desyateryk (d_desyateryk) wrote in ua,
desyateryk
d_desyateryk
ua

ПОЧАТОК МАЙДАНУ

ПОЧАТОК МАЙДАНУ


У суботу я приїхав на Майдан, коли оголошена толока була у розпалі.

Відступ 1: до речі, хтось ще пам’ятає такого собі Івана Проценка, запеклого борця за чистий Київ (прожив він тут, правда, менше 2 років)? Того самого, що в січні-лютому організовував нечисельні, але шумні марші проти барикад зі скандалами, тітушками, бійками та провокаціями? Ось же, прибирають нарешті, тобі й карти в руки! А втім, щось мені підказує, що чепурушка Ваня сидить зараз у Москві і скаржиться, як «правосеки» загрожують його життю, а Ваніни прихильники замість махати віниками та лопатами випускають рештки безсилої жовчі перед телевізорами.

Перше, що кинулося у вічі по виході з метра – «швидка». На щастя, цього дня вона не знадобилася. Трапилися в нагоді дві пожежних машини. На тротуарі з боку стели Незалежності ще димилося чимале попелище: десяток каркасів подвійних ліжок посеред обвугленого мотлоху. Трохи далі за стелою здіймався ще один стовп диму: горів великий військовий намет. Хтось витяг пожежний рукав з найближчого магазину і почав тушити. Хтось раптом вигукнув не своїм голосом:

- Зараз вибухне!!!

Глядачі кинулося врозсип. Нічого, звісно, не вибухнуло.

Через кілька хвилин зайнялася ще одна халабуда неподалік – хатинка з фанери і брезенту спалахнула як сірник, на щастя, пожежники були поруч. В повітрі сильно смерділо ацетоном. Я спитав у якогось переполоханого старенького:

- Хто це палить?
- Так вони й палять. Ті, що в наметах. Ацетоном поливають – він швидко горить.

Незважаючи на безлад, міліція не показувалася, натомість дійсно прийшло багато волонтерів, котрі методично вигрібали сміття. Мешканці табору та їхні прибічники – десь близько двох сотень молодиків у хакі (в одного навіть був щит з намальованим автоматом і написом «щоб стояв у кожній хаті»), старших чоловіків й екзальтованих жінок – юрмилися між рештками містечка, одні розгублені, другі розлючений. Кілька жінок оточили волонтера, влаштували суперечку, зрештою одна з них закричала: «Принесіть маленький ліхтарик, я зараз вам доведу, що він перебуває під дією психотропних засобів!», але ліхтарика так і не знайшли. Туди-сюди вештався дідок у рясі, обіймаючи дерев’яну статуетку Богоматері і намагаючись весь час із кимось поспілкуватися. Похмурий дядько в хакі визвірився на нього:

- Батюшка, замовкніть, ви вже сьогодні наговорилися!

Священик, однак, не знітився, а підійшов до місця найближчого конфлікту і заспівав гімн. Люди, які були готові вже повидирати одне одному чуби, підхопили й битися не стали.

Відступ 2: Постійний Майдан був би потрібен, якби ми влаштували революцію по повному розряду: з розгоном всієї існуючої влади і створенням її з нуля, через скликання Установчих зборів. Наскільки можна зрозуміти, «Майдан» у Франції кінця ХVІІІ століття діяв дуже активно: якщо верхівка зволікала зі змінами, то озброєні парижани, швидко відмобілізувавшись, допомагали чиновникам прийняти правильне рішення. Ми цей етап пропустили в 1991-у й маємо працювати з тою моделлю врядування, що є: наскільки б поганою вона не була, але її анігіляція нічого, окрім додаткового лиха, не принесе. Контролювати владу в мирний спосіб набагато складніше – але в нашій ситуації простих відповідей немає. Цю банальність треба нагадувати постійно: Майдан не на площі, Майдан – у головах.

Майданівці пакували речі, багато вже стояли на тротуарах з рюкзаками, пакетами, клунками. Я підійшов до Стрийського намету, де, я точно знав, ще з грудня сиділи справжні революціонери. Застав їхнього командира Батю – огрядного, сивого чоловіка. 20 лютого його так підстрелили на Інститутській, що ледь вижив – лікарі з того світу дістали. Батя був дуже не в гуморі. Обматюкав якогось перехожого, що мав необережність ляпнути дурницю про Схід, а мені сказав:

- Ні, ми більше за Київ не станемо. Так і знай. Он там беркутівці перевдягнені ходять, нехай вони і будуть. А ми за вас більше не станемо.

Я промовчав. Я не сказав, що ті, хто лишився на площі, застрягли не в просторі, а в часі – у проклятому ранку 20 лютого. Так, пам'ять важлива і біль вщухає довго. Але якщо ми розбазаримо здатність до солідарності і тверезе мислення, котрих навчилися цієї зими, тоді 20 лютого триватиме вічно і Небесна сотня гинутиме знову й знову.

Волонтери гребли обгоріли рештки лопатами, складаючи їх на розкидані ковдри, тягли до вантажівок – з такою само організованістю, як це вони робили 21 лютого, розчищаючи Майдан після боїв. Добре працювали. Дружно й весело. З повагою до інших, з любов’ю до міста. Як справжні вільні люди.

Ні, Батю, станемо разом, якщо треба. Просто, сподіваюся, вже не доведеться.

Дмитро Десятерик, «День»
Tags: Майдан, колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 0 comments