Ігор Гулик (ihorhulyk) wrote in ua,
Ігор Гулик
ihorhulyk
ua

Місце для Петлюри

Originally posted by ihorhulyk at Місце для Петлюри
1
У серпні минає чергова річниця так званого «Дива на Віслі», коли поляки разом з українцями з Головним Отаманом Симоном Петлюрою на чолі у друзки розбили не тільки большевицькі орди Тухачєвскаго, але й надії Страни Совєтов на світове панування. Це визнають навіть російські ліберальні публіцисти, зокрема Алєксєй Широпаєв у своїй блискучій статті на RuФабуле. Один із очільників Національного демократичного альянсу, Широпаєв розлого змальовує історичні алюзії подій майже сторічної давності і сьогодення, коли Польша і Україна знову повернулися до потреби альянсу для захисту старої і ситої Європи від фашистського режиму Путіна, який мало чим відрізняється від чекістського часів «Дива на Віслі». Особливо, якщо взяти до уваги факт, що головним ініціатором «червоного кидка на Захід» був не хто інший, а духовний натхненник ВВХ Фєлікс Едмундовіч Дзєржінскій.
Лише зрозумівши роль Пілсудського і Петлюри у порятунку тодішнього змордованого Першою світовою континенту, можемо втямливо відповісти на запитання, чому досі, через 84 роки після смерті Головного отамана, коли, здавалося б, усі акценти – над потрібними словами, а вироки давно озвучено історією, – його постать викликає такий неадекватний спротив українофобів? Чому майже 84 роки по тому, як Петлюра впав у Парижі від руки большевицького агента Шварцбарда, його ім’я й досі оповите серпанком незаслужених звинувачень, образ і проклять? І ці стереотипи є настільки примітивними, що маргінальний загал, не зауважуючи, ковтає їх, навіть не спитавши жодного аргумента.
Українські газети незалежної доби можуть скільки завгодно друкувати витяги з петлюрівських указів та розпоряджень про суворі кари на голову тих, хто інспірував єврейські погроми, але це не читають ті, хто не хоче цього чути, для кого Петлюра-антисеміт – засіб заробляння ницих мідяків. Ті ж українські видання хоч щодня вміщуватимуть на своїх шпальтах витяги з Петлюри-журналіста петербурзького періоду, але це не додасть його опонентам відваги сказати, що вони впали у блуд, вважаючи його русофобом. Що для них Петлюра – європеєць, який не тільки мріяв про Вітчизну у колі цивілізованих народів, друкуючи свій маніфест у московській «Украинской Жизни»? «Чи не краще для України буде, коли вона вступить у безпосередні зносини з Європою та її віковою здоровою культурою, з якою у неї стільки спільних традицій в минулому і споріднених зв’язків та рис у сучасному?».
Гадаю, причина в іншому. Симон Петлюра відродив у мізках українців думку про потребу власного війська. І не тільки збудив її, але й переконав на життєвому прикладі, що національну армію можна створити. Вже не пригадую хто висловив дуже слушну і, як на мене, цілком резонну річ: Симон Петлюра був реінкарнацією справжнього козацького гетьмана. Бо його призначали на найвищі вояцькі посади не уряди чи президенти, а військові з’їзди і повстанці проти гетьманату 1918 року. Відтак російська інвазія потребувала нових державних очільників. І ті, хто чинив їй спротив, вирішили, що ним має бути саме Петлюра.
А коли оборона виявилася марною, Петлюра одним з перших вказав Європі на її помилки і можливі наслідки нехтування українською долею: «Тепер Европа бачить наслідки своєї фатальної байдужности. Та страшна економічна
криза, що тримає в своїх залізних обіймах весь світ, не закінчиться доти, доки
на всьому сході Европи буде панувати заборча влада російська, доки брутальна
стопа червоного ката буде топтати широкі степи українські, доки народи бувшої Росії не стануть суверенами на вільних землях своїх».
До слова, у Полтаві досі шукають місця для пам’ятника Петлюрі… Шукають ті, хто досі вважає, що час може рухатись навспак.
