Орест (forko) wrote in ua,
Орест
forko
ua

Уклін волонтерам

Originally posted by bilozerska at Уклін волонтерам
IMGS4382

Ми найчастіше не знаємо їхніх імен. А вони їдуть через всю Україну - часто на старих машинах, які ламаються через кожні 200 км, часто потрапляючи під обстріли й іноді під ними гинучи - і привозять нам тонни гуманітарки. Збирають її по крихітках, скидаються власними грошима, налагоджують контакти з дрібними і середніми підприємцями, які допомагають фронту.

Відтоді як люди дізналися, що ми не відсиджуємося десь, а воюємо, гуманітарка прибуває нам майже щодня. У цих передачах буває їжа, військове спорядження, одяг, предмети побуту і гігієни. Як тільки щось прибуває, ми розхапуємо усе, не дивлячись, навіть те, що нам не треба, а потім міняємось чи просто ділимось між собою. От і зараз - чекаємо гуманітарку. Там має бути дуже корисне і потрібне для нас спорядження.

Закінчуються часи, коли абсолютно все ми купували за власний рахунок, а в кого не було грошей - не міг вийти у бій. Або виходив голим і босим. Уклін волонтерам.

Коли наші були у пеклі під Савур-могилою, а я застрягла на армійському блокпості, рвучись до них, але не знаючи, як це зробити, бо вони там були відрізані, йшли жахливі бої - ТУДИ до них поїхав бусик з гуманітаркою. Такий звичайний зелененький мікроавтобус, всередині - двоє звичайних дядьків середнього віку. Зворушлива зброя - стара мисливська рушниця одного з них. І багато-багато харчів, які дуже були потрібні, бо ж у наших, крім сухпайків, нічого не було.

В цей момент, коли вони проїздили повз наш блокпост, я не стояла на зміні, а снідала в посадці, у затінку. Звідти я бачила, що біля поста зупинився зелений бусик і водій розмовляє з нашими хлопцями. Не надала цьому значення. Не вийшла. А потім хлопці розповіли, що в Петрівське повезли гуманітарку. "От блін! - сказала я. - Вони ж могли взяти мене з собою!". А хлопці-військові так спокійно: "Навіщо тобі було їхати з ними? Вони ж не доїдуть".
"Не доїдуть" могло мати два значення: просто зупиняться, зрозумівши, що проїхати туди неможливо, і повернуть назад - або загинуть. Влучить міна і все. Я не стала уточнювати, що саме малося на увазі.

Вони доїхали. Зупинялися, побачивши, що проїзду немає, двічі. Знаходили іншу дорогу. На третій раз прорвалися.
Ввечері зелененький бусик, як наш янгол-охоронець, знову з'явився на нашому блокпості. Цілий, без єдиної дірки. Я впізнала його і прожогом вибігла на дорогу. Всередині - веселі і бадьорі дядьки. Розповіли, що бачили наших - живими і здоровими. А в мене ж добу від них звісток не було. І поїхали далі - в такі самі ж...и (перепрошую, але такі місця тут називаються саме так) - розвозити гуманітарку іншим.

Коли ти знаходишся у стресовій ситуації і зациклений на власних проблемах - ти не питаєш їхні імена і забуваєш, звідки вони родом. Так і залишається в історії: блокпост Амвросіївка, шосте або восьме серпня, зелений мікроавтобус, двоє дядьків, судячи з мови - західняки. Хто впізнає їх - запишіть і на все життя запам'ятайте імена.

А нещодавно сюди, на базу, привезли особливу гуманітарку - спеціально для мене. Це була посилка для дівчат. Всередині - жіноча форма маленького розміру (американський вудланд), маленькі, легенькі, дуже якісні американські берці, жіноча білизна, засоби гігієни і багато солодощів та інших продуктів, орієнтованих, в першу чергу, на жінок. Це організували волонтери Олена Бондаренко і Валерій Климчук, за допомоги нашої американської діаспори. Уклін їм і подяка величезна. Солодощі і таке інше поступово споживаються жіночою частиною нашого батальйону. Форма сидить на мені, ніби спеціально на мене пошита. Я не носитиму її в бою, тому що наш підрозділ використовує іншу форму, а відрізнятися в бою одягом дуже небезпечно - можна стати першою ціллю. Але тепер тут, на базі, я маю в чому ходити і гарно виглядаю. Бо попередній другий комплект форми куплявся мною для унсовських вишколів років десять тому, і його вже час викидати.

Ще там був дуже якісний і надійний бронежилет, але він важив 10 кг і, звичайно, був одразу ж переданий одному з наших бійців-чоловіків У кишені броника був довгий лист від волонтерки, що його купила, до українського солдата, що його носитиме.
Берци також будуть передані іншому бійцю, тільки вже дівчині. Бо на мене, на жаль, замалі.

IMGS4401

А ще там був подарунок від американської україночки, на ім'я Маргарита. Їй 10 років, і вона малює малюнки-обереги для бійців. Усі солдати, що мали такі подарунки від Маргарити, поверталися живими. Тепер такий малюнок є і в мене. Він дуже простий: синьо-жовтий прапор, на ньому квіточки і напис "Дякую!". Мабуть, я теж повернуся живою.

Фото Юрія Луканова.
Tags: Армия, Армія, Мути добро, Форсмажор, сам-себе-гражданин
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments