Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Між краплями дощу

Originally posted by ihorhulyk at Між краплями дощу
1
Ситуація із вибором з-поміж двох бід стає традиційною для української спільноти. Це ж, у свою чергу, означає дві речі: перша з них очевидна – країні потрібна, як повітря, ротація еліт; друга – трохи прихована: держава досі не має стратегії, хоча за 23 роки незалежності її пересічні громадяни вбухали у цей яловий механізм шалені кошти.
Щодо зміни еліт, то її, на жаль, не передбачається. Навіть на позачергові вибори Президента ми йшли, взявши за дороговказ старий анекдот: „Два пси зібралися на вибори. „За кого голосуватимеш?”, – запитує один. „А мені байдуже – чи за Герасима, чи за академіка Павлова...”.
Переконання про тяглість ситуації „вибору між поганим і гіршим” грунтується на тесті, який запропонує нова Конституція країни. Якомусь ім’ярекові, цілком можливо, буде байдуже, у кого із президентів бути ймовірним прем’єром. Прагматичні особи, очевидно, ставитимуть на статус-кво, за якого, радше, президенту випадає бути „при прем’єрові”, тобто на повноваження, виписані для глави уряду. Про ідеологію, світоглядні засади тут не йдеться, радше про те – хто у хаті господар.
Оскільки вибору фактично немає, то ми робимо свій, – життєвий, приземленіший і зручніший. Голосували емоціями (хіба не так відбулося 25 травня?). Зневіра та апатія сягла апогею, бо висловитися проти всіх – теж вибір, який не спричинить особливих наслідків. За когось віддасть голоси лише дорога родина, і якщо вона чисельніша від челяді опонента бодай на одну особу, то країна матиме очільника. І система працюватиме, – із корупцією ще вищого порядку, позаяк сімейні узи пов’язуватимуть обранця ще міцніше. «Спроби консолідувати довкола себе олігархів презентуються як необхідність з огляду на зовнішню загрозу, однак консервування олігархічної системи, до роботи в умовах якої цілком звик за попередні десятиліття сам Порошенко, матиме негативний вплив на середньо- та довгострокові перспективи країни. Адже вони під прикриттям демонстративних «патріотичних» заяв (як-от Ахметов) та навіть дій (як-от Коломойський) і далі відстоюють свій особистий інтерес за рахунок держави», - пише у "Тижні" Олесь Олексієнко.
До слова, про корупцію. Вона процвітатиме у нас доти, доки держава братиме плату у вигляді податків за невиконану роботу. Тобто, – не гарантуватиме прав платникам, не забезпечуватиме належного рівня безпеки, не упорядкує систему правосуддя і таке інше. Податки у нашому випадку можна розглядати як хабар, бо, заплативши їх, українець резонно розраховує на лояльність держави у випадку його не надто правомірних вчинків.
Вірус недовіри до всіх і вся лише стверджує невеселу висновок: за роки незалежності жоден із владних мужів, жодна державна інституція не доклали потрібних зусиль до формування так званого суспільного капіталу. Про власні статки вони дбали, без сумніву, усі. "Треба чесно визнати, що попередні 22 роки державотворення насправді виявилися пропащим часом, бо все, що там створили, не витримало навіть найпершого іспиту, розвалилося, бо було гнилим, нежиттєздатним. Це, до речі, оцінка і «видатних державотворців» Кравчука, Кучми і Ющенка. Було б наївно вважати, що деградація держапарату, найважливіших інституцій почалася лише за Януковича», - зауважує Ігор Лосєв у "Тижні".
А суспільний капітал – це щось нематеріальне, це власне і є ота довіра: платника податків до влади, клієнта до банкіра і навпаки, пацієнта до лікаря, читача – до журналіста... Маючи його, можна думати й про вибір, і про стратегію. Втративши або ж не здобувши – нидіти у безвиході і депресії. Хто із тих, хто входить у команду Порошенка, бодай заікнувся про суспільний капітал?
Ігор Гулик. Ілюстрація: minimozg.ru
Между каплями дождя
Ситуация с выбором между двух зол становится традиционной для украинского общества. Это, в свою очередь, означает две вещи: первая из них очевидна - стране нужна, как воздух, ротация элит; вторая - немного скрытая: государство до сих пор не имеет стратегии, хотя за 23 года независимости ее простые граждане вбухали в этот яловый механизм огромные средства.
Об изменении элит, то ее, к сожалению, не предвидится. Даже на внеочередные выборы Президента мы шли, взяв за указатель старый анекдот: "Две собаки собрались на выборы. "За кого будешь голосовать?", - спрашивает одна. "А мне все равно - или за Герасима или за академика Павлова...".
Убеждение в преемственности ситуации "выбора между плохим и худшим" ​​основывается на тесте, который предложит новая Конституция страны. Какому-то имяреку, вполне возможно, будет безразлично, у кого из президентов вероятным стать премьером. Прагматики, очевидно, будут ставить на статус-кво, когда, скорее, президенту приходится быть "при премьере", то есть на полномочия, выписанные для главы правительства. Об идеологии, мировоззренческих принципах речь не идет, скорее о том - кто в доме хозяин.
Поскольку выбора фактически нет, то мы делаем свой, - жизненный и более удобный. Голосуем эмоциями (не так ли было 25 мая?). Разочарование и апатия достигла апогея, потому что высказаться против всех - тоже выбор, который, увы, не повлечет особых последствий. За кого-то отдаст голоса только "дорогая семья", и если она многочисленнее челяди оппонента хотя бы на одного человека, то страна не останется без президента. И система будет работать, - с коррупцией еще более высокого порядка, поскольку семейные узы свяжут избранника еще крепче. «Попытки консолидировать вокруг себя олигархов подаются как необходимось с точки зрения внешней угрозы, однако консервация олигархической системы, где привык работать за минувшие десятилетия сам Порошенко, негативно повлияет на средне- и далекосрочные перспективы страны. Потому что они под прикритием демонстративных «патриотических» заявлений (вот как Ахметов) и даже поступков (как Коломойский) и впредь защищают свой личный интерес за счет государства», - пишет в "Тыжни" Олесь Олексиенко.
К слову, о коррупции. Она будет процветать у нас до тех пор, пока государство будет требовать плату в виде налогов за невыполненную работу. То есть, - не гарантирует прав налогоплательщикам, не обеспечит надлежащего уровня безопасности, не упорядочит систему правосудия и т.д. Налоги в нашем случае можно рассматривать как взятку, потому что, заплатив их, украинцы резонно рассчитывает на лояльность государства в случае его не слишком правомерных поступков.
Вирус недоверия ко всем и вся лишь утверждает невеселый вывод: за годы независимости ни один из властных мужей, ни один государственный институт не приложили необходимые усилия к формированию так называемого общественного капитала. О собственных доходах они заботились, - без сомнения, все. "Нужно честно признать, что предыдущие 22 года государственного строительства на поверку оказались пропащим временем, потому что все, что там сотворили, не прошло даже первого испытания, розвалилось, поскольку было гнилым, нежизнеспособным. Это, кстате, оценка и «выдающихся державотворцев» Кравчука, Кучмы и Ющенка. Было бы наивно полагать, что деградация госаппарата, самых важных институций началась только за Януковича», - замечает Игорь Лосев в "Тижні".
А общественный капитал - это нечто нематериальное, это и есть та доверие: налогоплательщика к власти, клиента к банкиру и наоборот, пациента к врачу, читателя - к журналисту... Имея его, можно думать и о выборе, и о стратегии. Потеряв или не получив - гибнуть в тупике и депрессии. Кто из тех, кто входит в команду Порошенко, хотя заикнувся об общественном капитале?
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments