Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Серпень. Колапс

Originally posted by ihorhulyk at Серпень. Колапс
Українському парламентові присвячується
1
У середовищі, яке втілює українську владу, поділену на антагоністичні табори, – тиха істерика. Аргументи, які ще вчора здавалися залізобетонними, вичерпано, вони трансформувалися навіть не у слова, а якусь подобу кільканадцять разів витисненої макухи, якою вже не можна згодовувати деморалізоване стадо. Від серпневої спеки, а радше – від повної дезінформативності, традиційні говоруни не знаходять у собі сил для чергових месиджів, і лише президентська прес-дівчинка, через обов'язковість говорити, записану у посадових інструкціях, йде на голгофу спілкування з пресою.
Політики вже не мріють про Гаваї і Монте-Карло, Чорноморка під Одесою видається їм нездійсненною мрією, фантастичним видивом, яке доводиться відганяти з розпаленої недавніми гарячими поєдинками і нинішнім тягучим очікуванням мізків.
"Безвихідна ситуація – це ситуація, жоден вихід з якої нам не до смаку", – ну, хіба не провидець Станіслав Єжи Лєц? Але спробуйте-но уволити вишукані смаки українського істеблішменту! Вчора політики демонструють абсолютну публічність, затіявши "прання білизни" перед мільйонною аудиторією, сьогодні вони зачиняються за сімома замками, інтригою змушуючи співвітчизників підозрювати щось неладне.
А завтра? Таке враження, що завтра вони всім кагалом можуть виїхати з країни, і не мине й тижня, як пересічний мешканець колись довіреного їм терену довго чухатиме потилицю, намагаючись згадати, хто з них був ким.
Це не від аполітичності українського тубільця, це – вислід цілеспрямованої, тривалої і, головне, усвідомленої праці влади над поглибленням прірви між собою, безгрішною і безкарною, і тими, кого вона вряди-годи іменує народом.
І президент, і прихильники вчорашнього диктатора, і депутати, і урядовці не мають жодних підстав ображатися на електорат. За що, питається, – за те, що країна якось перебивається і не деградує тоді, коли обрана її мешканцями влада втрачає останні риси людської подоби? За те, що вкотре дала себе ошукати, повіривши в обіцянки, присмачені дармовими шоу? За те, що, на відміну від наділених повноваженнями осіб, живе за звичним календарним тижнем, а не за принципом "семи п'ятниць"?
Ви гадаєте, там, нагорі, хтось особливо переймається проблемою катастрофічного браку фахівців зі зведення мостів над цією прірвою? А чи переконані ви, що й тут, унизу, на майданах і ринках, у маршрутних таксі і прокурених кухнях, знайдуться охочі налагоджувати контакт? Я особисто не квапився б зі ствердною відповіддю. В країні щось слід змінювати, і то негайно. Не можна дозволяти "наполеончикам" відверто і цинічно повторювати свого кумира: "Моя коханка — влада. Я заплатив за неї надто велику ціну, щоб дозволити вкрасти її в мене, або ж допустити, щоб хто-небудь з хіттю позирав на неї".
Іноді слід змиритися з тим, що ціна, заплачена за владу, виглядає мізерною у порівнянні з тим, що мусово платити за свободу. Іноді варто втямити, що влада – не те мірило, яким зручно користатися, коли йдеться про долі мільйонів. Це усвідомлення – результат банального силогізму, у якому нема невідомих категорій. Та от біда, – маємо провідників, які воліють оперувати складнопідрядними конструкціями, для яких властиво вбачати у найнезначнішому природньому явищі, – до прикладу, – дощі, загрози вселенського масштабу. Тому й не реагують вони на очевидні речі, вважаючи їх надто дріб'язковими для їхньої уваги.
Ви запитаєте, що я пропоную? Нічого надзвичайного: дати народу шанс ще раз сказати своє слово. Після Майдану і війни, врахувавши всі за і проти. Інакше він сам знайде вихід з ситуації колапсу. Досвід є.
Ігор Гулик. Ілюстрація:
[Error: Irreparable invalid markup ('<a </lj-cut>') in entry. Owner must fix manually. Raw contents below.]

Originally posted by <lj user="ihorhulyk" /> at <a href="http://ihorhulyk.livejournal.com/126398.html">Серпень. Колапс</a><div class="repost"><b><i>Українському парламентові присвячується</i></b>
<img src="http://ic.pics.livejournal.com/ihorhulyk/63909401/145801/145801_900.jpg" alt="1" title="1">
<lj-cut text="Читати українською">У середовищі, яке втілює українську владу, поділену на антагоністичні табори, – тиха істерика. Аргументи, які ще вчора здавалися залізобетонними, вичерпано, вони трансформувалися навіть не у слова, а якусь подобу кільканадцять разів витисненої макухи, якою вже не можна згодовувати деморалізоване стадо. Від серпневої спеки, а радше – від повної дезінформативності, традиційні говоруни не знаходять у собі сил для чергових месиджів, і лише президентська прес-дівчинка, через обов'язковість говорити, записану у посадових інструкціях, йде на голгофу спілкування з пресою.
Політики вже не мріють про Гаваї і Монте-Карло, Чорноморка під Одесою видається їм нездійсненною мрією, фантастичним видивом, яке доводиться відганяти з розпаленої недавніми гарячими поєдинками і нинішнім тягучим очікуванням мізків.
"Безвихідна ситуація – це ситуація, жоден вихід з якої нам не до смаку", – ну, хіба не провидець Станіслав Єжи Лєц? Але спробуйте-но уволити вишукані смаки українського істеблішменту! Вчора політики демонструють абсолютну публічність, затіявши "прання білизни" перед мільйонною аудиторією, сьогодні вони зачиняються за сімома замками, інтригою змушуючи співвітчизників підозрювати щось неладне.
А завтра? Таке враження, що завтра вони всім кагалом можуть виїхати з країни, і не мине й тижня, як пересічний мешканець колись довіреного їм терену довго чухатиме потилицю, намагаючись згадати, хто з них був ким.
Це не від аполітичності українського тубільця, це – вислід цілеспрямованої, тривалої і, головне, усвідомленої праці влади над поглибленням прірви між собою, безгрішною і безкарною, і тими, кого вона вряди-годи іменує народом.
І президент, і прихильники вчорашнього диктатора, і депутати, і урядовці не мають жодних підстав ображатися на електорат. За що, питається, – за те, що країна якось перебивається і не деградує тоді, коли обрана її мешканцями влада втрачає останні риси людської подоби? За те, що вкотре дала себе ошукати, повіривши в обіцянки, присмачені дармовими шоу? За те, що, на відміну від наділених повноваженнями осіб, живе за звичним календарним тижнем, а не за принципом "семи п'ятниць"?
Ви гадаєте, там, нагорі, хтось особливо переймається проблемою катастрофічного браку фахівців зі зведення мостів над цією прірвою? А чи переконані ви, що й тут, унизу, на майданах і ринках, у маршрутних таксі і прокурених кухнях, знайдуться охочі налагоджувати контакт? Я особисто не квапився б зі ствердною відповіддю. В країні щось слід змінювати, і то негайно. Не можна дозволяти "наполеончикам" відверто і цинічно повторювати свого кумира: "Моя коханка — влада. Я заплатив за неї надто велику ціну, щоб дозволити вкрасти її в мене, або ж допустити, щоб хто-небудь з хіттю позирав на неї".
Іноді слід змиритися з тим, що ціна, заплачена за владу, виглядає мізерною у порівнянні з тим, що мусово платити за свободу. Іноді варто втямити, що влада – не те мірило, яким зручно користатися, коли йдеться про долі мільйонів. Це усвідомлення – результат банального силогізму, у якому нема невідомих категорій. Та от біда, – маємо провідників, які воліють оперувати складнопідрядними конструкціями, для яких властиво вбачати у найнезначнішому природньому явищі, – до прикладу, – дощі, загрози вселенського масштабу. Тому й не реагують вони на очевидні речі, вважаючи їх надто дріб'язковими для їхньої уваги.
Ви запитаєте, що я пропоную? Нічого надзвичайного: дати народу шанс ще раз сказати своє слово. Після Майдану і війни, врахувавши всі за і проти. Інакше він сам знайде вихід з ситуації колапсу. Досвід є.
Ігор Гулик. Ілюстрація: <u><a </lj-cut>href="http://dolboeb.livejournal.com">dolboeb.livejournal.com</a></u>
<lj-cut text="Читать по-русски"><b>Август. Коллапс</b>
<b><i>Украинскому парламенту посвящается</i></b>
В среде, воплощающей украинскую власть, разделенную на антагонистические лагеря, - тихая истерика. Аргументы, еще вчера казавшиеся железобетонными, исчерпаны, они трансформировались даже не в слова, а некое подобие несколько раз тисненного жмыха, которым уже нельзя скармливать деморализованное стадо. От августовской жары, а скорее - от полной дезинформативности, традиционные краснобаи не находят в себе сил для очередных месседжей, и только президентская пресс-девочка, через обязанность говорить, записанную в должностных инструкциях, идет на голгофу общения с прессой.
Политики уже не мечтают о Гавайах и Монте-Карло, Черноморка под Одессой кажется им несбыточной мечтой, фантастическим видением, которое приходится гнать прочь из воспаленных недавними горячими схватками и нынешним тягучим ожиданиям голов.
"Безысходная ситуация - это ситуация, ни один выход из которой нам не по вкусу", - ну, разве не провидец Станислав Ежи Лец? Но попробуйте-ка утолить изысканные вкусы украинского истеблишмента! Вчера политики демонстрируют абсолютную публичность, затеяв "стирку белья" перед миллионной аудиторией, сегодня они закрываются за семью печатями, интригой заставляя соотечественников подозревать неладное.
А завтра? Такое впечатление, что завтра они всем кагалом могут выехать из страны, и не пройдет и недели, как простой житель когда-то вверенной им державы будет долго чесать затылок, пытаясь вспомнить, кто из них был кем.
Это не от аполитичности украинского жителя, это - результат целенаправленной, длительной и, главное, осознанной работы власти над углублением пропасти между собой, безгрешной и безнаказанной, и теми, кого она изредка именует народом.
И президент, и сторонники вчерашнего диктатора, и депутаты, и чиновники не имеют никаких оснований обижаться на электорат. За что, спрашивается, - за то, что страна-то перебивается и не деградирует, когда избранная ее жителями власть теряет последние черты человеческого облика? За то, что раз дал себя обмануть, поверив в обещания, сдобренные бесплатными шоу? За то, что, в отличие от наделенных полномочиями лиц, живет по обычной календарной неделе, а не по принципу "семи пятниц"?
Вы думаете, там, наверху, кто-то особенно озабочен проблемой катастрофической нехватки специалистов по возведению мостов над этой пропастью? А уверены ли вы, что и здесь, внизу, на площадях и рынках, в маршрутных такси и на прокуренных кухнях, найдутся желающие налаживать контакт? Я лично не спешил бы с утвердительным ответом. В стране что-то следует менять, и немедленно. Нельзя позволять "наполеошкам" откровенно и цинично повторять лозунг своего кумира: "Моя любовница - власть. Я заплатил за нее слишком большую цену, чтобы позволить украсть ее у меня, или же допустить, чтобы кто-нибудь с похотью смотрел на нее".
Иногда следует смириться с тем, что цена, заплаченная за власть, выглядит мизерной по сравнению с тем, что нужно платить за свободу. Иногда стоит понять, что власть - не то мерило, которым удобно пользоваться, когда речь идет о судьбах миллионов. Это осознание - результат банального силлогизма, в котором нет неизвестных категорий. Но вот беда, - имеем политиков, которые предпочитают оперировать подчиненными конструкциями, для которых свойственно видеть в незначительных естественных явлениях, - к примеру, - дожде, угрозц вселенского масштаба. Поэтому и не реагируют они на очевидные вещи, считая их слишком мелочными для их внимания.
Вы спросите, что я предлагаю? Ничего удивительного: дать народу шанс еще раз сказать свое слово. После Майдана и войны, учтывая все за и против. Иначе он сам найдет выход из ситуации коллапса. Опыт есть.
<i>Игорь Гулык</i></lj-cut></div>
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments