание, прежде всего, не концептуальные основы этой "европейскости», не коммуникационные каналы общественности и избранной ею власти, а простой и банальный факт существования "центра Европы" в горах Закарпатья. Евгений Сверстюк сказал об этом довольно резко: "В наше время негодяй перестал бояться, предатель не стесняется, проходимец выдает себя за ученого, а партия за подписью ученого выдает фальшивую информацию".
Имитация, следовательно, превратилась в довольно эффективное орудие и для оппозиции. Но показательно, что избрав для тотальной критики фактически не реальные события или явления, а сымитированные властью симулякры, борцы с режимами бьются с ветряными мельницами. Когда же из них пытаются вытащить хотя бы наброски конструктивных перемен, то, увлеченные этой бесконечной игрой, революционеры не находят ничего лучшего, - и также прибегают к имитации. Вся "бескомпромиссная" кампания за отмену депутатской неприкосновенности как первопричины украинских бед с течением времени превратилась в бессмысленную игру, поскольку взамен иммунитета депутаты успели приватизировать суды, прокуроров и следователей, более того, закопать на "правовом поле чудес" столько поводов для юридических казусов и коллизий, что при наличии хороших адвокатов можно было бы оправдать Чикатило...
Современные медиа дают большие возможности для имитации. Но при всех обстоятельствах, кажется, никто не утруждал себя мыслями над тем, что имитировать можно все что угодно. Только, к сожалению, не жизнь.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments