Спроба апології визнаного
Originally posted by 
ihorhulyk at Спроба апології визнаного
ihorhulyk at Спроба апології визнаного27 серпня – уродини Івана Франка
Особисто я дещо остерігаюся багатообіцяючих заяв владоможців, коли йдеться про пошанівок і популяризацію пам'яті знакових постатей. По-перше, слова ці мають ознаки чергового "відбувайла", оскільки лунають раз у п'ятдесят, а то й сто років. По-друге, щирість урядних декларацій дає підстави для сумнівів, оскільки рівень побутової ерудованості наших провідників подекуди катастрофічно дисонує з тезами, які готуються "яйцеголовими" з їхніх канцелярій. Зрештою, й останні не є надто сумлінними, бо, погодьтеся, проводити історичні паралелі між Іваном Франком під час ювілею і іспанським каудільо Франциско – хай останній вчинив правильно і показово, поєднуючи країну, – не вельми смачно та делікатно.
Мої остороги спричинені, насамперед, кон'юнктурщиною, якою відгонить від намагань відшукати у спадку непересічних особистостей потрібні моменту риси, цитати і думки. Ця кон'юнктура неминуче спрощує, схематизує справжній портрет геніїв, спотворює багатогранність вимірів і обширів їхнього світовиду. І це суперечить надзавданню нашого часу, – усунути совєтські стереотипи, спробувати зламати практику ідеологізації всього і вся задля домінанти сенсорного стандарту.
Коли мова про Франка, – Івана Яковича, безсумнівно, – то мої остороги міцнішають, позаяк рівень його особистості і динамічність підходів до будь-якої проблеми тогочасного світу марно було б намагатися увібгати у якісь визначені рамки. Саме динаміка і постійний релятивізм Франкового підходу до явищ і подій можуть загнати до глухого кута укладачів майбутнього, обіцяного ще Ющенком, академічного стотомника Каменяра. Бо серед його оцінок, розсипаних у газетних публікаціях, нотатках, рецензіях і епістолярії подибаємо убивчі характеристики середовищ, з якими навіть нинішня українська влада будує стосунки за принципом: "дмухай на холодне". Причому, серед цих чинників – не тільки закордонні чи ідеологічно несумісні із нинішніми вітчизняними практиками. Поважнішою обставиною є тяглість традицій сьогоднішніх владців, з попередниками яких затято дискутував Франко, і спадкоємців "галицьких хрунів", дивовижно збережені екземпляри яких подибуємо чи не у всіх "клубних закладах" місцевої еліти. Я не кажу вже про клерикальні кола, яким не припаде до смаку ретельний і повноцінний виклад усього спектру франкового доробку.
Відсилати укладачів майбутнього академічного супервидання до Хосе Ортега-і-Гассета з його теорією "контура" між сутнісним і довкіллям мені, дилетантові, не личить. Але що спроби м'якої цензури, безсумнівно, будуть, не виникає сумнівів. Залишається лише апелювати до сумління науковців і наголошувати саме на "академічності" видання, тобто на його вузькому призначенні для фахівців і дослідників.
…Незабутня Віра Франко, – онука Івана і донька Петра, – любила розповідати про свої походи на Панський (Галицький – Авт.) базар у пошуках "фіалкового варення". Цей кулінарний лігумінок давно зник не те що з яток нинішніх підприємливих львів'ян, але й з пам'яті споживачів, принаймні, двох поколінь. Пошук "смаколиків" серед направду гігантської спадщини Франка триває й донині. На прилавках крамниць, до прикладу, чудові видання про Каменяра. Але коштують вони до... півтисячі гривень. Чи може пересічний українець дозволити собі таку розкіш? Чи може сільська бібліотека мріяти про майбутнє академічне видання Франка? "Фіалкове варення" та й годі…
Ігор Гулик
Попытка апологии признанного
27 августа - день рождения Ивана Франко
Лично я немного опасаюсь многообещающих заявлений власть имущих, когда речь идет о памяти и популяризации знаковых фигур. Во-первых, слова эти имеют признаки очередной "объязаловки", поскольку звучат раз в пятьдесят, а то и сто лет. Во-вторых, искренность властных деклараций дает основания для сомнений, поскольку уровень бытовой эрудированности наших руководителей иногда катастрофически диссонирует с тезисами, которые готовятся "яйцеголовыми" с ихних канцелярий. Впрочем, и последние не слишком добросовестные, ведь, согласитесь, проводить исторические параллели между Иваном Франко и испанским каудильо Франциско - пусть последний поступил правильно и показательно, объединив страну, - не очень деликатно.
Моя предосторожность вызвана, прежде всего, конъюнктурщиной, которой отдает от попыток отыскать в наследстве незаурядных личностей нужные моменту черты, цитаты и мысли. Эта конъюнктура неизбежно упрощает, схематизирует подлинный портрет гениев, искажает многогранность измерений и просторов их мировоззрения. И это противоречит сверхзадаче нашего времени, - устранить советские стереотипы, попытаться сломать практику идеологизации всего и вся для доминанты сенсорного стандарта.
