Подарована незалежність?

Практика перетягувати ковдру на себе, при цьому ігноруючи будь-які писані правила і просто правила доброго тону, притаманна майже усім політикам. Вони – люди, а тому тішаться, коли їх шанують та возвеличують, і роблять усе, аби чути солодку патоку на вуха частіше.
Але є речі, які змушують державних провідників говорити очевидне несусвіття. Це – обставини, вплинути на які їм не під силу. Тому доводиться вдаватися до різного роду словесних викрутасів, аби виглядати перед співрозмовниками соліднішими і впливовішими.
…Колись Владімір Путін спромігся в Японії на чудову сентенцію, яка власне здобуває тепер подальший розвиток у реальному житті, а також на сторінках підконтрольних російському режимові газет та в ефірі призначеного чомусь не для вітчизняного, а сусідського глядача телебачення. Він розповів, що саме Росія була свого часу «ініціатором суверенітету України, Грузії та Киргизстану». Попри те, що ВВХ чомусь розповів далекосхідним політикам про явний неформат (про трійцю Україна – Грузія – Киргизстан й досі ніхто й слухом не чув), Путін, звісно, перебрав зі суверенітетом.
Але що вдієш, коли у Кремлі спочатку кажуть, а відтак думають. Ясна річ, тепер, після підписання Україною та Грузією і Молдовою угод про Асоціацію з ЄС, можна й надалі просторікувати про «подаровану незалежність». Але, як завжди, «війна все спише», цього разу українсько-російська війна. Вона повністю нівелює попередні твердження про те, що для нас з вами свобода і самостійність впали до ніг, як стигла груша, про «безкровний» фінал монстра під назвою СРСР, згадки про який досі мурашками по шкірі бігають у мізках ВВХ.
«Вона (Росія – Авт.) дивиться на світ, як на гру з нульовим вислідом… Це (солідарність Європи з Україною – Авт.) відбувається лише тому, що Росія вже всім набридла», – брюссельський аналітик і колишній керівник представництва Єврокомісії у Москві Майкл Емерсон, здається, поставив усі крапки над «і». Ба ні, - дрібку властивого йому сарказму додав Алєксєй Широпаєв: «Неосовєтизм – це совєтизм, який відкинув всяку соціальність, і зводиться винятково до ідеї влади і контролю в інтересах номенклатурного клану, який став власником. На щастя, система сьогодні вже не потребує масових репресій, оскільки вся ця брудна работа щодо соціуму зроблена раніше. Сьогодні зовсім достатньо точкового терору і телевізора».
А щодо «подарованого суверенітету», то, у принципі, слова Путіна могли б мати вагу років так через сто, коли у вічність відійдуть матері тбіліських юнаків, убитих саперними лопатками російських спецназівців 9 квітня 1989 року, коли у Прибалтиці вже не буде свідків тривалої облоги російськими танками Литовського сейму. Коли до тієї ж таки Грузії повернуться відібрані агресором території, а до України – Крим. Коли на Сході перестануть говорити «Гради» і «Буки». Коли в українські хати і квартири перестануть йти похоронні звістки із зони АТО, коли донецькі і львівські діти спатимуть, знаючи, що їхні татусі поруч, а не на війні. Зрештою, коли упокорена імперська потуга Росії перестане проектувати газові війни, вбивати українських вояків, припинить сепаратистський шантаж.
Але то буде вже зовсім інша Росія. Росія, якій подарують незалежність саме Україна, Грузія, зрештою, навіть Киргистан. Та й японцям до Москви стане значно ближче…
Ігор Гулик. Ілюстрація: vitki.org
Подаренная независимость?
Практика перетягивать одеяло на себя, при этом игнорируя любые писаные правила и просто правила хорошего тона, присуща почти всем политикам. Они - люди, а потому радуются, когда их уважают и восхваляют, и делают все, чтобы слышать сладкую патоку на уши почаще.
Но есть вещи, которые заставляют государственных лидеров говорить очевидную муру. Это - обстоятельства, повлиять на которые им не под силу. Поэтому приходится прибегать к различного рода словесным выкрутасам, чтобы выглядеть перед собеседниками солидными и влиятельными.
...Когда-то Владимир Путин удосужился в Японии на замечательную сентенцию, которая собственно приобретает теперь дальнейшее развитие в реальной жизни, а также на страницах подконтрольных российскому режиму газет и в эфире предназначенного не для отечественного, а соседского зрителя телевидение. Он рассказал, что именно Россия была в свое время «инициатором суверенитета Украины, Грузии и Кыргызстана». Несмотря на то, что ВВХ рассказал дальневосточным политикам о явном неформате (о троице Украина - Грузия - Кыргызстан и до сих пор никто слухом не слышал), Путин, конечно, перебрал с суверенитетом.
Но что делать, когда в Кремле сначала говорят, а потом думают. Конечно, теперь, после подписания Украиной, Грузией и Молдовой соглашений об ассоциации с ЕС, можно и дальше разглагольствовать о «подаренной независимости». Но, как всегда, «война все спишет», на этот раз украинско-российская война. Она полностью нивелирует предыдущие утверждения о том, что для нас с вами свобода и самостоятельность упали к ногам, как спелая груша, о «бескровном» финал монстра под названием СССР, воспоминание о котором мурашками по коже бегают в мозгах ВВХ.
«Она (Россия - Авт.) смотрит на мир, как на игру с нулевым последствием... Это (солидарность Европы с Украиной - Авт.) происходит только потому, что Россия уже всем надоела», - брюссельский аналитик и бывший руководитель представительства Еврокомиссии в Москве Майкл Эмерсон, кажется, поставил все точки над «і». Да нет, - щепотку присущего ему сарказма добавил Алексей Широпаев: «Неосоветизм – это советизм, отбросивший всякую социальность, и сводимый исключительно к идее власти и контроля в интересах номенклатурного клана, ставшего собственником. К счастью, система сегодня уже не нуждается в массовых репрессиях, поскольку вся эта грязная работа в отношении социума сделана ранее. Сегодня вполне достаточно точечного террора и телевизора».
А относительно «подаренного суверенитета», то, в принципе, слова Путина могли бы иметь вес лет так через сто, когда в вечность отойдут матери тбилисских юношей, убитых саперными лопатками российских спецназовцев 9 апреля 1989, когда в Прибалтике уже не будет свидетелей длительной осады российскими танками Литовского сейма. Когда к той же Грузии вернутся отнятые агрессором территории, а к Украине - Крым. Когда на Востоке перестанут говорить «Грады» и «Буки». Когда в украинские хаты и квартиры перестанут идти похоронные известия из зоны АТО, когда донецкие и львовские дети будут спать, зная, что их отцы рядом, а не на войне. В конце концов, когда упокоренная имперская мощь России перестанет проектировать газовые войны, убивать украинских солдат, прекратит сепаратистский шантаж.
Но это будет уже совсем другая Россия. Россия, которой подарят независимость именно Украина, Грузия, впрочем, даже Кыргызстан. И японцам к Москве станет значительно ближе...
Игорь Гулык