Ігор Гулик. Ілюстрація: unesco.com.ua
Место для Петлюры
В августе минует очередная годовщина так называемого «Чуда на Висле», когда поляки вместе с украинцами с Главным атаманом Симоном Петлюрой во главе вдребезги разбили не только большевистские орды Тухачевскаго, но и надежды Страны Советов на мировое господство. Это признают даже российские либеральные публицисты, в частности Алексей Широпаев в своей блестящей статье на RuФабуле. Один из руководителей Национального демократического альянса, Широпаев пространно изображает исторические аллюзии событий почти столетней давности и настоящего, когда Польша и Украина снова вернулись к необходимости альянса для защиты старой и сытой Европы от фашистского режима Путина, мало чем отличающегося от чекистского времен «Чуда на Висле». Особенно, если учесть тот факт, что главным инициатором «красного броска на Запад» был не кто иной, а духовный вдохновитель ВВХ Феликс Эдмундович Дзержинский.
Только поняв роль Пилсудского и Петлюры в спасении тогдашнего измученного Первой мировой континента, можем четко ответить на вопрос, почему до сих пор, 84 года спустя после смерти Главного атамана, когда, казалось бы, все акценты - над нужными словами, а приговоры давно озвучены историей, - его фигура вызывает такою неадекватную реакцию украинофобов? Почему почти 84 года после того, как Петлюра пал в Париже от руки большевистского агента Шварцбарда, его имя до сих пор окутано дымкой незаслуженных обвинений, оскорблений и проклятий? И эти стереотипы настолько примитивны, что маргиналы, не замечая, глотают их, даже не спросив об аргументах.
Украинские газеты могут сколько угодно печатать выдержки из петлюровских указов и распоряжений о жостких наказаниях тех, кто инспирировал еврейские погромы, но это не читают те, кто не хочет этого слышать, для кого Петлюра-антисемит - средство зарабатывания низменных медяков Те же украинские издания могут хоть каждый день публиковать на своих страницах выдержки из Петлюры-журналиста петербургского периода, но это не добавит его оппонентам отваги сказать, что они заблуждаются, считая его русофобом. Что для них Петлюра - европеец, который не только мечтал о Родине в семье цивилизованных народов, печатая свой ​​манифест в московской «Украинской Жизни»? «Не лучше ли для Украины будет, когда она вступит в непосредственные отношения с Европой и ее вековой здоровой культурой, с которой у нее столько общих традиций в прошлом и родственных связей и черт в современном?».
Думаю, причина в другом. Симон Петлюра возродил в головах украинцев мысль о необходимости собственного войска. И не только разбудил ее, но и убедил на жизненном примере, что национальную армию можно создать. Уже не помню кто выразил справедливую и, по-моему, вполне резонную вещь: Симон Петлюра был реинкарнацией настоящего казацкого гетмана. Потому что его назначали на высокие воинские должности не правительства или президенты, а военные съезды и повстанцы против гетманата 1918 года. Потом русская инвазия потребовала новых государственных лидеров. И те, кто оказывал ей сопротивление, решили, что им должен быть именно Петлюра.
А когда борьба оказалась напрасной, Петлюра одним из первых указал Европе на ее ошибки и возможные последствия пренебрежения украинской судьбой: «Теперь Европа видит последствия своего рокового безразличия. И страшный экономический
кризис, держащий в своих железных объятиях весь мир, не закончится до тех пор, пока
на всем востоке Европы будет господствовать заборча власть русских, пока брутальная
стопа красного палача топчет широкие степи украинские, пока народы бывшей России не станут суверенами на свободных землях своих».
К слову, в Полтаве до сих пор ищут места для памятника Петлюре... Ищут те, кто считает, что время может двигаться вспять.
Игорь Гулык
Tags: колонка
Subscribe
promo ua april 7, 2013 00:40
Buy for 5 000 tokens
Ласкаво просимо в спільноту "Кращі пости українського ЖЖ". Кожен з учасників може пропонувати свої чи чужі пости на розгляд редакції ЖЖ-Україна. Найцікавіші пости потраплять в блог ibigdan, на LiveJournal.ru і в LJTimes. Обов'язково читайте "Правила спільноти". правила спільноти…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 1 comment