Когда речь о Франко, - Иване Яковлевиче, несомненно, - это мои опасения особые, поскольку уровень его личности и динамичность подходов к любой проблеме тогдашнего мира напрасно пытаться впихнуть в какие-то определенные рамки. Именно динамика и постоянный релятивизм подхода Франко к явлениям и событиям могут загнать в тупик проектантов будущего, обещанного еще Ющенко, академического стотомника Каменяра. Потому что среди его оценок, рассыпанных по газетных публикациям, заметкам, рецензиям и эпистолярии находим убийственные характеристики кругов, с которыми даже нынешняя украинская власть строит отношения по принципу: "дуй на холодное". Причем, среди этих факторов - не только зарубежные или идеологически несовместимые с нынешними отечественными практиками. Обстоятельством посеръезнее является преемственность традиций сегодняшних власть имущих, с предшественниками которых упорно дискутировал Франко, и наследников "галицких хрунив", удивительно сохранившиеся экземпляры которых встречается чуть ли не во всех "клубных заведениях" местной элиты. Я не говорю уже о клерикалах, которым не придется по вкусу тщательное и полноценное изложение всего спектра завещания Франко.
Отсылать составителей будущего академического супериздания к Хосе Ортега-и-Гассета его теории "контура" между сущностным и окружающей средой, мне, дилетанту, не к лицу. Но попытки мягкой цензуры, несомненно, будут, не возникает сомнений. Остается только апеллировать к совести ученых, и акцентировать именно на "академичности" издания, то есть на его узком предназначении для специалистов и исследователей.
...Незабываемая Вера Франко, - внучка Ивана и дочь Петра, - любила рассказывать о своих походах на Панский (Галицкий - Авт.) рынок в поисках "фиалкового варенья". Этот кулинарный лигуминок давно исчез не только с лотков нынешних предприимчивых львовян, но и из памяти потребителей, по крайней мере, двух поколений. Поиск "вкусностей" среди действительно гигантского наследия Франко продолжается и поныне. На прилавках магазинов, к примеру, прекрасные издания о Каменяре. Но стоят они до... полтысячи гривен. Может ли простой украинец позволить себе такую роскошь? Может ли сельская библиотека мечтать о будущем академическом издании Франко? "Фиалковое варенье" и только...
Игорь Гулык
Особисто я дещо остерігаюся багатообіцяючих заяв владоможців, коли йдеться про пошанівок і популяризацію пам'яті знакових постатей. По-перше, слова ці мають ознаки чергового "відбувайла", оскільки лунають раз у п'ятдесят, а то й сто років. По-друге, щирість урядних декларацій дає підстави для сумнівів, оскільки рівень побутової ерудованості наших провідників подекуди катастрофічно дисонує з тезами, які готуються "яйцеголовими" з їхніх канцелярій. Зрештою, й останні не є надто сумлінними, бо, погодьтеся, проводити історичні паралелі між Іваном Франком під час ювілею і іспанським каудільо Франциско – хай останній вчинив правильно і показово, поєднуючи країну, – не вельми смачно та делікатно.
Мої остороги спричинені, насамперед, кон'юнктурщиною, якою відгонить від намагань відшукати у спадку непересічних особистостей потрібні моменту риси, цитати і думки. Ця кон'юнктура неминуче спрощує, схематизує справжній портрет геніїв, спотворює багатогранність вимірів і обширів їхнього світовиду. І це суперечить надзавданню нашого часу, – усунути совєтські стереотипи, спробувати зламати практику ідеологізації всього і вся задля домінанти сенсорного стандарту.
Коли мова про Франка, – Івана Яковича, безсумнівно, – то мої остороги міцнішають, позаяк рівень його особистості і динамічність підходів до будь-якої проблеми тогочасного світу марно було б намагатися увібгати у якісь визначені рамки. Саме динаміка і постійний релятивізм Франкового підходу до явищ і подій можуть загнати до глухого кута укладачів майбутнього, обіцяного ще Ющенком, академічного стотомника Каменяра. Бо серед його оцінок, розсипаних у газетних публікаціях, нотатках, рецензіях і епістолярії подибаємо убивчі характеристики середовищ, з якими навіть нинішня українська влада будує стосунки за принципом: "дмухай на холодне". Причому, серед цих чинників – не тільки закордонні чи ідеологічно несумісні із нинішніми вітчизняними практиками. Поважнішою обставиною є тяглість традицій сьогоднішніх владців, з попередниками яких затято дискутував Франко, і спадкоємців "галицьких хрунів", дивовижно збережені екземпляри яких подибуємо чи не у всіх "клубних закладах" місцевої еліти. Я не кажу вже про клерикальні кола, яким не припаде до смаку ретельний і повноцінний виклад усього спектру франкового доробку.
Відсилати укладачів майбутнього академічного супервидання до Хосе Ортега-і-Гассета з його теорією "контура" між сутнісним і довкіллям мені, дилетантові, не личить. Але що спроби м'якої цензури, безсумнівно, будуть, не виникає сумнівів. Залишається лише апелювати до сумління науковців і наголошувати саме на "академічності" видання, тобто на його вузькому призначенні для фахівців і дослідників.
…Незабутня Віра Франко, – онука Івана і донька Петра, – любила розповідати про свої походи на Панський (Галицький – Авт.) базар у пошуках "фіалкового варення". Цей кулінарний лігумінок давно зник не те що з яток нинішніх підприємливих львів'ян, але й з пам'яті споживачів, принаймні, двох поколінь. Пошук "смаколиків" серед направду гігантської спадщини Франка триває й донині. На прилавках крамниць, до прикладу, чудові видання про Каменяра. Але коштують вони до... півтисячі гривень. Чи може пересічний українець дозволити собі таку розкіш? Чи може сільська бібліотека мріяти про майбутнє академічне видання Франка? "Фіалкове варення" та й годі…
Ігор Гулик
Попытка апологии признанного
27 августа - день рождения Ивана Франко
Лично я немного опасаюсь многообещающих заявлений власть имущих, когда речь идет о памяти и популяризации знаковых фигур. Во-первых, слова эти имеют признаки очередной "объязаловки", поскольку звучат раз в пятьдесят, а то и сто лет. Во-вторых, искренность властных деклараций дает основания для сомнений, поскольку уровень бытовой эрудированности наших руководителей иногда катастрофически диссонирует с тезисами, которые готовятся "яйцеголовыми" с ихних канцелярий. Впрочем, и последние не слишком добросовестные, ведь, согласитесь, проводить исторические параллели между Иваном Франко и испанским каудильо Франциско - пусть последний поступил правильно и показательно, объединив страну, - не очень деликатно.
Моя предосторожность вызвана, прежде всего, конъюнктурщиной, которой отдает от попыток отыскать в наследстве незаурядных личностей нужные моменту черты, цитаты и мысли. Эта конъюнктура неизбежно упрощает, схематизирует подлинный портрет гениев, искажает многогранность измерений и просторов их мировоззрения. И это противоречит сверхзадаче нашего времени, - устранить советские стереотипы, попытаться сломать практику идеологизации всего и вся для доминанты сенсорного стандарта.
Когда речь о Франко, - Иване Яковлевиче, несомненно, - это мои опасения особые, поскольку уровень его личности и динамичность подходов к любой проблеме тогдашнего мира напрасно пытаться впихнуть в какие-то определенные рамки. Именно динамика и постоянный релятивизм подхода Франко к явлениям и событиям могут загнать в тупик проектантов будущего, обещанного еще Ющенко, академического стотомника Каменяра. Потому что среди его оценок, рассыпанных по газетных публикациям, заметкам, рецензиям и эпистолярии находим убийственные характеристики кругов, с которыми даже нынешняя украинская власть строит отношения по принципу: "дуй на холодное". Причем, среди этих факторов - не только зарубежные или идеологически несовместимые с нынешними отечественными практиками. Обстоятельством посеръезнее является преемственность традиций сегодняшних власть имущих, с предшественниками которых упорно дискутировал Франко, и наследников "галицких хрунив", удивительно сохранившиеся экземпляры которых встречается чуть ли не во всех "клубных заведениях" местной элиты. Я не говорю уже о клерикалах, которым не придется по вкусу тщательное и полноценное изложение всего спектра завещания Франко.
Отсылать составителей будущего академического супериздания к Хосе Ортега-и-Гассета его теории "контура" между сущностным и окружающей средой, мне, дилетанту, не к лицу. Но попытки мягкой цензуры, несомненно, будут, не возникает сомнений. Остается только апеллировать к совести ученых, и акцентировать именно на "академичности" издания, то есть на его узком предназначении для специалистов и исследователей.
...Незабываемая Вера Франко, - внучка Ивана и дочь Петра, - любила рассказывать о своих походах на Панский (Галицкий - Авт.) рынок в поисках "фиалкового варенья". Этот кулинарный лигуминок давно исчез не только с лотков нынешних предприимчивых львовян, но и из памяти потребителей, по крайней мере, двух поколений. Поиск "вкусностей" среди действительно гигантского наследия Франко продолжается и поныне. На прилавках магазинов, к примеру, прекрасные издания о Каменяре. Но стоят они до... полтысячи гривен. Может ли простой украинец позволить себе такую роскошь? Может ли сельская библиотека мечтать о будущем академическом издании Франко? "Фиалковое варенье" и только...
Игорь Гулык